Blowpipe

Blowpipe - британський переносний зенітно-ракетний комплекс.

ТТХ Blowpipe

Довжина ракети: 1350 мм

Калібр ракети: 76 мм

Маса ракети з пусковою трубою: 14 кг

Маса бойової частини: 2.2 кг

Дальність ураження: 0,7 - 3,5 км

Висота ураження: 0,01 - 2,5 км

Історія та конструкція

Розробка переносного зенітно-ракетного комплексу під назвою Blowpipe розпочалася наприкінці 1960-х років у відповідь на зростання ролі реактивної авіації та ударних вертольотів у сучасних конфліктах. Британські військові прагнули отримати компактний і мобільний засіб протиповітряної оборони, здатний діяти автономно, без залучення складних радіолокаційних систем. Після завершення випробувань на початку 1972 року комплекс був прийнятий на озброєння британської армії, а згодом поставлявся до низки інших держав, зокрема Канади, Чилі, Еквадору, Афганістану, Аргентини, Малайзії та кількох інших країн.

Blowpipe призначався для ураження літаків і вертольотів, що діяли на малих і надмалих висотах у межах тактичної зони бойових дій. Комплекс складався з ракети, розміщеної у транспортно-пусковому контейнері, та прицільного блоку. Сама ракета являла собою циліндричний корпус довжиною близько 1350 мм, у центральній частині якого розміщувалася бойова частина. У носовому відсіку знаходилися елементи системи наведення, тоді як у хвостовій частині розташовувався ракетний двигун. А час приведення комплексу в бойову готовність становив близько 20 секунд.

ПЗРК Blowpipe використовував ручне керування по лінії прицілювання. Оператор повинен був візуально супроводжувати ціль і коригувати політ ракети за допомогою органів керування, передаючи команди по радіоканалу. Такий підхід забезпечував певну стійкість до теплових пасток і засобів протидії, однак висував підвищені вимоги до рівня підготовки оператора та ускладнював застосування комплексу проти швидких і маневрових повітряних цілей.

З початку 1970-х років Blowpipe використовувався в низці збройних конфліктів, зокрема під час Фолклендської війни 1982 року, а також у бойових діях на Близькому Сході та в Афганістані. Досвід практичного застосування продемонстрував, що ефективність комплексу значною мірою залежала від умов бою та рівня підготовки бійців які його використовують, що в подальшому вплинуло на розвиток більш досконалих систем протиповітряної оборони.