top of page
  • Фото автораgegure

AH-64 Apache



Почнемо з того, що програма AAH (Advanced Attack Helicopter) — або передовий ударний вертоліт — вимагала, щоб майбутні гелікоптери мали високу маневреність, можливість самостійного розгортання та можливість експлуатації за будь яких метеорологічних і природних умов. Початковий замисел був більш ніж зрозумілий - адже розробка припала на розгар холодної війни. США на той момент все ще вбачали небезпеку в збройних силах СРСР і збройних сил держав, що входили у склад Варшавського Договору (першочергово НДР).

Апач в цьому плані чимось схожий на штурмовик А-10 в свій час проектувався з думкою про те, що він буде грати ключову роль в підтримці наземних військ під час умовного зіткнення у фульдському коридорі, який на той час був по суті одним величезним полігоном, що в ледь не будь який момент міг би перетворитися на поле бою. В черзі основних задач також була підтримкиа підрозділів радіоелектронної боротьби та ППО армії США.
Всі ці вимоги були остаточно улагоджені військовим керівництвом армії США на момент 1972 року.

У конкурсну розробку проекту AАН включилися всі провідні вертольотобудівні фірми США - Белл, Боїнг Вертол, Х'юз, Сікорський, та навіть Локхід Мартін, яка взагалі спеціалізувалася на літаках, а не вертольотах, але це все по суті не так важливо, адже в результаті контракти на повномасштабну розробку та будівництво прототипів майбутнього основного ударного вертольота армії США отримали лише два підприємства (що в цілому очікувано) - Белл ( Bell Helicopter Co.) та Хьюз (Hughes Helicopters).

Стартові умови були приблизно рівними. В якості силової установки планувалося використовувати двозальний газотурбінний двигун (ГТД) ХТ-700, що вже на той момент був прийнятий для транспортних вертольотів нового покоління UH-60.

Т-700 - силова установка, що використовується у AH-64 Apache. Індекс "Х" означав експерементальний варіант двигуна, але кардинально від остаточного варіанту він не відрізнявся.

Також був встановлений регламент і основний набір озброєння та бортової електроніки. Проте вже результати наземних випробувань машин-конкурентів показали перевагу х'юзовського проекту.


Bell представив комісії по факту збільшену "Кобру" – Модель 409 YAH-63

Макет моделі YAH-63 від Bell на випробуваннях 1973 року. В принципі тут навіть приглядатися не обов'язково, щоб побачити зовнішню аналогічність з AH-1 "Cobra" від тієї ж компанії

В свою ж чергу 77 YAH-64 (Y - індекс експерементального вертольоту) був принципово новою машиною, не скутою рамками закладених принципів і уявлень про бойовий вертоліт взагалі

Прототип макету від Hughes. Називався він Model 77 YAH-64

Перший YAH-64 GTV (Ground Test Vehicle – машина для наземних випробувань) був готовий вже 22 червня 1975 року. Він отримав реєстраційний номер 74-22247 та фірмовий індекс AV-01 - Air Vehicle, або "льотна машина №01".

30 вересня 1975 екіпаж - Роберт Феррі і Рел Флетчер вивели на випробування і перший літаючий YAH-64. У реєстраційних документах армії він проходив під номером 74-22248 та мав заводське позначення AV-02.

У першій половині 1976 року розпочався головний етап конкурсних перегонів – порівняльні випробування. На той час вже було два льотні екземпляри YAH-64A (AV-02 і AV-03) і два YAH-63. Це був важкий період для обох фірм. 4 червня "шістдесят третій" зазнав аварії і, незважаючи на те, що був швидко замінений іншим екземпляром, сильно "підмочив" репутацію своїх творців. Але головним козирем фірми Хьюз виявилися льотні показники, що значно перевищували необхідні завдання. Перевага була особливо помітна у швидкопідйомності та маневреності, а це були і є одні з ключових показників.

Дослідний прототип "Model 409" компанії Bell для випробувань 1976 року

Дослідний прототип компанії Hughes "Model 77" під час тих же самих випробувань

В деталях про випробування і конкурс...

У ході конкурсних випробувань тривало доведення YAH-64 до фінальної форми. Таким чином, несучий гвинт довелося підняти аж на 240 мм, так як лопаті при виконанні деяких маневрів виявлялися в небезпечній близькості від скління кабіни, а на екземплярі AV-03 стабілізатор з верхівки кіля перемістили на хвостову балку.

До того ж, незважаючи на повністю нову конструкцію, YAH-64 обіцяв бути дешевшим у виробництві та експлуатації. Порівняльні випробування визначили переможця! Крім уже перерахованих переваг, Hughes Model 77 відрізнявся кращими показниками маневреності в бріючому польоті, зниженим рівнем вібрацій, був де-факто не таким "помітним" на радарах і в той же час в теорії він мав більш високу живучість і ресурс виживання екіпажу. Так, при падінні пошкодженого вертольота зі швидкістю 12,8 м/с, розрахункова ймовірність порятунку пілота та оператора становила 95%.

Наприкінці 1976 року фірма Hughes, що перемогла в конкурсі, отримала 317 мільйонів доларів на будівництво ще трьох YAH-64A. Тим часом було завершено так звану першу фазу випробувань, у ході яких пройшли стрільби 70-мм некерованими ракетами FFAR (по суті це просто некерована авіаційна ракета)

Некерована авіаційна ракета FFAR
На другу фазу льотних перевірок фірма отримала ще 73 млн доларів!
Згодом у комплект озброєння вертольота було вирішено включити новітню протитанкову ракету Рокуелл AGM-114A Хеллфайр (Rockwell Hellfire) з лазерним напівактивним наведенням і 30-мм гармату М-230А-1, до речі, також розроблену фірмою Хьюз на конкурс вертольоту нового покоління створювалася і свого роду нова генерація озброєння для цих вертольотів.
У квітні 1978 року на льотних прототипах моделі 77 AV-02 і AV-03 з'явилися лопаті несучого гвинта зі стрілоподібними кінцівками, що покращили швидкісні характеристики та економічність вертольота. Головний ротор був піднятий ще на 152 мм, а діаметр малошумного компенсуючого Х-образного гвинта довелося збільшити на 76 мм - надії на його вищий ККД виправдалися лише частково. Крім того, на вихлопних соплах ВМД змонтували теплорозсіюючи насадки Блек Хоул Окаріна (Black Hole Okarina) - так звані "чорні діри". Вони суттєво знизили ІЧ-сигнатуру вертольота, зменшивши цим ймовірність його ураження ракетами з тепловою головкою самонаведення. І це до слова була лише перша серія доробок машини.

У 2-й серії доробок нарешті дісталися і до авіоніки. Для БРЕО (Бортового радіо-електроного обладнання) змонтували ще 2 відсіки - своєрідні "ящики" по бортах фюзеляжу. Кабіна екіпажу отримала нове скління. Це було викликано тим, що встановлені раніше скляні панелі мали занадто велику площу - від того занадто диринчали під час польоту і відволікали екіпаж.

В кінці 1978 обидва прототипи знову вийшли на випробування, до яких підключилися і представники Корпусу Морської Піхоти США (КМП). А у квітні наступного року на полігоні КМП Кемп Пендлетон було проведено бойові стрільби ракетами AGM-114 Hellfire, у ході яких було випущено 5 ракет, при чому тільки 2 з них були випущені у польоті

До цього моменту на дослідний зразок AV-02 було встановлено нову інтегральну прицільно-навігаційну систему TADS/PNVS, розроблену фірмою Мартін-Марієтта (Martin-Marietta)

Модуль TADS/PNVS

Ця система складається із двох модулів. Блок, що обертається в двох площинах, в носі вертольота забезпечує пуск ПТРК в при будь яких умовах. "Око" телеапаратури відповідає за виявлення цілі та передає зображення на приціл ГРТ у кабіні оператора. Вночі включається інфрачервоний блок FLIR (Forvard Look InfraRed Sensor), вмонтований у той самий комплекс. Коли ціль виявлена, в роботу вступає лазерний далекомір-цілевказівник ILS, що направляє ракету на противника. Збільшене зображення цілі можна отримати за допомогою оптичної системи DVO або телевізійної DTV.

Передбачалося, що оператор, скориставшись системою TADS (Target Acquisition Vision System), зможе здійснити автоматичне захоплення цілі, а при веденні комплексного спостереження за обстановкою система сама виділить рухомі об'єкти супротивника та забезпечить обстріл їх із застосуванням ПТРК, некерованих ракет або гармати.

Над модулем системи TADS розміщені сенсори комплексу PNVS (Pilot Night Vision System), що дає можливість літати "наосліп" на будь-якій висоті. При цьому обстановка відображається на кольоровому дисплеї або виводиться на "вічко" нашоломного індикатора IHADSS (Integrated Helmet And Display Sighting System).

IHADSS

Прототип Model AV-04 (77-23257), що з'явився в 1979 році, мав повністю перекомпоновану хвостову частину і збільшений ще на 254 мм рульовий гвинт. Новий "плаваючий" стабілізатор дозволив покращити керованість вертольота на малій висоті

Вертольоту AV-04 випала не найкраща доля відкрити список втрачених АН-64. 28 листопада 1984 він зіткнувся з літаком супроводу T-28D. Загинуло троє людей.

Дослідний зразок AV-05 (77-23258) в основному був копією четвертого прототипу, а AV-06 (77-23259) повинен був стати еталоном для всієї серії. Згодом і всі раніше збудовані YAH-64 були доопрацьовані за стандартом "нуль-шостого" прототипу. Останнім штрихом стала установка на AV-05 потужніших двигунів T-700-GE-701.

Прототип YAH-64A, 1982 рік

Влітку 1981 року на полігоні Хантер Ліггет у Каліфорнії розпочалися військові випробування YAH-64. При цьому для підготовки армійських пілотів до польотів на новій машині були використані модернізовані тією ж компанією Hughes "Кобри" - гелікоптери TH-1S, дооснащені системою TADS/PNVS. Три прототипу, що брали участь у цих випробуваннях, на той час вже отримали офіційний "серійний" індекс АН-64. Екіпажі що приймали безпосередню участь залишилися задоволеними новими машинами.

TH-1S у авіамузеї Кентукі

Випробування пройшли успішно і виробництву було дано зелене світло 19 грудня 1981 року. Вертоліт почав серійно вироблятися на підприємстві у м.Меса (штат Арізона) під індексом AH-64A

Осінню 1981 була ще низка випробуваннь вже серійних машин. Були перевірені можливості транспортування вертольота у військових транспортних літаках, потім вже 1982 року перевірили роботу нової силової установки, на весні перевірили можливість роботи за низької температури і при відносно поганих погодних умовах (іспити проводились на півночі Канади)

Програма будівництва пробної серії "Апачів" на виробництві концерна Hughes набирала сили, коли сталася несподівана подія. Підприємство "Hughes Helicopters" було продано за символічну ціну в 470 млн доларів концерну Mс Donnell-Douglas. Це був час, коли Мак Донелл Дуглас реалізовував свої монополістські плани і поглинав одне виробництво за іншим

Звичайно, це не означало відмову від випуску Апачів. Для першої стройової частини, оснащеної новими гвинтокрилими штурмовиками, вже готувався особовий склад. Цією частиною стала 6-а Бойовий аеромобільний полк (6-а Air Cavalry Brigade (Air Combat)

Символіка полку. У його складі знаходились 5 тільки бойових ескадрилій, основу яких складали AH-64 Apache і Bell OH-58C Kiowa. Полк був остаточно розформований у 2005 році і особовий склад разом з технікою були переведені у 2-а бойовий авіа полк

Екіпажі 6-го полку відпрацьовували практику бойового застосування та взаємодії із сухопутними військами та авіацією. У цьому процесі активно використовувалися вертольоти TH-1S і тренажерні комплекси

У вересні 1984 року перші стройові екіпажі здійснили практичні пуски ПТРК Хеллфайр. Стрільби пройшли успішно. Незабаром можливості ракети AGM-114 були перевірені в умовах снігопаду та вночі. І знову оцінка була чудовою. Що правда про повну автоматизацію наведення ракети говорити не доводилося, адже тоді системи ще елементарно не дозволяли зробити пуск ракети по статичній цілі (умовно кажучи ОБТ чи БМП) і полетіти, оператор озброєння повністю повинен був супроводжувати ціль, від моменту пуску до влучання.

Але не завжди все йшло гладко. У 1986 році польоти всіх АН-64А були припинені у зв'язку з тим, що в сталевому хвостовику лопаті гвинта одного з вертольотів було виявлено тріщину. При цьому лопасть напрацювала 330 льотних годин, що становило 7,3% від потенційного ресурсу. Менш значні пошкодження було виявлено у роторах ще 13 Апачів. У 1983 році сталося ще декілька аварій, загалом було втрачено 3 вертольоти. Сталися інциденти з різних причин. Десь була проблема з силовою установкою, десь з електронною системою керування вертольотом.

Поява на початку 80-х нових зенітних засобів із зменшеним часом реакції дала поштовх і до вдосконалення самого вертольота, і особливо його електроніки та зброї. Система AAWWS (Airborne Adverse Weather Weapon System) повинна була забезпечити своєчасне виявлення цілі та застосування всіх видів зброї за будь-якої погоди та вночі.

Радар системи AAWWS

При цьому антену її головного компонента – радара Лонг Боу (Long Bow) розмістили над втулкою несучого гвинта

Орієнтуючись на впровадження комплексу AAWWS, для Хеллфайра було розроблено нову ГСН, що реалізує принцип пасивного радіолокаційного наведення ПТКР на ціль, підсвічену радаром Лонг Боу. При цьому комплекс забезпечує ведення вогню по наземних та повітряних цілях в автономному режимі

Детальніше про авіоніку...

Хоч Апач пішов в серію вже понад як 30 років тому, він від того моменту і до сьогодні залишається самим “нафаршованим” по авіоніці ударним вертольотом.

Основними “кістяками” є радар “Long Bow” та нашоломна система цілевказання(IHADSS), а також купа суміжних датчиків та сенсорів.

Скрін IHADSS з DCS як приклад

AH-64D оснащений радаром міліметрового діапазону Longbow компанії Northrop Grumman. РЛС управління вогнем Longbow має інтегрований радіочастотний інтерферометр для пасивної локації та ідентифікації загроз. Перевагою міліметрового діапазону хвиль є те, що він працює в умовах поганої видимості і менш чутливий до наземних перешкод. Коротка довжина хвилі забезпечує дуже вузьку ширину променя, що робить його стійким до протидії.

РЛС визначає місцезнаходження, швидкість і напрямок руху одночасно максимум 256 цілей


Приціл цілевказання TADS (AN/ASQ-170) і датчик нічного бачення PNVS (AN/AAQ-11) були розроблені компанією Lockheed Martin. Приціл TADS оснащений оптикою прямого огляду, телевізійною системою і передньою інфрачервоною системою з трьома полями огляду (FLIR) для пошуку, виявлення і розпізнавання, а також лазерним далекоміром/цілевказівником Litton. PNVS складається з FLIR в поворотній станції, розташованій в носовій частині над TADS. Зображення з PNVS виводиться в монокуляр,який інтегрований в шолом і дисплей прицільної системи Honeywell, IHADSS, яку має пілот і оператор озброєння.

Компанія Lockheed Martin розробила систему наведення і нічного бачення для Apache, яка використовує довгохвильові інфрачервоні датчики другого покоління з покращеною дальністю і роздільною здатністю. Нова система отримала назву “Arrowhead”.

Arrowhead була запущена у виробництво в грудні 2003 року, а перша одиниця була поставлена до армії США в травні 2005 року. Перша система Arrowhead була інтегрована в гелікоптер Apache в червні 2005 року. До 2011 року системами Arrowhead мали бути оснащені 704 вертольоти "Апач" армії США

500-та поставка була здійснена в 2008 році, а решта поставок були завершені згідно з графіком. Армія США також уклала наступні контракти на додаткове оснащення свого парку "Апачів" цією системою

Контракт на оснащення британських вертольотів AH Mk1 системою Arrowhead був укладений у травні 2005 року. Перші дві системи були поставлені в листопаді 2008 року, поставки завершились в 2010 році.


AH-64E

AH-64E армії Великобританії

Останній варіант, вертоліт AH-64E Apache Guardian (спочатку позначався як AH-64D Block III), оснащений двома двигунами General Electric T700-GE-701D потужністю 1 994 к.с. кожен

AH-64E має модернізовану систему M-TADS/PNVS (Target Acquisition Vision System)/ (Pilot Night Vision System) (Lockheed Martin Arrowhead package), яка являє собою передову електрооптичну систему управління вогнем і датчиками. За даними Lockheed Martin, M-TADS/PNVS підвищує продуктивність системи більш ніж на 150%, надійність також зростає на 150%, а обсяг робіт з технічного обслуговування скорочується на 60% (у порівнянні зі старою системою TADS/PNVS)!


Інші датчики, що використовуються на AH-64E:

•Приймач радіолокаційного попередження AN/APR-39 компанії Northrop Grumman

•Транспондер ідентифікації "свій-чужий" (IFF) компанії BAE Systems AN/APX-123(V)5

•Радіолокаційний частотний інтерферометр AN/APR-48A компанії Lockheed Martin

•Система лазерного попередження AN/AVR-2B(V) компанії Goodrich (тепер UTAS) (лише для AH-64E Block III - AH-64A/D використовують AN/AVR-2A)

•Засоби протидії на AH-64E включають комплект засобів протидії Exelis AN/ALQ-211(V)1 і постановник радіолокаційних імпульсних перешкод Exelis AN/ALQ-136(V)2

Засоби протидії...

Апач оснащений комплексом радіоелектронної боротьби, що складається з:

•Приймача радіолокаційного попередження AN/APR-39A(V) від Northrop Grumman (раніше Litton) і Lockheed Martin

•Систему захоплення цілей AN/APR-48A з радіолокаційним частотним інтерферометром електронної підтримки від Lockheed Martin

•AN/ALQ-144 комплекта інфрачервоної протидії від BAE Systems IEWS (колишня компанія Sanders, що входить до складу Lockheed Martin)

•AN/AVR-2 приймача лазерного попередження від Goodrich (колишня Hughes Danbury Optical Systems, потім Raytheon)

•AN/ALQ-136(V) радіолокаційної станції постановки перешкод, розроблена компанією ITT

•Механізму викидання теплових пасток

Британські AH MK1 Apache оснащені комплексом інтегрованих засобів захисту гелікоптерів BAE Systems (HIDAS- helicopter integrated defensive aids suite), який також обрали Кувейт і Греція. HIDAS, який включає приймач радіолокаційного попередження Sky Guardian 2000, був прийнятий на озброєння AH MK1 в липні 2003 року.

Ізраїльські відмінності...

Ізраїльский Апач

Оборонне авіаційне обладнання включає системи самозахисту Elisra Seraph з приймачем попередження про ракетний напад SPS-65, радіолокаційною станцією постановки перешкод SPJ-40 та блоками викиду теплових пасток

Озброєння Apache

Під фюзеляжем розташована 30-мм автоматична гармата Boeing M230. Вона забезпечує скорострільність 625 пострілів на хвилину. Гелікоптер може вмістити до 1200 боєприпасів.

AH-64D озброєний ракетами класу "повітря-поверхня" Lockheed Martin / Boeing AGM-114D Longbow Hellfire, яка має міліметрову хвильову головку самонаведення, що дозволяє ракетам працювати в режимі "вистрілив і забув". Дальність стрільби - від 8 до 12 (на папері) км.

Apache може бути оснащений ракетами класу "повітря-повітря" (Stinger, AIM-9 Sidewinder, Mistral і Sidearm) і вдосконаленою системою високоточної зброї (APKWS), раніше відомою як Hydra, сімейством керованих і некерованих 70-мм ракет. Плани озброїти Apache вдосконаленою системою високоточної зброї (APKWS) II, лазерною версією Hydra, були відкладені в бюджеті на 2008 фінансовий рік. Армія США уклала з BAE Systems контракт на розробку APKWS II у квітні 2006 року.

Вертольоти Британської армії AH MK1 озброєні 70-мм НАРами CRV7 виробництва Bristol Aerospace, що з економічної точки зору більш ніж вигідно


Бойове застосування...


США

Перше бойове застосування Apache відбулося під час операції "Just Cause", американського вторгнення в Панаму з метою усунення панамського лідера Мануеля Нор'єги наприкінці 1989 року. Їх фактичне використання в бойових діях під час цієї операції було дещо обмеженим, хоча кілька з них були підбиті з землі, а по будівлі штаб-квартири Нор'єги було випущено дві ракети "Хеллфайр".

Апачі звісно стали широко використовуватися під час війни в Перській затоці в 1991 році, коли коаліція на чолі з США витіснила війська іракського диктатора Саддама Хусейна з Кувейту після його захоплення цієї країни в 1990 році. Фактично, "Апачі" розпочали повітряну фазу в рамках операції "Буря в пустелі" (DESERT STORM) темного ранку 17 січня 1991 року, коли вивели з ладу три іракські радіолокаційні станції, щоб дозволити ударним групам непоміченими пролетіти крізь іракські системи ППО,а якщо детальніше...



14 січня підрозділ генерала Коді отримав наказ вилетіти з дев'ятьма одиницями "Апач" і вертольотом підтримки "Блекхоук". Атакуючий підрозділ вилетів з авіабази Король Фахд до військового містечка Король Халід. Після дозаправки рейдери продовжили політ на північний захід на низькій висоті до міста під назвою Аль-Джауф, що в перекладі з арабської означає "відправна точка". Цей невеликий аеродром знаходився приблизно за годину польоту на південь від Арара. Кожен "Апач" був озброєний вісьмома ракетами Hellfire, 19 2,75-дюймовими ракетами Hydra і від 800 до 1000 30-міліметрових боєприпасів

Повітряна фаза мала розпочатися о 3:00 годині ночі, і до цього часу необхідно було знищити об'єкти РЛС (радіолокаційні станції) противника. Після брифінгу і перевірки зв'язку вертольоти AH-64 “Apache” і MH-53 Pave Low піднялися в повітря опівночі з Аль-Джауфа.

MH-53 Pave Low

Група, що атакувала кожен з двох об'єктів раннього попередження, складалася з чотирьох "Апачів" і двох "Пейв Лоу". Ці групи летіли майже паралельними маршрутами на висоті 50 футів зі швидкістю 120 вузлів.

На відстані від цілей від 12 до 14 кілометрів, вертольоти Pave Low піднімалися в повітря і відкидували інфрачервоні хімічні вогні. Це спеціальні вогні, які не можна було побачити неозброєним оком, їх можна було побачити лише за допомогою приладів нічного бачення.

"Вогні використовувалися для позначення точок даних інерціальної навігаційної системи Global Positioning System (GPS), вже запрограмованих в допплерівських навігаційних системах літаків. Оскільки Pave Lows мають надзвичайно точні навігаційні системи, це забезпечило високу точність, дозволивши нам пролетіти прямо над хімічними вогнями, визначити рівень помилок від польоту на низькому рівні і виправити їх. Pave Lows відірвались на південь до зони очікування, і ми пішли вперед, як тільки вискочили з ваді", - згадує генерал Коді.
Базування на території Саудівської Аравії...

Всю іракську цільову зону було видно за допомогою FLIR з відстані близько 12 кілометрів.

Ракети Hydra 70 і 30-міліметрові гармати були використані проти позицій зенітних гармат, що охороняли радари, коли апачі наблизилися до них на відстань до 4 000 метрів. Апачі знищили кожну одиницю радіолокаційного обладнання на кожному об'єкті, розтрощивши будівлі та фургони.

Апачі проводили подальші бойові операції аж до початку 100-годинної наземної війни 24 лютого 1991 року, вже тоді вони перейшли на підтримку наземного наступу. Один американський командир зауважив, що він очікував, що екіпажі "Апачів" будуть навчатися прямо під час бою, але виявилося, що підготовка в мирний час зробила їх абсолютно компетентними у виконанні своєї смертельно небезпечної роботи: "Екіпажі "Апачів" швидко і методично знищували ворожі формування в порядку пріоритету - танки з "Хеллфайрів", БМП з ракет і гармати, і колісні машини з 30мм гармати "

* 277 "Апачів" брали участь в операції "Буря в пустелі". Вони знищили близько 500 іракських танків, а також велику кількість іншої наземної техніки, артилерії і літаків на землі. Один AH-64 був втрачений під час війни, розбившись після влучання РПГ з близької відстані, екіпаж вижив. Ця кампанія поклала край більшості сумнівів щодо "Апачів" і їх концепції

Американські "Апачі" брали участь в операції "Непохитна свобода" в Афганістані з 2001 р. Це була єдина платформа, здатна забезпечити точне виконання завдань CAS(Close Air Support) для операції "Анаконда", часто потрапляючи під обстріл і швидко ремонтуючись під час інтенсивних бойових дій на початку операції.

Афганістан...
"Апачі" часто літали невеликими групами. Американські AH-64D зазвичай літали в Афганістані та Іраку без радара Longbow за відсутності броньованих цілей. 21 грудня 2009 року пара американських "Апачів" атакувала британську базу під час інциденту з дружнім вогнем, в результаті чого загинув один британський солдат.

Апачі також брали участь в американській інтервенції в Афганістані взимку 2001-2002 рр., надаючи основну допомогу в боротьбі з силами Талібану і Аль-Каїди.

Ah-64 Apache захоплений іракськими військами після нападу на Карбалу в 2003 році

У 2003 році AH-64 брав участь у вторгненні в Ірак під час операції "Іракська свобода".

На момент 24 березня 2003 року було пошкоджено 31 "Апач", один з них був збитий під час невдалої атаки на бронетанкову бригаду Іракської республіканської гвардії поблизу Карбали. Іракські танкові екіпажі влаштували серед місцевості пастку. Іракські офіційні особи стверджували, що "Апач" збив фермер з гвинтівкою , але фермер заперечував свою причетність. AH-64 впав неушкодженим, а екіпаж потрапив у полон. Вертоліт був знищений авіаударом на наступний день.Цей інцидент наштовхнув критиків на думку про те, що “епоха гелікоптерів” добігає кінця, і на зміну "Апачам" прийдуть літаки або роботизовані авіаційні системи. Захисники вертольотів відповіли, що фіаско сталося здебільшого через непродуману тактику, а також через те, що ворог був попереджений про наближення "Апачів". Вони також зазначили, що більшість підбитих "Апачів" невдовзі повернулися в стрій, оскільки цей тип вертольотів був спроектований таким чином, щоб переживати значні пошкодження в бою і продовжувати політ.


До кінця військової операції США в Іраку в грудні 2011 року кілька "Апачів" були збиті ворожим вогнем і втрачені в аваріях. У 2006 році в Іраку "Апач" був збитий ракетою "Стріла-2" радянського виробництва. У 2007 році чотири "Апачі" були знищені на землі мінометним вогнем повстанців на основі опублікованих в Інтернеті фотографій з географічними тегами. Кілька AH-64 були втрачені в результаті нещасних випадків в Афганістані. Більшість "Апачів", які зазнали серйозних пошкоджень, змогли продовжити свої місії і благополучно повернутися. До 2011 року парк "Апачів" армії США налітав понад 3 мільйони льотних годин з моменту підйому в повітря першого прототипу в 1975 році.


Ізраїль

Ізраїльский апач

Протягом 1990-х років ізраїльські AH-64A часто атакували аванпости Хезболли в Лівані.

13 квітня 1996 року, під час операції "Grape of Wrath", Apache випустив дві ракети Hellfire по машині швидкої допомоги в Лівані, вбивши шістьох цивільних. Під час інтифади Аль-Акса в 2000-х роках AH-64 використовувалися для вбивства високопоставлених діячів Хамасу, таких як Ахмед Ясін, Абдель Азіз ар-Рантісі та Аднан аль-Гуль.

Апачі ЦАХАЛу відіграли важливу роль у Ліванській війні 2006 року, завдаючи ударів по Лівану, націлених на сили Хезболли. Під час цієї війни зіткнулися два AH-64A, в результаті чого один пілот загинув, а троє членів екіпажів отримали важкі поранення. В іншому інциденті під час конфлікту розбився борт ЦАХАЛу AH-64D, причиною якого стали несправності несучого гвинта, загинули два члени екіпажу.


Саудівська Аравія

Саудівський апач

У листопаді 2009 року Королівські сухопутні сили Саудівської Аравії, в рамках військових зусиль проти вторгнення повстанців на кордоні, розпочали операцію "Випалена земля"; в рамках цієї операції "Апачі" наносили повітряні удари по повстанцях-хуситах, що діяли на території сусіднього Ємену. Наприкінці січня 2010 року лідер шиїтських повстанців оголосив про їх виведення з території Саудівської Аравії. Ця заява була зроблена після ключової битви 12 січня, коли саудівські війська, як повідомляється, взяли під контроль прикордонне село Аль-Джабірі.

Саудівський гелікоптер, що виконував розвідувальну місію, розбився у східній провінції Ємену Аль-Махра, в результаті чого загинув весь екіпаж, 2018 рік

Ну і на цьому слові бувайте здорові) Сподіваюсь вам сподобалось, хоча я в будь якому разі завжди відкритий до конструктивної критики)

За допомогу у написанні і кооперацію дякую автора каналу "Hipper"

Також окрема подяка моєму постійному художнику - автору канала Marxman

581 перегляд0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

MD-530F

bottom of page