Листи з вибухівкою або як Ізраїль знищував ворогів країни

Автор: Academic

У тіні багаторічного арабсько-ізраїльського конфлікту ізраїльські спецслужби, насамперед Моссад, розробили цілу низку нетрадиційних методів нейтралізації загроз національній безпеці. Серед них особливе місце посідають так звані "листи-вибухівки" - пристрої, замасковані під звичайну пошту, які дозволяли ліквідовувати ворогів держави на значній відстані, не залишаючи явних слідів виконавців.

Цей метод, що поєднував, на той час, високі технології, ретельну розвідку та холоднокровний розрахунок, застосовувався в операціях 1960–1970-х років проти німецьких вчених, які працювали на єгипетську ракетну програму, а згодом — проти лідерів палестинських терористичних організацій після мюнхенської трагедії 1972 року. Хоча листи-вибухівки були ефективним інструментом психологічного тиску й точкових ударів, вони також спричиняли непередбачувані жертви серед цивільних, що змусило ізраїльську розвідку з часом відмовитися від цього прийому на користь точніших технологій.

Однією із таких операцій була "Дамоклів меч". На сайті (https://www.psdinfo.pro/post/%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F-%D0%B4%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%BA%D0%BB%D1%96%D0%B2-%D0%BC%D0%B5%D1%87) є детальний опис даної операції.

У цій операції листи-вибухівки та вибухові посилки стали ключовим інструментом для створення атмосфери страху серед німецьких вчених, залучених до єгипетської ракетної програми. Моссад надсилав пристрої як на адреси вчених у Німеччині, так і безпосередньо на ракетні об’єкти в Єгипті, використовуючи звичайну пошту для маскування.

Приклади застосування листів в операції "Дамоклів меч"

27 листопада 1962 року Каїр, передмістя Геліополіс. Секретний ракетний завод № 333 - серце єгипетської програми балістичних ракет під керівництвом Гамаля Абделя Насера. Тут працювали німецькі фахівці, серед них доктор Вольфганг Пільц, колишній інженер нацистської програми V-2. До офісу Пільца надходить звичайна пошта. Серед неї - невелика посилка, адресована йому особисто. Виглядає нешкідливо: акуратно запакована, з європейською маркою. Секретарка або один із єгипетських робітників (достеменно невідомо) розпочинає розпакування. Вибухівка спрацьовує миттєво. Потужний заряд пластичної вибухівки детонує від механічного детонатора при відкритті. П'ятеро єгипетських працівників гинуть на місці. Секретарка отримує важкі каліцтва. Офіс у руїнах. Пільц, який не відкривав пакунок сам, залишається неушкодженим.

Інцидент стає кульмінацією кампанії "Дамоклів меч". Страх поширюється серед німецьких вчених. Багато з них незабаром покидають Єгипет, ракетна програма сповільнюється. Але ціна - життя невинних і етичні питання для ізраїльської розвідки. Німеччина, осінь 1962 року. Німецькі ракетні фахівці, які працювали на Єгипет, отримують звичайну пошту - листи з Ізраїлю чи Європи. Адресовані особисто: доктору Пауль Герке та іншим інженерам. Зовні - нічого підозрілого: тонкі конверти, можливо, з "документами" чи "привітаннями". Моссад надсилає серію листів-вибухівок. Один із ключових інцидентів: лист, адресований доктору Паулю Герке, одному з провідних спеціалістів. Секретарка відкриває конверт у офісі. Вибух - миттєвий. Жінка отримує тяжкі травми: втрачає пальці, серйозні опіки та осколкові поранення обличчя й рук. 

Інші листи з серії: один вибухає в руках члена сім'ї вченого, завдаючи каліцтв. Кілька пристроїв детонують у домашніх умовах та офісах, створюючи хаос. Жертви - переважно секретарки та родичі, самі вчені часто уникають прямого ураження. Але мета досягнута: паніка. Вчені озираються на кожний конверт, сім'ї в страху. Багато фахівців відмовляються від контрактів з Єгиптом і повертаються додому.

Серія листів-вибухівок стає частиною психологічного тиску "Дамоклового меча". Разом із вибуховою посилкою на Factory 333, ці інциденти змушують німецьких спеціалістів тікати, паралізуючи ракетну програму Насера. Але ціна занадто висока: невинні жертви та етична тінь над операцією.

Наступна операція в якій використовувалася ця зброя – це "Гнів Божий". 

Приклади застосування листів в операції "Гнів Божий"

На початку операції (жовтень–грудень 1972 р.) листи-вибухівки та книги-вибухівки стали основним методом через брак агентів на місцях - пристрої дозволяли діяти дистанційно, надсилаючи їх поштою до цілей у Європі, Лівані та арабських країнах. Моссад виготовляв їх у спеціалізованих лабораторіях.

Протягом 1972 року Моссад зробив серію з 10–15 листів-вибухівок. Вони були надіслані палестинським дипломатам і активістам ОВП та "Чорного вересня" в Римі, Парижі, Бейруті, Алжирі та Лівії. Деякі пристрої вибухнули на поштових сортувальних станціях в арабських країнах (наприклад, у Лівії чи Єгипті), вбивши та поранивши поштових працівників - це був значний недолік методу через непередбачуваність доставки.

Також цього ж року Моссад створив особливе знаряддя вбивства для Бассама Абу Шаріфа, який був прес-секретарем народного фронту визволення Палестини. Це стало одним із найбільш документованих випадків. Басаму принесли поштою книгу (ймовірно, політичний трактат або щось нейтральне для маскування), яка містила порожнину з пластичною вибухівкою та детонатором. При вибуху Абу Шаріф втратив кілька пальців, частково осліп і отримав важкі опіки обличчя. Він вижив, але інцидент став попередженням для інших. 

Метод швидко визнали ненадійним через ризик випадкових жертв і неточність (багато пристроїв не досягли цілі або вибухнули завчасно). До 1973 р. Моссад перейшов до прямих акцій, але листи-вибухівки зіграли роль на старті, створивши паніку серед палестинських лідерів. 

Спроби ліквідації Алоїса Бруннера

У полювання на нацистського злочинця Алоїса Бруннера (помічника Айхмана, відповідального за депортацію десятків тисяч євреїв) Моссад використовував посилкові бомби як основний метод через його ізоляцію в Дамаску під захистом сирійського режиму. Пристрої надсилалися поштою на його адресу під фальшивим ім’ям (Георг Фішер), з маскуванням під звичайні пакунки.

1961 рік, перша спроба - замаскований пакунок із пластичною вибухівкою та детонатором на відкриття. Бомба вибухнула при розпакуванні, результатом стало втрата лівого ока Бруннера та важкі травми. Пристрій був достатньо потужним, щоб завдати серйозної шкоди, але не вбити.

1980 рік, друга спроба (тонший пристрій із сучаснішою вибухівкою). Надіслана на ту саму адресу в Дамаску. Вибухнула в руках Бруннера - він втратив три пальці на лівій руці та отримав додаткові травми. Механізм активації ймовірно був механічним (тисковий або на розрив).

Ці два інциденти - класичний приклад "поштової ліквідації" проти недоступної цілі. Бруннер вижив, але жив у постійному страху та ізоляції до смерті. Застосування листів/посилок-вибухівок тут було єдиним можливим методом через сирійський захист, і воно продемонструвало довготривалу пам’ять Моссаду про Голокост.

Історія "листів-вибухівок" у практиці ізраїльських спецслужб показує, як у логіці холодної війни та арабо-ізраїльського протистояння дистанційні атаки через пошту перетворилися на інструмент одночасно точкового тиску і психологічної війни: сам факт, що "звичайний конверт" міг бути пасткою, паралізував повсякденність цілей і їхнього оточення та створював атмосферу постійної небезпеки. 

Водночас ці операції мають один ключовий фактор: навіть коли політична мета здавалася досяжною, "поштова" форма атаки залишалася непередбачуваною - пристрої могли спрацювати не там і не в тих руках, що спричиняло випадкові жертви. Саме ця ціна й ненадійність доставки стали одними з причин, чому з часом від подібних дій відмовлялися на користь інших, контрольованіших способів ліквідації.