.png)
Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz
Boeing E-3 Sentry - американський військовий стратегічний літак дальнього радіолокаційного виявлення. Розроблений компанією Boeing на базі пасажирського літака Boeing-707-320B.
ТТХ Boeing E-3 Sentry
Екіпаж - 4 чол;
Довжина - 46,61 м.;
Розмах крила - 44,42 м.;
Висота - 12,73 м.;
Маса порожнього - 78 000 кг;
Маса спорядженого - 147 420 кг;
Максимальна злітна маса - 160 822 кг;
Запас палива - 90 800 л.;
Двигуни - 4 x ТРДД Pratt & Whitney TF33-P-100/100A;
Тяга - 4 x 93,41 кН;
Крейсерська швидкість - 750 км/год;
Максимальна швидкість - 853 км/год;
Посадкова швидкість - 230 км/год;
Тактичний радіус дії - 1612 км;
Максимальна висота- 11 844 м.;
Тривалість польоту без дозаправлення в повітрі - 11 год.
Дальність виявлення літаків типу бомбардувальник - 520 км;
Дальність виявлення низьколітаючих малорозмірних цілей - 400 км;
Дальність виявлення цілей над горизонтом - 650 км;
Дальність виявлення об'єктів з ЕПР 1 м2 - 425 км;
Історія створення
Наприкінці 1960-х років у США була прийнята концепція національної оборони, згідно з якою виявлення бомбардувальників противника мало здійснюватися на дальніх підступах загоризонтними РЛС. При наближенні бомбардувальників, для більш точного визначення координат цілей і оперативного наведення винищувачів мали використовуватися літаки дальнього радіолокаційного виявлення (AEW — Airborne Early Warning). Пізніше вимоги військових були розширені — літаки отримали функцію виявлення і наведення (AEW&C/AWACS).
На початку 1970-х років, дослідження, що проводились фахівцями НАТО також засвідчили, що покращення тактико-технічних характеристик сучасної військової авіації робить неефективним використання стаціонарних РЛС пунктів управління і радіолокаційних постів об'єднаної системи ППО НАТО в Європі по низьколітучих цілях, особливо у районах з гірським рельєфом, що має істотний вплив на своєчасність оповіщення про повітряного противника органів і пунктів управління, а також активних сил ППО, приведення їх у готовність до перехоплення або обстрілу цілей. Крім того, командування НАТО вважало, що в перспективі характер бойових дій передбачатиме зростання складності повітряної обстановки, її високу динамічність і інтенсивне застосування засобів радіоелектронної боротьби — усе це висувало підвищені вимоги до стійкості управління авіацією. Дослідження показали, що система повітряного попередження, спрямована на виявлення малорозмірних високошвидкісних повітряних суден на великій дальності, а також за необхідності — надводних морських цілей (кораблів і катерів), значно підвищить обороноздатність Альянсу.
Перший прототип літака системи AWACS, створений компанією Boeing на базі планера вантажного літака Боїнг-707-320B, отримав позначення EC-137D. Він здійснив перший політ 5 лютого 1972 року. Всього було побудовано дві дослідні машини. У серію пішли літаки під кодом E-3A, яких було замовлено 34 одиниці.
Перші 24 літаки були поставлені в базовій комплектації. Десять останніх — в модернізованому, стандартному, для ВПС США і НАТО варіанті з удосконаленою РЛС AN/APY-2. Базові американські E-3А були допрацовані у E-3В шляхом установки перешкодостійкої системи зв'язку HAVE QUICK, підвищення завадостійкості всього бортового радіоелектронного обладнання і авіаоніки, а також установки ще п'яти робочих місць для операторів. Перший E-3В ВПС США отримали 18 липня 1984 року. Надалі літаки неодноразово модернізувалися, в тому числі й ті, що знаходяться в експлуатації.
Наступна фаза модернізації, що проводилася в 1990-х роках (проект Block30/35) включала модернізацію обладнання та дооснащення системами, які дозволяли здійснювати як радіотехнічну розвідку (станція РТР AN/AYR-1) у пасивному режимі, так і інтеграцію цієї станції в комплекс наведення і управління, з метою класифікації цілей за характером сигналів їх джерел високочастотного випромінювання. За проектом Snappy у 1991 році низку систем встановили на семи E-3В спеціально до операції «Буря в пустелі», пізніше аналогічним чином допрацювали ще вісім літаків. Літаки Е-3 ВПС США, що пройшли модернізацію планера за стандартом Block40/45 позначаються E-3G.
У грудні 1978 року, Комітет оборонного планування підписав меморандум про взаєморозуміння щодо закупки і спільної експлуатації НАТО 18 літаків E-3A/D системи АВАКС, призначених для використання як власної повітряної системи дальнього радіолокаційного виявлення Північноатлантичного альянсу. Літаки E-3A АВАКС НАТО відрізняються від американських E-3B/C незначними змінами в електронному обладнанні, а також мають підкрильні вузли підвіски зброї на які можуть також навішуватися контейнери з обладнанням для радіоелектронної боротьби. Десять літаків стандарту НАТО також отримали системи Have Quick, на них підвищили обчислювальні потужності і ефективність бортового радіоелектронного обладнання.
Для Королівських повітряних сил Великої Британії виготовлялася модель E-3D з двигунами CFM56-2A-2, яка з 1990 року отримала позначення Sentry AEW.Mk.I. Всього було випущено сім Е-ЗAEW.1. Літаки цієї модифікації мають універсальну систему дозаправки в повітрі, яка працює як з телескопічною штангою американських танкерів, так і з європейською системою «шланг-конус». Також, ця машина дооснащена станціями короткохвильового тропосферного зв'язку та станціями радіотехнічної розвідки. Літаки E-3D з дещо зміненим складом обладнання у варіанті E-3F використовуються ВПС Франції.
Бортове радіоелектронне обладнання та особливості конструкції
Основу комплексу АВАКС становить потужна багатофункціональна РЛС кругового огляду AN/APY-1. Саме її антена є основною розрізнювальною ознакою літаків E-3. Це великий тарілкоподібний обертовий обтічник 9,1 м в діаметрі і 1,8 м в товщину, що підтримується двома пілонами з великою хордою на висоті 4,2 м над фюзеляжем в хвостовій його частині. Обтічник нахилений вниз на 6°. Нахил антени від горизонту компенсується в електронний спосіб. Антена має гідравлічний привод і робить коло за 10 секунд, забезпечуючи при цьому зону радіолокаційного огляду 360°. Радар здатен виявляти не лише повітряні об'єкти, а й морські судна. Літаки типу бомбардувальник виявляються з відстані 520 км, низьколітаючі малорозмірні цілі можуть бути виявлені на дистанції до 400 км. Крім своєї основної функції обтічник антени також слугує для відведення надлишкового тепла від апаратури літака. Підсистема обробки даних з бортового комп'ютера 4PiCC-1, розробленого компанією IBM, забезпечує стійкий супровід одночасно до 100 цілей. Оператори РЛС можуть проводити упізнання літаків противника і стеження за ними на низьких висотах незалежно від характеру рельєфу місцевості і видавати інформацію своїм літакам, що знаходяться в тому ж районі. В літаках E-3A АВАКС НАТО застосовуються також бортові РЛС нижнього огляду з фазованою решіткою, що дозволяє виявляти і супроводжувати цілі, виявлення яких зазвичай утруднене у зв'язку з постійними наземними перешкодами.
Спочатку розроблені як гнучка, перешкодостійка, мобільна оглядова радіолокаційна станція, літаки Е-3А постійно вдосконалювалися у відповідності з завданнями, що визначалися змінами геополітичної ситуації і характером місій. Внаслідок послідовних програм модернізації, Е-3А, зберігаючи функції дальнього радіолокаційного виявлення, тепер являють собою також і командний, зв'язковий і координаційний центр. Літаки модифікації E-3B мають вдосконалену РЛС AN/APY-2 з бортовим комп'ютером 4PiCC-2, а також нові системи кодованого цифрового зв'язку. За програмою модернізації RSIP РЛС була доопрацьована з метою ефективного виявлення маловисотних крилатих ракет.
Експлуатація
У ВПС США експлуатується 31 літак E-3C. 27 машин приписані до авіабази Тінкер в Оклахома-Сіті. Чотири літаки ВПС США в зоні Тихого океану в Анкориджі на Алясці (військова база Ельмендорф-Річардсон) і в Кадені. Один літак знаходився в дослідній експлуатації фірми «Боїнг», але влітку 2012 був відправлений на утилізацію.
На озброєнні NATO знаходиться 17 літаків E-3А з місцем базування на оперативній авіабазі Гайленкірхен (Гайленкірхен, Німеччина). Британський компонент NATO включає в себе окрему авіаескадрилья AWACS E-3D(сім Е-ЗAEW.1). У ВПС Франції чотири E-3F. П'ять E-3А з 1986 року були поставлені Саудівській Аравії. Вони входять до складу 18-ї ескадрильї, яка спочатку дислоковалася на авіабазі Принц Султан (Ель-Хардж), в 1997 році була перебазована в Ер-Ріяд.
Під час війни в Перській затоці в 1991 році E-3 Sentry виконували завдання управління дозаправленням літаків в повітрі, радіолокаційним супроводженням стратегічних бомбардувальників B-52, управлінням безпосередньою авіаційною підтримкою сухопутних військ, виявленням іракських вертольотів, а також стеженням за літаками-розвідниками Е-8А, U-2R, RC-135.
Після теракту 11 вересня 2001 року повітряний компонент АВАКС НАТО приєднався до своїх колег зі США для спільної протиповітряної оборони в рамках операції «Ігл Есіст». Перший політ літаків НАТО з метою захисту повітряного простору США було здійснено 15 жовтня. У квітні 2002 року США оголосили про покращення стану внутрішньої безпеки, тому потреба в літаках НАТО E-3A минула, 16 травня 2002 операція «Ігл есіст» завершилася. Загалом було проведено 44 місії.
У 2011 році літаки E-3 АВАКС НАТО і ВПС Великої Британії брали участь у міжнародній військовій операції в Лівії. 27 січня 2015 року британські E-3AEW.1 були задіяні в операції міжнародної коаліції під проводом США проти Ісламської держави на території Іраку та Сирії з аеродромів на Кіпрі.
Модифікації:
· EC-137D - прототип на базі планера вантажного літака Boeing-707-320
· E-3A - перша серійна модифікація;
· E-3B - модифікація з РЛС AN/APY-2 з БЦВМ 4PiCC-2 + нові системи кодового цифрового зв'язку + робота над надводними і малорухомими повітряними цілями;
· E-3C - модифікація Е-3В з РЛС APY-2;
· E-3D - експортна модифікація з ТРДД CFM56-2A-2;
· Sentry-AEW.1 - модифікація за проєктом Block30/35;
· E-3F - модифікація РТР AB/AYR-1;
댓글