МіГ-23

МіГ-23 - радянський багатоцільовий винищувач третього покоління з верхнім розташуванням крила змінюваної стріловидності.

ТТХ МіГ-23

Довжина: 16,7 м

Висота: 5,77 м

Маса порожнього: 10 550 кг

Максимальна швидкість на висоті: 2500 км/год

Практична дальність польоту з навантаженням: 1950 км

Практична стеля: 18500 м

Екіпаж: 1 особа

Озброєння:

• гармата ГШ-23Л, боєзапас — 200 снарядів;

• керовані ракети (КР) середньої дальності Р-23Р і Р-24Р з напівактивною системою радіолокації наведення та Р-23Т і Р-24Т з тепловою головкою самонаведення на двох підкрильних вузлах зовнішньої підвіски;

• керовані ракети ближнього бою Р-60, Р-60М, Р-73;

• керовані ракети малої дальності Р-3Р (НАРГС), Р-3Т, К-13 (ТГС);

Історія та конструкція

Історія створення літака МіГ-23 сягає початку 1960-х років, коли в ОКБ-155 дійшли висновку, що оптимальне з погляду аеродинаміки компонування літака МіГ-21 не дає змоги встановити на ньому потужніший радіолокатор через брак місця в носовому конусі повітрозабірника. Передбачалося перемістити повітрозабірник убік або вниз, а в наново спроектованій носовій частині фюзеляжу встановити нову РЛС "Сапфір". За базову машину взяли МіГ-21ПФ, на якому змінили носову частину, встановили двигун Р21Ф-300 з нижнім підфюзеляжним повітрозабірником. Літак отримав індекс Е-8, або МіГ-23 (за назвою нової розроблюваної системи озброєння С-23). Дослідна машина Е-8/1 була готова до випробувань 2 березня 1962 року, а 17 квітня її підняв у повітря льотчик-випробувач ОКБ-155 Георгій Мосолов. Проте пізніше другий літак Е-8/2 також піднявся в повітря 29 червня 1962 року і почалися льотні випробування обох літальних апаратів.

Особливі труднощі під час польотів викликала система регулювання прохідного перерізу повітрозабірника. Автоматику на дослідних машинах було відключено, а управління рухомою панеллю клина виконував льотчик вручну, що не раз викликало проблем з двигуном. Після десятого польоту автоматику під'єднали, і подальші польоти виконувалися з метою коригування програми автоматичного управління повітрозабірником.

11 вересня 1962 року, під час чергового випробувального польоту машини Е-8/1 на швидкості 1.7 Маха сталося руйнування диска 6-го ступеня компресора двигуна. Уламками пошкодило літак, з відмовою обох гідросистем і втратою управління. Льотчик-випробувач Георгій Мосолов катапультувався, але дістав важкі травми. Після цього випробування Е-8 рішенням МАП було припинено.

Проте пізніше подальшого розвитку набув проєкт Е-8М (також називався МіГ-23). Проєктні роботи щодо нового літака почалися в ОКБ-155 відповідно до Постанови ЦК КПРС і РМ СРСР від 03.12.1963 року.

Спочатку за програмою проєктували дослідний літак Е-7ПД ("виріб 23-01"), побудований на базі серійного МіГ-21С. На літак планували встановити один маршовий і два підйомні турбореактивні двигуни для зменшення злітно-посадкової дистанції. Як маршовий двигун було обрано новий двигун Р-27Ф-300 ОКБ, розроблений на базі ТРД Р-11Ф2С-300. А підйомні двигуни РД36-35 розробки ОКБ-36. Для забезпечення роботи ПД призначався висувний повітрозабірник зверху фюзеляжу за кабіною і сопла двигунів зі спеціальними решітками. А бічні повітрозабірники маршового двигуна звільняли носову частину літака для розміщення там нової потужної РЛС "Сапфір-23".

Літак 23-01 почали будувати в березні 1966 року, і 30 листопада 1966 року його відправили на льотно-випробувальну станцію ОКБ. 3 квітня 1967 року літак піднявся в повітря. Дослідний літак виконав тринадцять випробувальних польотів. Востаннє машину підняли в повітря 9 липня для демонстраційного польоту на повітряному параді, після чого всі роботи припинили як безперспективні - підіймальні двигуни ускладнювали конструкцію, займали місце й об'єм усередині фюзеляжу, скорочували кількість палива, яке можна було перевозити, і зменшували корисне навантаження.

Після припинення програми з літака 23-01 пріоритет набувають роботи з новим літаком 23-11 зі змінною геометрією крила. У 1965 році виходить наказ про початок робіт у ОКБ-155 щодо літака "виріб 23-11" під технічним керівництвом А. А. Андрєєва. Протягом перших трьох місяців 1966 року був готовий ескізний проєкт і почалося будівництво машини.

Літак "23-11/1" був оснащений маршовим двигуном Р-27Ф-300. Стрілоподібне високорозташоване крило було забезпечене закрилками і передкрилками, що випускаються синхронно з ними, і могло переміщатися на кути від 16° до 72°. Основні стійки шасі оригінальної конструкції за складною траєкторією "втягувалися" у фюзеляж, займаючи мінімальний внутрішній об'єм. Колеса великого діаметра забезпечували експлуатацію машини з ґрунту. Основний складальний вузол планера - суцільнозварна сталева центральна секція фюзеляжу складної форми. На літаку було також встановлено суцільноповоротний стабілізатор і оригінальний підфюзеляжний кіль, що складається під час посадки.

10 червня (за іншими даними - 9 червня) 1967 року пілот ОКБ А. В. Федотов виконав на дослідному літаку перший політ. Уже в другому випробувальному польоті 12 червня Федотов перевірив літак із регулюванням крила. У третьому польоті літак був перевірений на надзвуковій швидкості у 1.2 Маха.

Після вдалих випробувань почалося будівництво першої дослідної партії літаків. На машину також було встановлено РЛС "Сапфір-23". Одночасно РЛС відпрацьовували на літаючій лабораторії на базі пасажирського літака. Загалом у програмі заводських та державних випробувань було задіяно дев'ять машин. Також на машині "23-11/1" встановили і випробували потужніший двигун "виріб Р-44".

21 травня 1969 року здійснив перший політ серійний винищувач який отримав назву - МіГ-23С, а до кінця цього року він був представлений на Державні випробування, які тривали загалом чотири роки.

9 грудня 1970 року, в самий розпал Державних випробувань літака, помер генеральний конструктор ОКБ-155 А. І. Мікоян. Подальші роботи за програмою йшли під керівництвом Р. А. Бєлякова.

Серійне виробництво літака було організовано на московському заводі № 30, однак через неготовність РЛС "Сапфір-23" на перші передані військовим літаки ставили РП-22 від МіГ-21, та був відсутній теплопеленгатор ТП-23. Протягом 1969-1970 років було побудовано близько 50 МіГ-23С, після чого підприємство перейшло на випуск нових модифікацій літака.

У 1971 році було розроблено нове крило збільшеної площі "із зубом", аеродинамічною круткою і без передкрилка, і випущено невелику партію літаків із двигуном Р27Ф2М-300 (МіГ-23 зразка 1971 року).

14 березня 1972 року льотчик-випробувач А. Г. Фастовець дістав завдання перевірити в польоті міцність нового крила, для чого він мав при виході з пікірування дати максимальне перевантаження. На висоті 1000 метрів при перевантаженні 7,3 од. зруйнувався центральний бак-кесон, що призвело до руйнування і втрати літака. Льотчик встиг катапультуватися. За результатами розслідування було повністю змінено технологію виготовлення цього агрегату. Через відсутність передкрилків літак став схильний до звалювання на малих швидкостях.

Зважаючи на незадовільні характеристики літака, було проведено великий комплекс випробувальних робіт із дослідження та подальшого комплексу доопрацювань. За даними льотчика-випробувача В. Меницького, було втрачено 68 літаків типу МіГ-23 тільки через втрату стійкості та керованості на великих кутах атаки.

З 1973 року крило збільшеної площі "із зубом" отримало передкрилки і з цим крилом надалі будували всі варіанти і модифікації МіГ-23.

Серійне виробництво винищувачів МіГ-23 було припинене в 1985 році. Однак окрім ВПС і військ ППО СРСР, літаки МіГ-23 різних модифікацій поставлялися ВПС Афганістану, Алжиру, Анголи, Болгарії, Куби, Чехословаччини, НДР, Єгипту, Лівії, Угорщини, Іраку, Індії, КНДР, Ефіопії, Південного Ємену, Польщі, Сирії та В'єтнаму.

Бойова кар'єра МіГ-23 була не така насичена, як в його попередника — МіГ-21, але не менш цікавою. «Двадцять треті» воювали на Близькому Сході в арабо-ізраїльських війнах, в Іраці під час «Бурі в пустелі», а також в Анголі. Практично всі модифікації пройшли "хрещення вогнем".

Озброєння

Літаки типу МіГ-23 могли застосовуватися як для боротьби з повітряними цілями, так і для бомбо-штурмових ударів по землі, для чого передбачалося їхнє переобладнання силами інженерно-технічного складу, яке зводилося в основному до заміни зовнішніх тримачів зовнішньої підвіски. Максимальна вага взятої на борт зброї доходила до двох тонн. Основною зброєю по повітряних цілях вважалися керовані ракети Р-24 і Р-60 (всього 4 ракети).

Також літак для удару по наземних цілях міг узяти дві керовані ракети, або 4 бомби. У разі встановлення на літак багатозамкових балкових тримачів МБД2-67У (4 штуки) на літак могли підвішуватися бомби вагою 100 кг, загалом 16 штук (по 4 на кожен МБД). Передбачалася і підвіска блоків некерованих ракет УБ-16-57, УБ-32, Б-8М.

На літак можна було повісити один або три підвісні баки ПТБ-800. На доопрацьованих літаках пілот мав додаткові ІЧ-пастки на 16 набоїв.

А у нижній частині фюзеляжу, за передньою стійкою, була вбудована двоствольна гармата ГШ-23Л із боєзапасом у 200 снарядів.