top of page
  • Фото автораgegure

Rockwell B-1 Lancer

Оновлено: 25 серп. 2023 р.

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Rockwell B-1 Lancer — американський надзвуковий стратегічний бомбардувальник зі змінною стрілоподібністю крила який був виготовлений компанією Rockwell International. Rockwell B-1 Lancer був розроблений для заміни Boeing B-52 Stratofortress, але останні використовуються у ВПС Сполучених Штатів і сьогодні.


ТТХ Rockwell B-1 Lancer (B-1A)

Довжина: 46 м

Розмах крила: 41,67 м (при мінімальному куті стрілоподібності) та 23,84 м (максимальному куті стрілоподібності)

Висота: 10,24 м

Площа крила: 181,2 м ²

Маса порожнього: 64 860 кг

Максимальна злітна маса: 176 800 кг

Двигун: 4 × ТРДДФ F101-GE-100

Максимальна швидкість: 2300 км/год

Максимальна висота польоту: 18 900 м

Практична дальність: 9817 км

Бойове навантаження: 34 020 кг


Історія

У грудні 1957 року ВПС США прийняли пропозицію компанії North American Aviation замінити парк стратегічних бомбардувальників Boeing B-52 Stratofortress на XB-70 Valkyrie. XB-70 - шестимоторний реактивний бомбардувальник, здатний до польоту на висоті 21 км, що робило його практично невразливим для винищувачів противника. Радянські літаки-перехоплювачі не могли перехопити літак, що літає на такій висоті. Однак, до кінця 1950-х років зенітні ракети (ЗКР) досягли такого ступеня розвитку, що могли збивати цілі, які летять на високій висоті, що і підтвердило до збиття U-2 в 1960 році.

Ще до збиття U-2 стратегічне командування ВПС США визнало за необхідне змінити тактику на прорив на малій висоті. Ця тактика давала змогу зменшити відстань, на якій проводилося виявлення літака радарами ППО. На той час ЗКР ППО не мали необхідної ефективності під час стрільби по цілях, що летять низько, до того ж цілі, що летять низько, ледве піддавалися виявленню радіолокаторами перехоплювачів через складнощі виділення цілі.


Великий повітряний опір на низьких висотах змусив би використовувати XB-70 на близькозвукових швидкостях і значно зменшив би радіус їх застосування. У підсумку виявилося, що "Валькірія" буде змушена літати на швидкостях, які можна порівняти зі швидкістю B-52, який вона мала замінити, до того ж матиме менший радіус дії. Пізніше проєкт "Валькірії" закрили за розпорядженням президента США Джона Кеннеді в 1961 році як такий, що не підходить для нової ролі, і у зв'язку зі зростаючою роллю міжконтинентальних балістичних ракет, а два побудовані прототипи XB-70 використовували в надзвукових дослідженнях. А В-52, який ніколи не призначався для маловисотного прориву ППО, зміг випередити свого передбачуваного конкурента і залишився в строю.

Проте компанія Rockwell International почала роботу над розробкою нового надзвукового стратегічного бомбардувальника який в подальшому мав замінити Boeing B-52 Stratofortress. Компанія Rockwell International під час його розробки пережила безліч затримок. Проте початкова версія літака, яка отримала назву - B-1A, була розроблена ще на початку 1970-х, але виробництво було припинено після виготовлення перших 4 прототипів. Проте в 1980 році на базі B-1A було створено B-1B як літак маловисотного прориву ППО. Після закінчення всіх випробувань в 1985 році B-1B надійшов на озброєння ВПС США.


Літак надійшов у розпорядження стратегічного командування ВПС США як носій ядерної зброї. У 1990-х його переобладнали на носій тактичного озброєння. А в 1998 році літак отримав бойове хрещення під час операції "Лисиця пустелі" і під час операції НАТО в Косово наступного року. Також літаки даного типу брали участь у військових операціях США і НАТО в Іраку та Афганістані. B-1B уособлює надзвукову складову дальньої авіації США, поряд із дозвуковими B-52 і B-2 Spirit.


Цікавим фактом є те що літакам даного типу належить 61 світовий рекорд за швидкістю, дальністю, навантаженням і швидкопідйомністю. З 1985 року літаки даного типу перебувають на озброєні ВПС США і є єдиним літаком зі змінною стріловидністю крила після припинення використання EF-111 Raven (модифікація F-111) у 1998 році і F-14 Tomcat у 2006 році.

Конструкційні особливості

Силова установка даного літака складається з чотирьох двоконтурних турбореактивних двигунів з форсажною камерою F101-GE-102 фірми General Electric, що мають максимальну тягу на форсованому режимі 13,9 кН. Двигуни розташовані в нижній частині фюзеляжу і оснащені нерегульованими повітрозабірниками. Літак здатен продовжувати політ при двох непрацюючих двигунах, а без бомбового навантаження і з мінімумом палива — навіть на одному працюючому.


З метою зниження ефективної площі розсіювання (ЕПР) в конструкції літака застосовані композитні матеріали. З них виконані передні горизонтальні поверхні, передні краї крила і стабілізатора, краї повітрозабірників, S-подібні канали яких оснащені профільованими перегородками, що виключають пряму видимість компресора двигунів. А площина антени РЛС, розміщеної в носовій частині фюзеляжу, нахилена вниз під кутом 35°.


Основу бортового радіоелектронного обладнання бомбардувальника складає багатофункціональна РЛС з синтезуванням апертури AN/APQ-164, яка забезпечує всепогодне виявлення і розпізнавання стаціонарних і рухомих наземних об'єктів, а також робить можливим політ літака на малих висотах та огинання ним рельєфу місцевості. До складу системи захисту літака входять: станція попередження про опромінення і постановки активних перепон AN/ALQ-161, система управління AN/ALQ-184, автомати скидання дипольних відбивачів і ІЧ пасток. Польотні дані і інформація, отримана від прицільно-навігаційного обладнання та системи оборони, відображаються на кольорових багатофункціональних індикаторах, установлених у кабіні екіпажу. Системи і обчислювальні засоби бортового РЕО об'єднані між собою за допомогою чотирьох мультиплексних засобів розподілу даних з елементами волоконної оптики стандарту 1553В.

Озброєння

B-1B може нести до 34 т озброєння в трьох бомбовідсіках. Літак також міг нести ще 27,6 т на шести зовнішніх підвісках, але ці вузли демонтовані через міжнародні домовленості про обмеження стратегічних озброєнь. В кожному бомбовідсіку могли знаходитись вісім одиниць ядерної зброї. Довгий час єдиними авіабомбами що міг нести B-1B були термоядерні авіабомби B61 і B83. Проте в 1991 році літаки пристосували до використання авіабомб Mark 82.


В рамках угоди про скорочення стратегічних наступальних озброєнь СНО-1 в 1995 році з усіх B-1B демонтували підвіску ядерних бомб. Але додали можливість використовувати керовані авіаційні бомби JDAM і WCDM, трохи пізніше — тактичні крилаті ракети AGM-158 JASSM чи AGM-154 JSW і керовані бомби GBU-39.


Модифікації

· B-1A (вироблено 4 машини). Версія, побудована за початковим техзавданням B-1, з регульованими повітрозабірниками. Як систему порятунку екіпажу встановлювали одну катапультовану капсулу, в якій літак залишали всі чотири члени екіпажу разом.


· B-1B (вироблено 100 машин). Модифікований варіант B-1, із застосуванням технологій радіолокаційної малопомітності. Реалізовано концепцію літака маловисотного прориву ППО за допомогою можливості польоту на надмалих висотах з огинанням рельєфу місцевості. Для порятунку екіпажу використовується система з чотирьох індивідуальних катапультованих крісел ACES II, над кожним з яких розташований свій персональний аварійний люк. Під час польоту кожен член екіпажу зафіксований у своєму кріслі і може катапультуватися незалежно від інших. Покинути B-1B одночасно всім екіпажем неможливо, передбачено почергове катапультування: спочатку оператори озброєння та оборонних систем, які сидять позаду, потім пілоти - щоб члени екіпажу не могли врізатися один в одного. За час використання персональні катапультовані крісла ACES II довели свою надійність і низький рівень травмування людини під час катапультування.


· B-1R (в розробці). Варіант, висунутий як модернізація B-1B. За задумом розробників, B-1R (R - означає "регіональний") повинен отримати нові РЛС, ракети класу повітря-повітря і нові двигуни Pratt & Whitney F119.


614 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

MD-530F

Comments


bottom of page