ППТ

ППТ - радянський пістолет-кулемет.

ТТХ ППТ

Довжина: 805 мм

Довжина ствола: 330 мм

Маса: 2.8 кг (баз набоїв)

Калібр: 7,62×28 мм

Темп вогню: 100 пострілів за хвилину (чергами)

Прицільна дальність: 100-150 м

Ємність магазину: 21 набій

Історія та конструкція

У другій половині 1920-х років керівництво Червоної армії дедалі уважніше розглядало пістолети-кулемети як перспективний різновид озброєння для ведення ближнього бою, оснащення командного складу, екіпажів бойової техніки та підрозділів спеціального призначення. Аналіз зарубіжного досвіду, насамперед німецьких і італійських розробок, підтверджував доцільність використання компактної автоматичної зброї під пістолетний набій. У межах цього загального пошуку радянський конструктор Федір Васильович Токарєв згодом представив власний проєкт — пістолет-кулемет, що отримав позначення ППТ (пістолет-кулемет Токарєва).

За своєю концепцією ППТ поєднував риси ранніх європейських пістолетів-кулеметів із характерними підходами радянської зброярської школи, яка робила наголос на простоті та технологічній доцільності. Зовнішній вигляд зброї вирізнявся нетиповою для цього класу конструкцією: вона мала дерев’яну ложу та верхню накладку на стволі, закріплену за допомогою ложевого кільця. Оригінальним рішенням стало розміщення коробчастого магазину безпосередньо в дерев’яній накладці, де також були виконані спеціальні заглиблення для зручнішого утримання зброї. Автоматика ППТ працювала за схемою з вільним затвором, що відповідало загальноприйнятим технічним стандартам того часу для пістолетів-кулеметів.

ППТ дозволяв вести як автоматичний вогонь, так і стрільбу одиночними пострілами набоями калібру 7,62×25 мм ТТ, який на той момент вважався достатньо потужним для ефективного застосування на малих і середніх дистанціях. Живлення здійснювалося з коробчастого магазину місткістю 21 набій. Крім базового варіанту, відомо і про існування модернізованої версії ППТ, розрахованої на набій 7,63×25 мм.

У першій половині 1930-х років пістолет-кулемет Токарєва проходив випробування поряд з іншими дослідними зразками автоматичної зброї, створеними радянськими конструкторами. У ході тестувань ППТ загалом продемонстрував прийнятні вогневі характеристики, однак не зміг забезпечити вирішальної переваги над альтернативними проєктами. На той час у СРСР уже формувалися більш перспективні концепції пістолетів-кулеметів, які згодом реалізувалися у серійних зразках — спочатку ППД, а пізніше ППШ і ППС. У порівнянні з ними ППТ виявився менш технологічним і не повністю відповідав вимогам масового виробництва та експлуатації у військах.

Попри те що пістолет-кулемет Токарєва так і не був офіційно прийнятий на озброєння, було виготовлено відносно значну кількість дослідних і передсерійних зразків — за різними оцінками, від 300 до 600 одиниць. Частина цієї зброї, за наявними даними, потрапила до діючих підрозділів і навіть використовувалася у бойових умовах.