top of page

Мі-6

Мі-6 - важкий багатоцільовий вертоліт радянського виробництва.


ТТХ Мі-6

Довжина: 33.16 м

Висота: 9.16 м

Ширина: 3.2 м

Екіпаж: 5 осіб

Маса порожнього: 26500 кг Максимальна злітна маса: 41700 кг

Силова установка: 2 двигуни Д-25В по 5 500 к.с.

Максимальна швидкість: 250 км/год

Крейсерська швидкість: 200 км/год

Дальність польоту з навантаженням 8 т: 620 км

Практична стеля: 4500 м


Історія та конструкція

На початку 1950-х років у СРСР активно розвивалася ідея широкого використання вертольотів у військовій та цивільній сферах. У той період уже експлуатувалися легкі багатоцільові моделі, як-от Мі-1 та Мі-4, але їхніх технічних характеристик було недостатньо для вирішення масштабних логістичних задач — зокрема, перевезення важкої бронетехніки, артилерійських систем, пального або великої кількості особового складу. І саме тоді було видано постанову про проєктування нового, важкого багатоцільового вертольота який міг би перевозити військову техніку, артилерію, паливо, особовий склад та навіть ракети, а також забезпечувати авіаційну мобільність у важкодоступних районах — наприклад, у Сибіру, на Далекому Сході та в гірських регіонах.

У 1953 році конструкторські роботи були доручені ОКБ-329 під керівництвом Михайла Міля — вже відомого авіаційного конструктора, чиї розробки здобували визнання в СРСР та за його межами. Завдання перед командою стояло надзвичайно складне: спроєктувати багатоцільовий важкий вертоліт, який перевершував би всі існуючі аналоги за вантажопідйомністю, швидкістю та універсальністю. Роботи над проєктом тривали близько чотирьох років, і вже 5 червня 1957 року перший передсерійний зразок вертольота — майбутнього Мі-6 — піднявся в небо. Під час випробувань він продемонстрував вражаючі характеристики, ставши на той час найбільшим, найпотужнішим і найшвидшим вертольотом у світі. А офіційне прийняття нового вертольота під назвою Мі-6 на озброєння відбулося лише у 1963 році, після чого було розпочато серійне виробництво на Ростовському авіаційному заводі. За весь час серійного виробництва було випущено 926 одиниць Мі-6, з яких чимала кількість експлуатувалась не тільки в межах Радянського Союзу, а й за кордоном.


Мі-6 активно поставлявся союзникам і партнерам СРСР по всьому світу. Його використовували в Алжирі, В’єтнамі, Єгипті, Лаосі, Індонезії, Пакистані, Перу, Сирії, Ефіопії, Іраку, а також в Узбекистані. Вертоліт виконував широкий спектр завдань: військові перевезення, евакуації, будівельні роботи в горах і лісах, логістичні операції в джунглях і пустелях. Навіть попри те, що серійне виробництво завершилося ще на початку 1980-х, окремі машини залишаються на озброєнні та використовуються у цивільній авіації в деяких країнах і донині — як транспортні та пожежні платформи, або авіаційні крани для монтажу важкого обладнання в недоступних регіонах.

Багатоцільовий вертоліт Мі-6 розроблено за одногвинтовою схемою з горизонтальним стабілізуючим крилом, двома потужними турбовальними двигунами та триопорною неамортизованою шасі, що забезпечує надійну посадку навіть у складних умовах. Фюзеляж — суцільнометалевий, каркасного типу, з великою вантажною кабіною та носовою частиною, де розміщена кабіна екіпажу. Екіпаж Мі-6 складався з п’яти осіб: штурман (у передній частині), два льотчики (у центральній частині кабіни), а також радист і борттехнік — у задній. Це дозволяло ефективно керувати польотом, навігацією, зв’язком та обслуговуванням бортових систем.


Одразу за кабіною екіпажу розміщувалася вантажна кабіна розмірами 12 × 2,65 × 2,5 м, обладнана широким вантажним люком (2,65 × 2,7 м) із бічними стулками, що відкривалися в сторони, та вбудованим трапом для завантаження техніки. У підлозі також був додатковий люк, який можна було використовувати для транспортування вантажів на підвісі чи скидання вантажу з вертольота в повітрі.

Вантажна кабіна могла вміщувати:

  • до 12 тонн вантажу (внутрішньо або на зовнішній підвісці),

  • до 65 пасажирів на відкидних сидіннях (у стандартній конфігурації),

  • або до 150 осіб у надзвичайних ситуаціях (без сидінь),

  • або 41 пораненого на ношах з місцями для двох медиків.

Його силова установка складається з двох газотурбінних двигунів Д-25В встановлених поруч зверху фюзеляжу в обтічнику. Потужність одного двигуна складає 5 500 к.с. Мі-6 міг розвивати максимальну швидкість польоту 250 км/год, а крейсерська швидкість складала 200 км/год. Більшість вертольотів Мі-6 додатковим озброєнням не комплектувались, але існували варіанти вертольотів в яких в носовій частині можна було встановити 12.7-мм кулемет на обмежено рухомій установці НУВ-1В з коліматорним прицілом К-10Т.


Також варто зазначити, що крім оригінальної моделі вертольота Мі-6 також було створено цілий ряд модифікованих варіантів, які відрізнялись своїм внутрішнім та зовнішнім обладнанням і призначенням. Зокрема існували паливозаправники, повітряний командний пункт, пожежний варіант вертольота, пасажирський варіант, пошуково-рятувальний вертоліт та ряд деяких інших варіантів. Також Мі-6 використовували в цивільній авіації — для монтажу веж зв’язку, спорудження ЛЕП, евакуації людей та важких вантажів з віддалених районів.

Мі-6 був не просто великим вертольотом — він був революційною платформою, яка задала нові стандарти у сфері важкої авіації. Його конструкція поєднала міцність, потужність, адаптивність та простоту обслуговування, що зробило його незамінним у багатьох сферах — від бойових дій до мирних інфраструктурних проєктів. А його нащадки — Мі-10, Мі-26 — перейняли й розвинули цю інженерну філософію.

Коментарі


bottom of page