Lockheed CL-1201

Lockheed CL-1201 - американський проєкт авіабудівної компанії Lockheed, розроблений у 1960-х роках.

Історія та конструкція

У 1960-х роках, на тлі зростання напруженості між США та СРСР, питання стратегічного стримування набуло особливої актуальності. В умовах ядерного протистояння американські Військово-повітряні сили почали активно вивчати можливості створення нових типів повітряних платформ, здатних перебувати в небі тривалий час і водночас виконувати функції мобільного командного центру та бойової бази залишаючись недосяжною для ворожого удару. Одним із ключових напрямів стало використання ядерної енергії — потужного й практично невичерпного джерела, яке могло б забезпечити безперервну роботу надмасштабного літального апарата протягом багатьох тижнів.

У відповідь на ці амбіційні стратегічні потреби, легендарний підрозділ Skunk Works компанії Lockheed Aircraft Corporation розпочав розробку гіпотетичного літака, який отримав індекс CL-1201. Концепт передбачав створення літаючої мегаструктури, здатної виконувати одночасно декілька завдань: функціонувати як повітряний авіаносець, центр управління військовими операціями, радарна платформа далекого радіусу дії та повітряна база для запуску перехоплювачів. А в разі масштабного конфлікту та ядерної ескалації CL-1201 мав стати невразливою повітряною фортецею, що здатна прорватися крізь радянську протиповітряну оборону та завдати нищівного удару по ворогові.

Згідно з доступними на сьогодні архівними матеріалами, CL-1201 мав стати найбільшим літаком в історії авіації — справжнім монстром неба. Його планований розмах крила сягав 341 метра, а довжина фюзеляжу — близько 170 метрів, що більше ніж удвічі перевищує параметри сучасних стратегічних бомбардувальників. Вантажопідйомність оцінювалась у 6 000 тонн, а чисельність екіпажу могла сягати від 400 до 845 осіб, що наближає його до рівня невеликого авіаносця. Додатково на борту передбачалося розміщення 22–24 винищувачів, зокрема F-4 Phantom II — одного з основних бойових літаків США того періоду. Частина винищувачів мала зберігатися у внутрішніх ангарах, інші — розташовувались би під масивними крилами літака на зовнішніх пілонах. Таким чином, CL-1201 міг виконувати не лише стратегічні, а й тактичні завдання у складі повітряної бойової групи.

Основою для функціонування літака мав стати ядерний реактор, розміщений у центральній частині фюзеляжу. Його тепло передавалося б до чотирьох гігантських реактивних двигунів у хвостовій частині літака, де розігрівало повітря і створювало реактивну тягу. Така система дозволяла б апарату перебувати в повітрі безперервно до 41 дня. А для польотів на малих висотах передбачалося використання звичайного авіаційного пального, що забезпечувало б гнучкість у різних умовах. Але була також окрема інженерна складність, це зліт і посадка. Щоб відірватися від землі, CL-1201 потребував аж 182 вертикальних підйомних двигунів, розташованих уздовж корпусу та крил. Це рішення мало компенсувати неймовірну вагу та забезпечити вертикальний старт на обмежених площах.

Незважаючи на фантастичність задуму і технологічну новаторськість, Lockheed CL-1201 так і залишився на етапі проєктних креслень. До основних причин  через які проєкт не отримав подальшого розвитку можна віднести наступні:

• Проблеми з ядерною безпекою: у разі аварії — катастрофічне радіоактивне забруднення.

• Надзвичайна вартість: розробка та будівництво вимагали б астрономічних коштів.

• Політичні та екологічні обмеження — громадська думка, етичні міркування та екологічні рухи почали впливати на військові програми.

• Технічна складність: інженерні виклики, пов’язані з захистом екіпажу від радіації, управлінням польотом, запуском винищувачів у повітрі та вертикальним злетом, залишалися надто складними.

• Поява міжконтинентальних ракет: зменшила потребу у літаючих платформах ядерного стримування.

Підсумовуючи можна сказати що проєкт Lockheed CL-1201 є важливими етапами в історії концептуального проектування та став яскравий приклад того, як далеко могла сягнути інженерна фантазія під час Холодної війни. Він уособлює ідею гегемонії в повітрі, заснованої на ядерній енергії, проте залишився лише мрією — гігантським привидом техніки, що міг змінити військову історію.