Stridsvagn 103

Stridsvagn 103 - шведський основний бойовий танк.

ТТХ Stridsvagn 103 (103 C)

Загальна довжина: 8.9 м

Ширина: 3.8 м

Висота: 2.1 м

Маса: 42.5 т

Екіпаж: 3 особи

Максимальна швидкість руху: 60 км/год

Запас ходу: 390 км

Калібр гармата: 105 мм

Історія та конструкція

Після закінчення Другої Світової війни наприкінці 1940-х початку 1950-х років Швеція почала займались активною модернізацією свої збройних сил. У 1953 році вище військове керівництво Швеції у Великобританії закупило 80 танків Centurion Mk 3 (які отримали позначення Strv 81) та близько 270 танків Centurion Mk 10 (Strv 101). Однак, всі ці машини не цілком задовольняли шведську армію, тому з середини 1950-х років почалося вивчення можливості і доцільності створення власного танка. Їм необхідний був танк, який був би ефективним в обороні, особливо враховуючи складну географію країни — лісисті, болотисті й гірські місцевості, які не підходили для класичних маневрених битв танкових армій. Відповідно до цієї концепції шведським інженером Sven Berge був розроблений новий основний бойовий танк під маркуванням Stridsvagn 103 або скорочено Strv 103.

Найголовнішою особливістю цього танку є те що він має нестандартне безбаштове компонування з жорстко закріпленою в лобовому листі корпусу гарматою, наведення якої в горизонтальній площині здійснюється поворотом корпусу танка, а у вертикальній — нахилом корпусу за допомогою електрогідравлічної системи, пов'язаної з підвіскою. Така форма танку в цілому дозволила зменшити його силует і зробити його менш помітним, дозволила посилити бронювання передньої частини та зробити танк простішим і дешевшим у виробництві. Після випробувань прототипів, у 1966 році на озброєння був прийнятий перший серійний варіант — Strv 103A, з гарматою калібру 105 мм. А пізніше з’явилися його модифікації - Strv 103B, Strv 103C та Strv 103D (серійно не виготовлявся). Серійне виробництво даних танків відбувалось з 1966 по 1971 рік. На озброєнні вони перебували до 1997 року, коли вони були замінені сучасними основними бойовими танками Leopard 2.

Stridsvagn 103 (103 C) був оснащений броньованим зварним корпусом та виконаний з гомогенних броньових листів. Його внутрішню частину корпусу можна було умовно розділити на три відділення: силове — в носовій частині, бойове — в середній частині і допоміжне — в кормовій частині машини. Товщина лобових бронедеталей, встановлених під великими кутами, становить від 50 до 60 мм. Додатковий захист в області нижньої лобової деталі забезпечує встановлене обладнання для самоокопування (бульдозерний відвал). На верхніх лобових панелях виконані перпендикулярні ребра для запобігання рикошету куль стрілецької зброї і снарядів малокаліберних гармат у бік приладів спостереження і управління вогнем. Розташоване в передній частині корпусу силове відділення і бойове відділення, з екіпажем, що знаходиться в ньому, розділяє суцільна перегородка товщиною 25 мм. Товщина бортової броні на вертикальних ділянках становить від 50 мм до 38 мм в зонах за катками. Додатково борти прикриті протикумулятивними екранами.

Ходова частина танка складається зі спеціальної електрогідравлічної підвіски, металевих гусениць з обрезиненими подушками, чотирьох опорних катків на борт, ведучих коліс переднього розташування і направляючих катків, розташованих ззаду. Ще однією цікавою особливістю цього танка є те що він комплектувався одразу двома двигунами різних типів - газотурбінний і дизельний. Основним двигуном був 6-циліндровий V-подібний дизельний двигун з турбонаддувом Detroit Diesel 6V-53T потужністю 290 к.с., а додатковий був газотурбінний двигун Boeing 553 потужністю 490 к.с. Трансмісія дозволяє використовувати потужність як від двох двигунів одночасно, так і від кожного окремо. Ця незвична гібридна схема забезпечувала баланс між економічністю та динамікою, що було важливо для оборонного характеру шведської доктрини.

В силу специфічної компоновки механік-водій є фактично і навідником. Робоче місце командира обладнане, крім приладів спостереження/прицілювання, власними приводами управління, при необхідності він може брати функції механіка-водія на себе, здійснюючи, таким чином, самостійне наведення гармати і ураження цілі. Даний танк є єдиною в своєму роді машиною, на якій бойове застосування в повній мірі може здійснювати один член екіпажу. Третій член екіпажу — радист, розташований обличчям до корми, також має дублюючі органи управління рухом і може при необхідності брати управління на себе.

Основною зброєю серійних танків є ліцензійна нарізна 105-мм гармата L74, жорстко закріплена в лобовому бронелисті корпусу машини, з механізмом автоматичного заряджання. Автомат заряджання забезпечує найвищий темп стрільби до 15 пострілів на хвилину. Стрільба, як правило, ведеться тільки з місця. В якості додаткового озброєння на танку встановлені три 7,62-мм кулемети: два кулемети встановлені на лівій стороні корпусу і один кулемет — на командирській башті. Додатково на верхній частині корпусу також присутні установки для стрільби димовими гранатами.

Що ж стосується модифікацій, як вже було зазначено Stridsvagn 103 був створений в наступних варіантах:

Stridsvagn 103A - перший серійний варіант. Бойова маса складала 37т. Комплектувався двигунами Rolls-Royce K60 (240 к.с.) та Boeing 502-10MA (300 к.с.) і найпростішими прицільними пристосуваннями. Згодом всі машини було модернізовані до стандарту Strv 103B.

Stridsvagn 103A

Stridsvagn 103B - модифікований танк, який вже був оснащений покращеним двигуном Boeing 553 (490 к.с.) та Rolls-Royce K60 (240 к.с.). Також він вже мав лазерний далекомір інтегрований в приціл командира та на нього можна було встановити бульдозерне обладнання, яке використовується для підготовки вогневої позиції, а також для розчищення завалів і забезпечення підходів до водних перешкод. А додатково він отримав покращену трансмісію та навігації. Маса складала близько 39 т

Stridsvagn 103B

Stridsvagn 103С - найбільш вдала версія танку серії Stridsvagn 103. Використовувала двигуни Detroit Diesel 6V-53T (290 к.с.) та Boeing 553 (490 к.с.). Маса складала 42.5 т. Також ця модель отримала систему управління вогнем з цифровим балістичним обчислювачем і новим прицілом навідника з лазерним далекоміром Simrad та додаткову броню.

Stridsvagn 103С

Stridsvagn 103D - остання модифікація, яка була запропонована компанією Bofors на початку 1990-х років але ніколи серійно не виготовлялась. Цей варіант був виконаний в єдиному екземплярі. Stridsvagn 103D вже комплектувався двигунами сумарної потужності більше 800 к.с., цифровою системою керування вогнем та динамічним захистом.

Stridsvagn 103D