РРБ М49

РРБ М49 - югославський ручний реактивний гранатомет.

ТТХ РРБ М49

Довжина: 970 мм

Маса: 6.2 кг

Калібр: 76 мм

Темп стрільби: 3 постріли за хвилину

Початкова швидкість польоту гранати 87 м/с

Максимальна дальність стрільби: 600 м

Історія та конструкція

Після політичного розриву Югославії з Радянським Союзом у 1948 році, відомого як розкол Тіто—Сталін, країна була змушена активно розвивати власні зразки озброєння, не покладаючись на зовнішні постачання. В таких обставинах особливо актуальною стала потреба у простому, дешевому та ефективному протитанковому засобі для піхоти. Відповіддю на цей виклик став ручний реактивний гранатомет під назвою Reaktivna Ručna Bomba M49 (РРБ М49), який офіційно прийняли на озброєння у 1949 році.

За своєю концепцією РРБ М49 ґрунтувався на бойовому досвіді Другої світової війни й поєднував технічні рішення, характерні як для німецьких, так і для союзницьких протитанкових систем. Сам постріл являв собою реактивну гранату з кумулятивною бойовою частиною, призначену для ураження броньованих цілей за рахунок дії кумулятивного струменя, що забезпечував пробиття броні. РРБ М49 складався з пускового ствола на якій було змонтовано пусковий механізм та включав ударно-спусковий механізм із запобіжником, а також бойковий механізм, конструктивно запозичений у малокаліберної гвинтівки. До його складу входили ствольна коробка з поздовжньо-ковзним затвором, спусковий механізм, пістолетна рукоятка та знімний однорядний коробчастий магазин місткістю шість холостих патронів кільцевого запалення калібру 5,6 мм. Після натискання на спуск ударник ініціював холостий патрон, полум’я якого через запальний отвір пропалювало картонну гільзу та займало пороховий метальний заряд. Саме це й забезпечувало запуск основної гранати. Стабілізація її польоту здійснювалася за допомогою хвостового оперення, що підвищувало стійкість боєприпасу на траєкторії та позитивно впливало на точність стрільби.

Ефективна дальність застосування М49 була відносно невеликою, що вимагало від стрільця наближення до цілі й підвищувало ризик під час бою. Водночас така схема відповідала доктрині ближнього протитанкового бою, характерній для повоєнного періоду. Гранатомет призначався не лише для боротьби з танками та броньованими машинами, а й для ураження укріплених вогневих точок і фортифікаційних споруд.

Попри обмежену точність і дальність, він надавав піхоті реальну можливість ефективно протидіяти бронетехніці свого часу. Для підвищення ефективності стрільби гранатомет комплектувався оптичним прицілом, що дозволяв вести вогонь на дистанції до 200 метрів, а також простим механічним прицілом і плечовим упором.