С-75 "Двина"

С-75 "Двина" - радянський зенітний ракетний комплекс середньої дальності, створений у 1950-х роках для боротьби з висотними цілями, насамперед стратегічними бомбардувальниками.

Історія та конструкція

У 1950-х роках стратегічна авіація стала головним інструментом завдання ударів. США активно вдосконалювали висотні бомбардувальники, здатні безперешкодно долати наявну систему протиповітряної оборони СРСР. Традиційні зенітні гармати виявилися малоефективними проти таких цілей, тож виникла необхідність у створенні нового виду озброєння — керованих зенітних ракет. Це й стало передумовою розробки комплексу С-75.

Конструкторські роботи над С-75 "Двина" розпочалися в першій половині 1950-х років під керівництвом радянських інженерів П.В. Растрігіна та А.А. Расплетіна. Після серії успішних випробувань у 1957 році комплекс було прийнято на озброєння. С-75 став першим серійним радянським зенітним ракетним комплексом, який масово розгортався для прикриття ключових міст, промислових центрів і військових об’єктів.

Зенітний ракетний комплекс С-75 "Двина" включав кілька ключових складових: радіолокаційну станцію для наведення цілей, пускові установки з двоступеневими ракетами В-750 та командний пункт управління вогнем. Сама ракета мала довжину близько 10,6 м та важила близько 2,3 т. Вона оснащувалася твердопаливним стартовим прискорювачем і маршовим рідинним двигуном, а наведення здійснювалося за командною схемою через сигнали від радара. Комплекс міг уражати повітряні цілі на висотах до 25 км і на відстані понад 30 км, що робило його серйозною загрозою для стратегічних бомбардувальників того періоду.

За час служби було створено кілька модернізованих версій: С-75 "Двина", С-75 "Десна", С-75М "Волга" та інші, що відрізнялися дальністю ураження, системами наведення і стійкістю до перешкод. Комплекс широко експортувався — він стояв на озброєнні більш ніж у 30 країнах світу, зокрема у В’єтнамі, Єгипті, Сирії, Північній Кореї, Кубі.

С-75 здобув широку бойову репутацію: найвідомішим епізодом стало збиття американського розвідувального літака U-2 з пілотом Френсісом Пауерсом над Свердловськом 1 травня 1960 року — подія, яка продемонструвала ефективність радянської ППО і спричинила міжнародний резонанс. У подальші роки комплекс показав себе у реальних бойових умовах: з 1965 року в’єтнамський досвід виявив його високу ефективність проти американської авіації, що змусило США переглянути тактику і впровадити заходи придушення ППО. Також він широко застосовувався в арабо-ізраїльських війнах 1967 і 1973 років та в численних конфліктах в Африці й на Близькому Сході, де його постачали союзникам СРСР.