top of page
  • Фото автораgegure

Lockheed AC-130

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Lockheed AC-130 — американський ганшип який був створений на основі транспортного літак C-130 фірми Lockheed, а озброєння і додаткове обладнання встановлювала фірма Боїнг.


ТТХ AC-130A

Довжина: 29,8 м

Висота: 11,7 м

Розмах крила: 40,4 м

Площа крила: 162,2 м²

Маса літака: 26911 кг

Максимальна злітна маса: 56336 кг

Екіпаж: 11 осіб

Силова установка: 4 × ТВД Allison T56-A-11

Потужність двигунів: 4 × 4050 к. с.

Максимальна швидкість: 580 км/год

Практична дальність: 1700 км

Максимальна висота польоту: 10060 м

Озброєння: чотири 7.62-мм кулемети і чотири 20-мм гармати


Історія

Роботи над створенням найпотужнішого небесного лінкора за програмою "Ганшип" стартували в 1965 році. ВПС США хотіли отримати "Ганшип" зі збільшеними показниками злітної маси, тривалості польоту, крейсерської швидкості і найсильнішим озброєнням.


Призначення літака полягало у наступному:

  • безпосередня авіаційна підтримка військ;

  • патрулювання і руйнування комунікацій противника;

  • нанесення ударів по заздалегідь визначених наземних і повітряних об'єктах противника;

  • забезпечення оборони стратегічних об'єктів і своїх баз.

Найбільш підходящою платформою виявився військово-транспортний літак Lockheed C-130. На переобладнання командуванням ВПС було виділено апарат С-130 з бортовим номером 54-1626. Його оснастили таким озброєнням: чотири модулі MXU-470 і чотири гармати калібром 20 мм. Літак отримав апаратуру нічного бачення, до складу якої увійшли аналогова бортова ЕОМ, РЛС і потужні прожектори.


Льотні випробування літака почалися на авіабазах Еглін і Райт-Паттерсон влітку 1967 року. До вересня над апаратом провели низку доопрацювань і переправили його на базу Нячанг.


А 27 вересня 1967 року був здійснений перший бойовий виліт. Польотом керував майор Террі. До 9 листопада "Супер Спукі" (таке прізвисько отримав озброєний літак) провів кілька вильотів для здійснення вогневої підтримки наземних військ. Вночі 9 жовтня 1967 року літак проводив бойовий виліт на ураження вантажівок на "стежці Хо Ши Міна". Досягнувши пункту призначення, були визначені шість автомобілів, і усі успішно були розбиті прицільним авіавогнем.

Вдалий бойовий початок "Супер Спукі" сприяв ухваленню рішення про будівництво нових літаків на базі С-130. Тільки нові літаки для перевстановлення озброєння командування ВПС США пошкодувало, і завод "Лінг-Темко-Воут", на якому проходила модернізація, отримав сім JC-130А, які вже експлуатувалися раніше.


Перший переобладнаний апарат з JC-130 був відданий у розпорядження ВПС влітку 1968 року. До В'єтнаму його направили через шість місяців. Офіційно літак стали називати АС-130А "Плейн Джейн". Ще три АС-130А направили до В'єтнаму до кінця року. Інші три літаки залишилися в США, на авіабазі Еглін, де на них проводили тренування екіпажів, які готувалися до військових дій.

У травні 1969 року їх перенаправили на базу Убон (Таїланд), з якої здійснювали бойові вильоти до В'єтнаму. Пізніше ВПС США уклали договір про переобладнання ще дев'яти літаків С-130. Усі мали отримати систему "Блек Кроу", здатну засікати роботу автомобільних двигунів, блоки ППО противника та апаратуру РЕБ.


Головне завдання для АС-130А на той час полягало в нічному полюванні за наземним транспортом, що курсує "стежкою Хо Ші Міна". АС-130 озброювали 16-ту ескадрилью, яка базувалася на авіабазі Убон. А виконувати регулярні польоти стали в 1969-1970 роках.


Успішними стали 1970-1971 роки, тоді було розбито та пошкоджено 12 741 автомобіль противника. Але ця цифра умовна, оскільки понад 5 тис. підбитих машин приписали до своїх бойових заслуг екіпажі інших літаків, які проводили патрулювання "стежки".


Літаки АС-130 проводили бойові вильоти тільки в сухий сезон, адже під час дощів дороги розмивалися, і транспортне сполучення між Лаосом і Південним В'єтнамом припинялося. Кожен літак курсував над "стежкою" близько чотирьох годин. Виявлення цілі проводилося за системою "Блек Кроу", місцеположення звірялося, а далі екіпаж намагався якомога швидше виконати прицілювання.


Найчастіше Lockheed AC-130 здійснював бойові вильоти у зв'язці з літаком RC-130S, на якому було встановлено 28 прожекторів. Ця зв'язка проводила нічне патрулювання "стежки".


За час в'єтнамського військового конфлікту екіпажі цих літаків призвичаїлися уникати зустрічного вогню від наземних зенітних установок, але від ракет класу "земля-повітря" маневреності не вистачало. Уже тоді стало зрозуміло, настав час виводити літаки з цієї зони. Але щоденні успіхи у вигляді ураження десятків вантажівок не дозволяли керівництву ВПС США вживати кардинальних заходів. У першій декаді 1971 року було знищено понад 2,5 тис. ворожих вантажівок, ще таку ж кількість пошкоджено.


Проте пізніше Lockheed AC-130 стали перекидати в інші точки з менш густою концентрацією засобів ППО противника. Зокрема їх застосовували для ураження в'єтнамських танків під час битви під Ан Локка. Однак і тут ці літаки виявилися не здатні чинити хороший опір. Ворог на той час мав у наявності ракетний комплекс "Стріла", завдяки котрому було підбито три АС-130.

З військового конфлікту на батьківщину в США повернулися десять літаків, які були направлені на авіабазу Халбарт-Філд. Війна відібрала життя 52 осіб, які перебували у складі екіпажів "Ганшипів".


Після цього AC-130 також брали участь у військових конфліктах в Іраку та Сирії.


Озброєння та оснащення

Літак має унікальне компонування - все стрілецько-артилерійське озброєння розміщене ліворуч від вантажної кабіни (за польотом) перпендикулярно до осі літака, відповідно, для його застосування по наземних цілях літак постійно виконує лівий віраж навколо району цілі (стає в ліве коло).


Усе встановлене на борту АС-130 озброєння управляється за допомогою комп'ютеризованої пошуково-прицільної системи, до складу якої входять радар, та приціли. Це забезпечує можливість ефективного застосування вогневих засобів літака цілодобово, за будь-яких погодних умов.

На модифікації AC-130U, крім того, встановлено радіолокатор, який використовується для виявлення цілей на великій дальності. Система управління вогнем АС-130U дає змогу, на відміну від модифікації АС-130H, одночасно завдавати ударів по двох цілях. До того ж AC-130U бере на борт удвічі більший боєзапас, ніж AC-130H.


У складі навігаційного комплексу літака є інерціальна навігаційна система, сполучена з приймачем сигналів супутникової навігаційної системи.

818 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page