М-11 "Шторм"

М-11 "Шторм" - радянський корабельний зенітно-ракетний комплекс.

Історія та конструкція

Наприкінці 1950-х років у Радянському Союзі було ініційовано роботи зі створення нового корабельного зенітно-ракетного комплексу середньої дальності. Його основним призначенням стало посилення протиповітряної оборони надводних кораблів в умовах зростаючої загрози з боку реактивної авіації, протикорабельних ракет і вертольотів. У результаті тривалих науково-дослідних і конструкторських робіт у середині 1960-х років комплекс був готовий та представлений під офіційним найменуванням М-11 "Шторм". А після проходження державних випробувань він був прийнятий на озброєння Військово-морського флоту СРСР. Їх встановлювали переважно на кораблях крейсерського класу та великих протичовнових кораблях проєкту 1134 і 1134А.

М-11 "Шторм" являв собою зенітно-ракетний комплекс із роздільним розміщенням основних складових. До його складу входили пускові установки, зенітні керовані ракети, корабельна система управління вогнем, а також радіолокаційні засоби виявлення, супроводу та наведення цілей. Для комплексу було розроблено кілька типів пускових установок — Б-189, Б-187 і Б-187А. Вони мали поворотну конструкцію, що забезпечувала наведення ракети в напрямку цілі, а перезаряджання здійснювалося з підпалубних відсіків, розрахованих на шість ракет кожна. Наведення ракет здійснювалося за командним принципом. Повітряна ціль виявлялася та супроводжувалася корабельними радіолокаційними станціями, а керуючі команди передавалися ракеті по радіоканалу.

Основним засобом ураження комплексу стали одноступінчасті зенітні керовані ракети В-611, оснащені дворежимним твердопаливним двигуном. Така силова установка забезпечувала інтенсивний старт із короткої напрямної з досягненням швидкості до 1200 м/с (близько 3,6 Маха), а також підтримувала високу середню швидкість польоту на маршовій ділянці. Дальність ураження цілей складала до 55 км. Підрив бойової частини здійснювався за допомогою радіопідривника при зближенні з ціллю або за командою від станції наведення. Пуски ракет могли виконуватися під час руху корабля зі швидкістю до 32 вузлів, що істотно розширювало тактичні можливості комплексу в морських умовах.