Стрибуча бомба

З самого початку Другої світової війни відомий британський інженер і винахідник Барнс Волліс розуміючи необхідність здійснювати стратегічне бомбардування Німеччини, з метою позбавлення противника здатності вести далі активні бойові дії розпочав проєктування доволі специфічної авіаційної бомби. Особливо важливими Німецькими об'єктами Воллес вважав водосховища в Рурській області, які постачали воду й електроенергію для важкої та металургійної промисловості регіону. Барнс Волліс розумів, щоб нанести серйозного ушкодження для греблі водосховища необхідно підірвати бомбу прямо коло її стінки. Спочатку для атаки Воллес пропонував використовувати надважкі бомби, здатні викликати ефект локального землетрусу. Однак засобів для доставки подібної бомби на той час не існувало, і проєкт не був прийнятий. Використання торпед також не підходило, тому що німці встановлювали спеціальні захисні сітки на своїх водосховищах для захисту. Проте подальші роздуми привели Воллеса до ідеї створення так званої стрибучої бомби. І саме у 1943 році Волліс презентував свою нову розробку, стрибучу бомбу (Bouncing bomb), або як її ще називають обертова бомба та Vickers Type 464.

Сама бомба мала форму великого гладкого циліндра масою 4195 кг. Її довжина складала 152 см, а ширина 145 см. Але її найголовніша особливість була в тому, що під час скидання бомба оберталась у зворотньому напрямку і тим самим перед зануренням здійснювала кілька стрибків по водній поверхні, через це власне вона і отримала таку назву. Це, укупі з попереднім розкручуванням до 500 обертів на хвилину, давало змогу бомбі впритул наблизитися до греблі, захищеної металевими сітками та зануритись на глибину максимально близько до стінки греблі, щоб завдати найбільшої шкоди.

Після проведення доволі короткотривалих, але успішних випробувань у тому ж таки 1943 році її прийняли на озброєння та розпочалось їх виробництво. А перше використання даних бомб відбулось під час проведення операції "Chastise". Під час цієї операції 617-ю ескадрильєю Королівських ВПС при використанні модифікованих бомбардувальниках Avro Lancaster у ніч з 16 на 17 травня 1943 року був здійсненний наліт з використанням стрибучих бомб на німецькі греблі.

Процес скидання 4195 кг бомб відбувався з висоти близько 18 метрів. Після кількох стрибків на воді бомба занурювалась під воду коло самої стінки греблі і на глибині близько 9 метрів відбувався вибух під дією тиску води на вибуховий механізм. Зрештою 19-а літакам вдалося повністю зруйнувати дві величезні греблі Мене та Еден і суттєво пошкодити третю Сорпе.

Ці удари сколихнули нацистську Німеччину та завдали їй великих збитків. Але через подальші роботи німців з посилання протиповітряної оборони своїх гребель більше не давали можливості використовувати ці бомби за призначенням.