Операція "Богомол"

Операція "Богомол" стала найбільшим прямим морським зіткненням між Сполученими Штатами та Іраном, яке відбулося 18 квітня 1988 року в Перській затоці під час так званої "танкерної війни", що була складовою Ірано-іракського конфлікту. Ця операція продемонструвала приклад цілеспрямованої та обмеженої військово-морської відповіді США на загрозу свободі міжнародного судноплавства.

Передумови

У другій половині 1980-х років Перська затока стала ареною значної морської напруженості. В умовах Ірано-іракської війни обидві сторони конфлікту активно вели так звану "танкерну війну", атакуючи нафтові танкери третіх держав, що створювало серйозні ризики для безпеки міжнародного судноплавства в регіоні. У відповідь на загострення ситуації та для забезпечення безпечного проходження кувейтських танкерів США ініціювали операцію Earnest Will, спрямовану на охорону морських перевезень та стримування іранської військово-морської активності.

Проте 14 квітня 1988 року американський фрегат USS Samuel B. Roberts (FFG-58), перебуваючи в нейтральних водах, підірвався на морській міні. Внаслідок підриву корабель зазнав серйозних пошкоджень, кілька моряків отримали поранення, а розслідування підтвердило, що міна була іранського походження. Додаткові обстеження району підриву виявили ще декілька мін, серійні номери яких співпадали з мінними установками, знайденими на іранському судні Iran Air у 1987 році. Ці події підтвердили, що Іран продовжував таємне мінування нейтральних вод, створюючи серйозні загрози для цивільного та військового судноплавства.

З урахуванням усієї сукупності подій та безпекових викликів американське військово-політичне керівництво визнало за необхідне підготувати виважену, проте принципову відповідь на дії Ірану, яка згодом була реалізована у формі операції під кодовою назвою "Богомол".

Ключовим завданням цієї операції визначалося завдання обмеженого, але відчутного впливу на можливості іранських військово-морських сил, виведення з ладу об’єктів, задіяних у контролі морських комунікацій та координації нападів. Операція замислювалася як ретельно спланований і скоординований комплекс дій із узгодженим застосуванням надводних кораблів, морської авіації та спеціалізованих підрозділів.

Хід опереації

На початковій стадії операції основні зусилля американських сил були спрямовані на виведення з ладу іранських морських нафтових платформ Sassan, Rakshs та Sirri, які виконували функції спостережних пунктів, вузлів зв’язку й координації дій військово-морських підрозділів Ірану. До виконання цього завдання залучалися надводні кораблі ВМС США — есмінці та фрегати, що діяли у взаємодії з силами морської авіації. Перед застосуванням сили іранській стороні через радіоканали було передано попередження з пропозицією залишити об’єкти у визначений 20-хвилинний термін. Після його завершення американські кораблі розпочали артилерійський обстріл із 127-мм корабельних гармат Mark 45, у результаті чого платформи були серйозно пошкоджені та втратили функціональність.

Проте, іранські підрозділи здійснили спробу відповіді, відкривши вогонь із зенітних установок ЗУ-23-2, однак коротка перестрілка швидко припинилася. Охорона однієї з платформ звернулася з проханням про припинення вогню, на що американське командування погодилося, тимчасово зупинивши обстріл. Після того як значна частина персоналу залишила платформу за допомогою буксира, удари по вцілілих вогневих точках було відновлено. Вогневу підтримку здійснювали ударні вертольоти AH-1 Cobra, які діяли з борту десантного корабля USS Trenton. Згодом підрозділ морської піхоти США висадився на об’єкт, де був затриманий один поранений іранський військовослужбовець, а також вилучено озброєння й службову документацію. Після завершення евакуації платформа була остаточно знищена шляхом підриву.

Американські морські піхотинці на нафтовій платформі Sassan розглядають зенітні установки ЗУ-23-2 після бою.

У відповідь на ці події іранська сторона задіяла швидкісні катери Корпусу вартових Ісламської революції, які здійснювали спроби впливу на комерційне судноплавство та вступали в контакти з американськими кораблями. Завдяки перевазі у технічному оснащенні, системах управління вогнем і повітряній підтримці ВМС США змогли ефективно нейтралізувати кілька іранських катерів, зберігаючи контроль над ситуацією та мінімізуючи ризики для власних сил.

Одним із визначальних епізодів операції стало зіткнення між іранськими надводними кораблями та американськими ударними силами. Іранський фрегат Sahand зазнав інтенсивного ураження з повітря й з моря, отримав критичні пошкодження та затонув. Інший фрегат — Sabalan — був серйозно уражений авіаційною ракетою, внаслідок чого втратив боєздатність і був згодом відбуксирований до порту.

Палаючий іранський фрегат Sahand

Паралельно морська авіація США та корабельні вертольоти здійснювали розвідувальні польоти, прикриття сил і точкові удари, що забезпечувало оперативну реакцію на зміну обстановки та унеможливлювало подальші активні дії іранської сторони. Упродовж усієї операції американське командування дотримувалося принципу пропорційності, застосовуючи силу виключно проти об’єктів і засобів, безпосередньо пов’язаних із військово-морською активністю Ірану.

До завершення дня 18 квітня активна фаза операції була фактично завершена. Поставлені завдання були виконані: іранські військово-морські сили зазнали відчутних втрат у корабельному складі та інфраструктурі, тоді як американські сили зберегли повну боєздатність.

Підсумки У процесі проведення цієї операції збройні сили США змогли ефективно нейтралізувати низку ключових іранських морських об’єктів і засобів, водночас не зазнавши втрат та продемонструвавши високу здатність до оперативного реагування на зміну обстановки в регіоні. У результаті дій американської сторони іранські військово-морські сили понесли відчутні втрати: було знищено один фрегат, один швидкісний катер, а також щонайменше три швидкохідні човни.