Рейд на Александрію

Рейд на Александрію — це спеціальна диверсійна операція італійського військово-морського флоту, проведена в ніч із 18 на 19 грудня 1941 року проти британських сил у порту Александрії в Єгипті.

Передумови

На початку Другої світової війни Середземне море стало одним із головних театрів воєнних дій. Для Британії цей регіон мав виняткове значення: саме через нього проходили життєво важливі морські шляхи до колоній, а також здійснювалося постачання військ, що воювали в Північній Африці. Опорним пунктом британської присутності на сході Середземномор’я була військово-морська база в Александрії (Єгипет), де розміщувався основний склад Середземноморського флоту.

Італія, яка у червні 1940 року вступила у війну на боці Німеччини, прагнула встановити контроль над морськими комунікаціями. Це дозволило б гарантувати безперебійне постачання власних військ у Лівії й сприяти наступу німецького Африканського корпусу генерала Роммеля. Проте у відкритих морських боях італійські сили поступалися британцям, які мали досвідченіші екіпажі, сучасні радари та відпрацьовану систему управління.

У такій ситуації італійське командування зробило ставку на нетрадиційні методи боротьби. Ще в 1930-х роках у країні активно розробляли різноманітні диверсійні засоби — від швидкісних катерів до так званих "людських торпед". Саме на їхній основі була сформована спеціальна частина — 10-та флотилія МАС (Mezzi d’Assalto), що готувалася до проведення ризикованих операцій проти добре захищених баз противника.

Емблема 10-ї флотилії МАС

Підготовка операції

Операція проти Александрії вимагала максимальної точності та злагодженості. Її планування тривало кілька місяців, оскільки йшлося про проникнення у центр британської бази та атаку на важкі кораблі. До виконання завдання залучили найпідготовленіших бійців 10-ї флотилії — фахівців із підводного плавання, маскування та підривної справи. Вони проходили інтенсивні тренування з керування малими підводними апаратами, орієнтування під водою вночі, безшумного наближення до цілі та роботи з вибухівкою. Важливим було і психологічне тренування: учасники усвідомлювали високий ризик полону чи загибелі та мали бути готові діяти в екстремальних умовах.

Основним технічним засобом атаки стали керовані торпеди SLC (Maiale). Це були невеликі підводні апарати для двох диверсантів, оснащені зарядом вибухівки, який можна було закріпити під днищем корабля. Перед виходом у море апарати ретельно перевіряли: випробовували герметичність, системи управління, механізми від’єднання боєприпасів, а також готували запасні деталі на випадок несправностей. Оперативна розвідка встановила місця стоянки британських лінкорів, танкерів та есмінців, а також маршрути охорони й мінні загородження. Було визначено пріоритети: першочерговою ціллю стали великі бойові кораблі, далі — судна забезпечення та ескорт.

Також розробили маршрути підходу і відходу, які дозволяли уникнути зон патрулювання й підводних перешкод. Обрали ніч із мінімальною видимістю та вигідними течіями, щоб знизити ризик виявлення. Кожна група диверсантів мала свою ціль і часовий інтервал для виконання завдання. Доставку до району атаки забезпечували підводні човни, що транспортували апарати SLC до рубежу, з якого диверсанти могли самостійно дістатися до гавані. Була передбачена і система резервної підтримки: аварійні човни для евакуації, запасні балони з повітрям та додаткові заряди.

Командування підготувало кілька сценаріїв дій у непередбачених ситуаціях: вихід із ладу техніки, зміна охорони, затримання диверсантів. Також було визначено інструкції на випадок полону — аби обмежити ризик розкриття деталей плану.

Таким чином, до моменту виходу в море група мала чіткий план, відпрацьовану техніку і повну готовність діяти навіть у критичних обставинах.

 Лінкор HMS Queen Elizabeth в гавані Александрії оточений протиторпедними сітками

Хід рейду

Рейд розпочався в ніч із 18 на 19 грудня 1941 року, коли три групи італійських диверсантів на керованих торпедах SLC (Maiale) були випущені з підводних човнів і під покривом темряви попрямували в гавань Александрії. Уникнувши мінних загороджень і патрулів, вони підійшли до стоянки британських суден і закріпили під днищами вибухові заряди під ключовими цілями — зокрема під лінкорами HMS Queen Elizabeth і HMS Valiant, а також у районі танкера Sagona і есмінця HMS Jervis. Після закріплення зарядів частина груп не змогла безперешкодно відійти через посилену охорону та технічні проблеми і більшість учасників операції була захоплена. А вибухи відбулися на світанку 19 грудня, коли кораблі були на стоянці: лінкори зазнали серйозних підводних ушкоджень і тимчасово вивелися з ладу, танкер був значно пошкоджений і есмінець також постраждав. Хоча ніхто з великих кораблів не затонув, їхнє виведення з бою на місяці змінило оперативну ситуацію в регіоні, змусивши британське командування посилити протидиверсійну оборону й переглянути стратегію розташування сил.

Гавань Александрії та маршрут руху SLC

Значення

Рейд на Александрію показав ефективність асиметричної тактики: невелика група з добре підготовленими спеціальними засобами змогла завдати непропорційно великих втрат великому флоту. Операція підтвердила цінність підводних диверсійних апаратів і сприяла розвитку спеціальних морських сил у майбутньому. Хоча рейд не змінив хід кампанії в Середземномор’ї, він став яскравим прикладом того, як сміливі тактичні дії і нові технології можуть значно вплинути на оперативну ситуацію.