.png)
Джерело: https://sprotyvg7.com.ua/
Основна реакція військовослужбовців на бойові дії − бойовий стрес. Організм активно адаптується в умовах бойової обстановки. Включається напруженість механізмів саморегуляції, формується пристосувальна поведінка для дій в небезпечних умовах. Екстремальна стресова ситуація – суворе та жорстоке випробування на міцність всіх психічних і фізичних можливостей. Кожний може зіткнутися з тим, чого не розуміє, відчути те, що раніше ніколи не відчував. Переживання кожної людини індивідуальні, специфічні. Проте, є немало спільного в тих реакціях, якими людина відповідає на небезпеку, необхідність знищувати противника, брак часу й інформації та інші несприятливі чинники. В діапазоні негативних переживань перед боєм і в бою в стані стресу особливе місце займає страх, який є емоцією, що виникає в стані загрози біологічному або соціальному існуванню людини, спрямованою на джерело реальної або уявної небезпеки.
Страх – це відчуття, яке, з одного боку, оберігає тебе від ризикованих, небезпечних вчинків, з другого боку, кожному знайомий болісний стан, коли страх позбавляє нас здатності думати, діяти. Справитися з таким нападом страху можна спробувати самостійно за допомогою наступних прийомів:
Спробуй сформулювати подумки, а потім промовити вголос, що викликає у тебе страх. Якщо є можливість, поділися своїми переживаннями з оточуючими тебе людьми. “Проговорений” страх стає меншим.
При наближенні нападу страху дихай неглибоко і повільно − вдихай через рот, а видихай через ніс. Можна спробувати таку вправу: зроби глибокий вдих, затримай дихання на 1-2 секунди, видихни. Повтори вправу 2 рази. Потім зроби 2 нормальних (неглибоких) повільних вдихи-видихи. Чергуй глибоке і нормальне дихання до тих пір, поки не відчуєш себе краще.
Закрий на мить очі, зроби 8-10 коротких та енергійних вдихів і повільних та тривалих видихів. Після цього треба кілька разів напружити і розслабити м’язи тіла.
Повтори подумки 2-3 рази “формулу безстрашності” за типом: Я спокійний і впевнений у собі; Я впевнений у своїх товаришах, вони ніколи не підведуть; Я рішучий і сміливий; Я до всього готовий і все зможу; Я, як сталева пружина – потужна, пружна, незламна; Моє тіло повністю підвладне мені; Я спокійний і впевнений у собі, я вирішував більш складні завдання, вирішу і це; Я до всього готовий і все зможу. Пам’ятай, що страх можна подолати, а боягузтво не забудеться ніколи. У тому випадку, коли хтось із товаришів втратив контроль над своєю поведінкою, безцільно метушиться або, навпаки, застиг в заціпенінні, неадекватно реагує на твої слова і дії, якщо є можливість, сховай його у безпечному місці, повідом про це командиру або санінструктору і продовжуй бойові дії.
Самодопомога при панічному нападі Метод сповільненого дихання Цей метод може застосовуватись у будь-який час і в будь-якому місці і триває всього декілька хвилин. Мета метода – у момент появи страху або паніки уповільнити дихання до 8-10 вдихів за хвилину. Якщо тренуватися регулярно і навчитися “тримати” нормальне дихання завжди, то ти зможеш краще контролювати його, навіть помітивши у себе перші ознаки паніки. Для початку зосередься на своєму диханні. Якщо увага почне “блукати”, спробуй повернути її до дихання. Потренуйся дихати діафрагмою. Поклади руку на область шлунку; на вдих – спокійно розтягуй саме ці м’язи. Одночасно намагайся під час дихання не рухати грудною клітиною і плечима. Така методика утримає тебе від судорожних, різких вдихів-видихів. Під час наступного вдиху затримай дихання на 10 секунд (повільно порахуй до 10). Дуже глибоко не вдихай. Якщо на десять секунд не виходить, постарайся хоча б на вісім. Повільно видихни. Тепер, повільно рахуючи до трьох, вдихни і, також, продовжуючи рахувати, видихни. Продовжуй дихати на рахунок три, намагаючись не робити дуже глибоких вдихів. Заспокой дихання, щоб на кожний вдих-видих було по три секунди. Подихай в такому темпі хоча б хвилину. Якщо ти все ще панікуєш, знову затримай дихання на десять секунд і повтори вправу. Повторюй її до тих пір, поки симптоми паніки не втихнуть. Тренуючись регулярно і достатньо часто (5-6 разів на день), ти невдовзі зможеш контролювати дихання постійно. Користуйся будь-яким вільним моментом, щоб позайматися: перетвори вправу на “приховану гру”, в яку ти граєш, де завгодно − коли куди-небудь їдеш або навіть стоїш. Натренувавшись, ти зможеш придушити симптоми паніки ще до того, як вони отримають повноцінний розвиток. Метод «паперового пакету» Цей метод дозволяє збільшити вміст вуглекислого газу в крові, завдяки чому, вирівнюється дихання: обмежується кількість кисню, що поступає в легені, а кількість вуглекислого газу збільшується внаслідок того, що ти знову вдихаєш той вуглекислий газ, який ти видихнув. (Не турбуйся − кисню в твої легені потрапить достатньо!) Цей метод не вимагає посиленого тренування. Відчувши наближення паніки, надінь на рот і ніс маленький паперовий пакет. Притисни його до обличчя руками якомога щільніше, щоб повітря не проходило. Тепер повільно і рівно дихай в пакет. Дихай до тих пір, поки паніка не почне відступати, а дихати не стане легше. Аналогічний ефект можна отримати, якщо скласти долоні “чашкою” і, щільно прикривши рот і ніс, повільно дихати в цю “чашку”. Щоб користуватися цим методом, тобі доведеться носити з собою в кишені або сумці паперовий пакет, або щось подібне, чим можна було б його замінити. В цьому значенні “чашка” зручніше. Проте за допомогою пакету ти все-таки швидше зумієш відновити газовий баланс в крові і заспокоїти страх. Методи відволікання
Не концентруй увагу на симптомах, ти тільки посилюєш їх і загострюєш напад паніки! Є декілька методів, які допомагають відвести увагу від панічних відчуттів.
Пропонується використовувати три методи, які вважаються найдієвішими для подолання нападів паніки. Спробуй кожен з них і вибери той, який підходить тобі якнайбільше.
Метод гумової стрічки. Носи на зап’ясті гумову стрічку. Відчувши наближення нападу паніки, відтягни її, і хай вона з достатньою силою клацне тебе по руці. Різке болісне відчуття відверне увагу від підступаючих симптомів і дасть час застосувати й інші методи для контролю страху, наприклад, метод сповільненого дихання. Іноді буває достатньо і самого відчуття, щоб зупинити напад паніки.
Метод рахунку. Попередити напад паніки, що насувається, допомагає також підрахунок яких-небудь предметів. Наприклад, можна порахувати скільки дерев знаходиться в полі твого зору, або скільки вікон в будівлі навпроти. В крайньому випадку, завжди можна просто перемножувати числа подумки. Цей метод надає немало можливостей.
Метод уяви. Корисно буває уявити себе де-небудь в гарному, тихому місці, далеко-далеко від нинішніх умов перебування. При перших же ознаках страху спробуй пригадати що-небудь приємне з власного життя, з фільму або книги. Наприклад, теплий сонячний день на узбережжі або прогулянку в красивому парку в хорошу погоду. Згадуй або уявляй щось дуже особисте, цікаве тільки для тебе, і якомога докладніше (із звуками, запахами, світлом, кольором) і реалістичніше. Чим частіше ти будеш тренуватись таким чином, тим легше потім, в потрібний момент, зможеш поринути в уявну сцену, уникаючи приступу паніки.
Як обрати метод подолання нападу паніки Необхідно з’ясувати, який з методів краще за все підійде саме тобі, тобто завдяки якому з них ти, набувши певних умінь, виявишся найбільш підготовленим до можливого потрапляння у важку ситуацію. Склади перелік вже використаних тобою методів відволікання і оціни ступінь їх ефективності для себе. Система оцінки – від 0 до 10. Ця вправа допоможе тобі з максимальною точністю визначити “свою методику”. Корисно також письмово, на паперовій картці, перерахувати всі техніки, які допомагають тобі контролювати напади паніки. Таку картку зручно носити з собою в кишені або блокноті. Завдяки їй ти зможеш, за перших же проявів страху або паніки, швидко нагадати собі, що потрібно робити. Наприклад, на картці можуть бути наступні інструкції:
затримай дихання на десять секунд;
уповільни дихання (вправа);
зосереджено рахуй.
Або:
клацни гумкою по зап’ястку;
надінь паперовий пакет на рот і ніс;
дихай повільно;
уяви собі що-небудь приємне і спокійне.
Відчувши, що напад паніки відступає, постарайся продовжити вправу, але в більш повільному темпі. Самодопомога при тривозі Коли людина відчуває страх, вона боїться чогось конкретного (поранення, каліцтва, втратити товаришів під час бою та ін.), а, переживаючи відчуття тривоги, людина не знає, що саме є джерелом цього відчуття. Тому стан тривоги важче, ніж стан страху.
Перетвори тривогу на страх. Постарайся зрозуміти, що саме тебе турбує. Іноді цього буває достатньо, щоб напруга знизилася, а переживання стали не такими болісними.
Найболісніше переживання при тривозі – це неможливість розслабитися. Напружені м’язи, в голові крутяться одні і ті ж самі думки, тому корисно буває зробити декілька активних рухів, фізичних вправ, щоб зняти напругу.
Складні розумові операції теж допомагають знизити рівень тривоги. Спробуй рахувати: наприклад, по черзі в думці віднімати від 100 то 6, то 7, перемножувати двозначні числа, порахувати, на яке число припадав другий понеділок минулого місяця. Можна згадувати або складати вірші, придумувати рими тощо.
Зроби вправу “Поза кучера на дрожках”. Це допоможе тобі заспокоїтися, ефективно зняти фізичну і психічну напругу, що має величезне значення для профілактики перевтоми, неврозів і психосоматичних захворювань джерелом яких є стрес. Відновлення сил в аутогенному стані (при регулярному виконанні цієї вправи) йде набагато швидше, ніж під час сну або простого відпочинку.
Ця поза для аутогенного тренування застосовується найчастіше тому, що в ній можна займатися практично всюди, де є стілець, табурет, ящик відповідної висоти та ін. Критерій придатності підручних засобів для занять в позі “кучера на дрожках” – розташування сидіння і стегон того, хто займається паралельно підлозі (рисунок 1).
Перед заняттям слід ослабити поясний ремінь, розстібнути верхній ґудзик сорочки, зняти годинник, окуляри. Для того, щоб прийняти “позу кучера на дрожках”, необхідно: а) сісти на край сидіння так, щоб край стільця (або того, на чому ти сидиш) припав на складки сідниць; б) широко розставити ноги, щоб розслабити м’язи, які зводять стегна; в) гомілки поставити перпендикулярно підлозі (якщо після цього залишається напруга в гомілках, посуньте стопи вперед на 3-4 сантиметри до зникнення напруги); г) голову опустити вперед, щоб вона висіла на зв’язках, і згорбити спину; д) погойдуючись назад-вперед, переконатися, що поза стійка за рахунок рівноваги між опущеною головою і згорбленою спиною; е) покласти передпліччя на стегна так, щоб кисті м’яко огинали стегна і не торкалися одна одної; спиратися передпліччями на стегна не треба, оскільки поза стійка і без цього (див. пункт “д”); ж) закрити очі; з) дихати спокійно, як уві сні, роблячи вдих і видих через ніс. Спочатку поза здається незручною, але у міру її освоєння виявляються її достоїнства: невибагливість і універсальність; опущена голова робить невидимим обличчя, що важливе багатьом тим, хто займається. Поширені помилки: сідають не на край стільця, а на все сидіння, що приводить до затікання ніг, недостатньо горблять спину і не до кінця опускають голову, надмірно нахиляються вперед, що приводить до болів в шиї, спираються передпліччями на стегна. Окрім безпосередньої користі в освоєнні пози, це знімає боязнь занять у присутності інших людей не тільки у тих, хто демонструє позу, але і у тих, хто це спостерігає.
Самодопомога при істериці
Якщо у людини виникає думка про те, що слід припинити істерику, це вже перший крок на шляху до її припинення. В цьому випадку можна зробити наступні дії:
Піти від “глядачів”, свідків, які цю істерику спостерігають, залишитися одному.
Вмитися холодною водою.
Зробити дихальні вправи: вдих, затримка дихання на 1-2 секунди, повільний видих через ніс, затримка дихання на 1-2 секунди, повільний вдих і т.д. – до того моменту, поки не вдасться заспокоїтися.
Самодопомога при гніві, злості, агресії
Гнів і злість часто відчувають люди, які переживають нещастя, − це природні відчуття. Тому, якщо ти відчуваєш гнів, необхідно дати йому вихід таким чином, щоб це не зашкодило ні тобі, ні оточуючим. Доведено, що люди, які приховують і придушують агресію, мають більше проблем із здоров’ям, ніж ті, які уміють свій гнів виражати.
Самодопомога:
Гучно топни ногою (стукни рукою) і з відчуттям повтори: “Я злюся”, “Я оскаженілий” тощо. Можна повторити кілька разів, поки не відчуєш полегшення.
Постарайся проговорити свої відчуття іншій людині.
Дай собі фізичне навантаження, відчуй, скільки фізичної енергії ти витрачаєш, коли злишся.
Зроби вправу на вивільнення гніву. Встань обличчям до об’єкту (ліжка, стільця або іншого предмету), розстав ноги приблизно на 45 см, трохи зігни коліна і завдавай ударів (палицею або власними кулаками) по об’єкту сильно, але розслаблено. “Включи” в дію все тіло. Рот тримай відкритим, дихай глибоко, не стримуй крику. Використовуй будь-які слова, що виражають відчуття гніву, наприклад, “ні!”. Можеш уявити людину, з якою у тебе пов’язані незавершені емоції, або ворога і направити на нього свій гнів.
Якщо ти опираєшся цій вправі, стверджуючи, що ти в даний момент не переживаєш почуття злості, то причиною твого опору може бути небажання розкривати свої відчуття, страх перед проявом сильних негативних емоцій. Ступор
Ступор – одна з найсильніших захисних реакцій організму. Вона наступає після найсильніших нервових потрясінь (вибух, напад, жорстоке насильство та ін.), коли людина затратила на виживання стільки енергії, що сил на контакт з навколишнім світом вже немає. Ступор може тривати від декількох хвилин до декількох годин. Тому, якщо не надати допомогу і постраждалий пробуде в такому стані достатньо довго, це приведе до його фізичного виснаження. Оскільки при ступорі контакту з навколишнім світом немає, постраждалий не помічає небезпеки і не робить ніяких дій, щоб її уникнути. Допомога товаришу при ступорі
Зігни постраждалому пальці на обох руках і притисни їх до центру долоні. Великі пальці повинні бути виставлені назовні (рисунок 24).
Кінчиками великого і вказівного пальців масажуй постраждалому точки, розташовані на лобі, над очима рівно посередині між лінією росту волосся і бровами, чітко над зіницями (рисунок 2).
Долоню своєї руки поклади на груди постраждалого. Налаштуй своє дихання під ритм його дихання.
Людина, знаходячись в ступорі, може чути і бачити. Тому говори їй на вухо тихо, повільно і чітко те, що може викликати сильні емоції (краще негативні). Необхідно будь-якими засобами добитися реакції постраждалого, вивести його із заціпеніння.
Самодопомога при апатії
Апатія − реакція, яка спрямована на захист психіки людини. Як правило, вона виникає після сильних фізичних або емоційних навантажень, після тривалої напруженої, але безуспішної діяльності, або у ситуації, коли людина зазнає серйозної невдачі, перестає бачити сенс своєї діяльності, виникає, коли не вдалося когось врятувати і хтось з товаришів або близьких загинув.
Навалюється відчуття утомленості – таке, що не хочеться ні рухатися, ні говорити, рухи і слова даються з великим зусиллям.
В душі – пустота, байдужість, немає сил навіть на прояв відчуттів.
В стані апатії людина може знаходитися від декількох годин до декількох тижнів.
Основні ознаки апатії:
байдужість до всього оточуючого;
млявість, загальмованість;
повільна, з довгими паузами, мова.
Тому, якщо ти відчуваєш упадок сил, якщо тобі важко зібратися і почати щось робити і, особливо, якщо ти розумієш, що нездатний відчувати емоції, дай собі можливість відпочити. Зніми взуття, прийми зручну позу, постарайся розслабитися, не зловживай напоями, що містять кофеїн (кава, міцний чай), це може тільки усугубляти твій стан. Бажано, щоб ноги були в теплі, стеж за тим, щоб тіло не було напруженим.
Самодопомога:
якщо ситуація вимагає від тебе дій, дай собі короткий відпочинок, розслабся, хоча б на 15-20 хвилин;
помасажуй мочки вух і пальці рук – це місця, де знаходиться величезна кількість біологічно активних точок. Дана процедура допоможе тобі трохи підбадьоритися;
випий чашку неміцного солодкого чаю;
зроби декілька фізичних вправ, але не в швидкому темпі;
після цього приступай до виконання тих справ, які необхідно зробити;
не берися за декілька справ одночасно, в такому стані увага розсіяна і концентруватися на декількох справах важко;
постарайся, за першої ж нагоди, дати собі повноцінний відпочинок;
Для практичного відпрацювання застосовуються наступні вправи:
Присідушки.
Опис вправи. Це одна із класичних вправ для розминки. Вона складається з декількох етапів, зазвичай з трьох. Перший етап виконується в парах, другий – в четвірках, заключний – усією групою. Особливість цієї вправи в тому, що на кожному з її етапів учасники отримують різний досвід командної взаємодії.
Інструкція для першої частини: “Знайдіть собі партнера. Встаньте обличчям один до одного. Уважно слухайте інструкції. Завдання наступне: взявшись за руки, торкаючись носками своїх ніг носків свого партнера, необхідно одночасно сісти і одночасно встати. Ще раз: взявшись за руки, торкаючись носками своїх ніг носків свого партнера, одночасно сісти і одночасно встати”.
Якщо деякі учасники не сідають на підлогу, а присідають наприсідки, тренер може зробити наступне:
голосно повідомити всій групі, що “сісти” – означає сісти повністю, попою на землю;
запитати в учасників, як вони розуміють слово «сісти» і в чому вони бачать різницю між “сісти” і “присісти”, та запропонувати прийти до загального розуміння і згоди;
прийняти те, що відбувається і не втручатися і т.д.
Результат. Перша частина вправи (в парах) для більшості учасників виявляється вправою на уважність до правил та “на довіру”: для того щоб встати самому, треба зробити так, щоб встав твій партнер.
Інструкція для другої частини: “Тепер об’єднайтеся в три групи: по чотири особи. Завдання таке саме: взявшись за руки, торкаючись носками своїх ніг носків своїх сусідів справа і зліва, необхідно одночасно сісти і одночасно встати. Ще раз: взявшись за руки, торкаючись носками своїх ніг носків своїх сусідів справа і зліва, одночасно сісти і одночасно встати”.
Результат. Цей етап вправи є для учасників можливістю обмінятися досвідом. Учасники досить швидко домовляються і отримують результат. Інструкція для третьої частини: “Зараз працюємо всією групою. Завдання таке саме: треба торкаючись носками своїх ніг носків своїх сусідів справа і зліва, одночасно сісти і одночасно встати. Ще раз: треба торкаючись носками своїх ніг носків своїх сусідів справа і зліва, одночасно сісти і одночасно встати”.
Результат: Перше, що зазвичай роблять учасники – пробують скористатися готовим рішенням, отриманим в попередніх частинах: встають в коло, беруться за руки і сідають на «три-чотири». Одні групи після першої пари спроб розуміють, що минулий досвід тут «не працює» і починають шукати нове рішення. Інші групи можуть витратити до півгодини роблячи одне і те ж з незначними варіаціями. Зазвичай в групі виділяються кілька людей, які починають керувати процесом (по черзі або одночасно). Способи прояву тих чи інших учасників, їх дії, стратегії і вибори можуть послужити відмінним приводом для обговорення після вправи.
Пошук нових рішень зазвичай ведеться за наступними напрямками: по іншому взятися за руки, по-іншому сідати і поміняти розташування. Розглянемо докладніше напрямок “по-іншому взятися за руки”. Отже, група стоїть в колі обличчям в центр. Учасники можуть:
взятися за руки з найближчими сусідами, тоді коло виходить максимально широким. Доводиться дуже широко розставляти ноги – незручно, нестійко. Коли група сідає, коло стає ще ширшим – боляче триматися, ланцюжок майже напевно рветься, хтось падає;
зчепитися ліктями з найближчими сусідами. Коли група сідає, коло ширшає – боляче триматися, ланцюжок майже напевно рветься, хтось падає;
взятися за руки через одного за спинами один одного. Коли група сідає, коло ширшає – боляче триматися, ланцюжок майже напевно рветься, хтось падає;
взятися за руки через одного / двох всередині кола. Це найбільш прийнятний спосіб.
У більшості випадків учасники беруться за руки. Звернути увагу учасників на те, що в останній інструкції немає завдання “взятися за руки”.
Ця вправа є приводом для дискусії про стереотипи поведінки, про можливості команди, які група не використовує і не бачить, і про уважність слуханні.
Безпека. Коли вправа виконується в групах більше ніж 4 особи, необхідно страхувати найбільш слабких учасників: присідаючи, вони можуть не втримати голову або вдаритися спиною. Крім того, вправу не рекомендується проводити в холодну або дощову погоду.
Сороконіжка
Опис гри. Учасники стають один за одним, тримаючись за талію людини, яка стоїть попереду. Тепер вони – сороконіжка. За командою тренера сороконіжка починає рухатися вперед, виконуючи вказівки.
Завдання – зберегти цілісність ланцюжка. Під час пересування “сороконіжки” тренер змінює завдання: “Сороконіжка рухається на одній нозі, в напів-присядь і т.д.”.
Результат. Гра сприяє створенню атмосфери близькості, веселощів і вільної творчості. Виклик для учасників визначається необхідністю фізичного контакту і його можливою екзотичністю.
Мінне поле
Підготовка до виконання вправи.
Матеріали. Чотири колоди діаметром 15-20 см та довжиною 2,5 метри розміщують одну навпроти одної, на відстані 3 м. У цілому – 12 м. Дві жердини довжиною 3,5 метри діаметром 5-7 см. Колишки в кількості 20 шт. (щоб фіксувати колоди до землі).
Легенда. «Увага група! Ваш підрозділ прибув у пункт «А», перед Вами замінована місцевість, але наші сапери добро попрацювали та визначили місця які не заміновані – пеньки, колоди. Все решта заміноване.
Завдання групи. Весь підрозділ повинен перейти у пункт «Б» тільки по жердинах та колодах, без втрат.
Правила: 1) заборонено торкати поверхні землі; 2) кінці жердини можуть торкати тільки колишків та колод; 3) жердину можна переміщувати лише вперед.
Додаткові умови:
виконання вправи у повній тиші;
штрафи для порушників (на вихідне положення, чашка з водою, втрата зору, обмеження за часом або за кількістю спроб, дві команди йдут на зустріч одна-одній).
Підстави для зупинки вправи:
порушення правил безпеки;
недоцільність подальшого виконання для команд.
У випадку порушеннях правил команда повертається на вихідне положення у пункт “А”.
Безпека.
Можливість втрати рівноваги і падіння, особливо для учасників з надлишковою вагою, обмеженими фізичними можливостями, в незручному взутті.
При передачі жердини учасник тренінгу може вдарити нею інших учасників.
Після дощу намоклі колоди стають слизькими.
Рекомендації.
Уважно слухати и чути правила та принципи. Самостійно, чесно контролювати їх виконання.
Оцінювати ризики власної поведінки для себе та для команди. Слідкувати за безпекою кожного учасника.
Сконцентрувати увагу на виконанні вправи.
Опиратися на членів своєї команди, якщо потрібно для виконання завдання, не дивлячись на стать, фізичну силу і стереотипи».
Вертикальне павутиння
Підготовка до виконання вправи.
Матеріали. Тонка мотузка діаметром 1-2 мм для того, щоб позначити контури павутини і прив’язати її до дерев. Усередині контуру павутини використовується різнобарвна резинка, яку можна купити в магазинах тканин. Павутиння “плететься” один раз і потім легко знімається і навішується при кожному новому тренінгу.
Легенда. Ваш підрозділ знаходиться у безпечному місці, у пункті “А”, поступила команда щодо виходу у пункт “Б”, на шляху слідування знаходиться вертикальне інженерне загородження у вигляді металевої конструкції під високою напругою.
Мета. Пробратися з пункту “А” в пункт “Б” крізь осередки павутини.
Правила.
Через комірки павутини можуть проникнути (вказуєте загальну кількість учасників групи поділену на кількість комірок).
Заборонено торкатися ниток павутиння будь-якими частинами тіла, одягом, волосами.
Заборонено ставати на плечі, голову учасникам тренінгу.
Додаткові умови:
виконання в повному мовчанні;
обмеження за часом виконання;
обмеження за кількістю спроб.
Критерії для зупинки вправи:
небезпечний спосіб виконання;
порушення правил;
недоцільність подальшого виконання;
сильна фізична втома учасників.
У разі порушення правил:
повертається вся команда;
повертається учасник, який порушив правила;
повертається учасник, який порушив правила, і попередній учасник.
Безпека. Висока небезпека падіння для учасника, якого передають в верхні “комірки” павутини, особливо якщо при цьому в якомусь із пунктів вправи знаходиться менше трьох осіб.
Результати.
Оцінювати ризики власної поведінки для команди і стежити за безпекою кожного з учасників.
Налаштовуватися на спільну роботу для загального результату, концентрувати увагу протягом всього процесу виконання завдання.
Спиратися на членів своєї команди, якщо це потрібно для виконання завдання, незважаючи на їх стать, фізичну силу і стереотипи.
Надавати значення кожній деталі під час виконання вправи.
Мобілізувати всі свої ресурси і знаходити додаткові для успішного виконання завдання.
Дбати про кожного учасника, самостійно брати на себе відповідальність за безпеку інших учасників команди.
Координатор
Підготовка до виконання вправи.
Матеріали. На полі розміром 50Х100 метрів прямо на землю, траву, кущі балончиками з яркими фарбами у довільному порядку наноситься розмітка, яка свідчить про наявність на полі мін. Розмітка має враховувати природний рельєф і не дозволяти прямого проходу із пункту “А” в пункт “Б”.
На полі умовно позначаються вхід і вихід на “мінне поле”.
Зі сторони входу будуються вежа 3-4 метри висотою (можна використовувати вже існуючі на полі дерево, будівлю, чи вежу автокрану тощо).
Легенда. “Ваш підрозділ виходить з бою по одному. Щоб дійти до своїх потрібно перейти через заміноване поле. Карта цього поля є лише у однієї людини, яка не може покинути своєї позиції, проте може своїми командами скерувати вас на проходження поля”.
Опис вправи. Група самостійно вибирає особу, якій довіряє і вважає лідером. Ця особа буде виконувати роль координатора.
Координатор підіймається на вежу і звідти має керувати проходженням групи мінного поля. Група по одному шинкується перед входом на мінне поле.
Усім учасникам групи зав’язують очі. Учасники входять на поле один за одним. Кожен наступний учасник входить через 2 хвилини після попереднього, перед входом на мінне поле учасника розкручують, щоб він трохи втратив орієнтацію у знайомому просторі.
Координатор своїми командами направляє кожного з учасників команди (тобто він має одночасно контролювати дії декількох осіб, що знаходяться на мінному полі).
Психологи спостерігають за членами команди, що знаходяться на мінному полі і, якщо хтось наступає на розмітку (міну), подається голосний звуковий сигнал (свисток, сирена, запис вибуху тощо чи команда “Стоп!”) та гучно (можна в мегафон) повідомляється ім’я “загиблого”. “Загиблий” покидає поле і вправа продовжується.
Учасникам, які знаходяться на полі, не забороняється привертати до себе увагу координатора, звертатися до нього тощо. Створені таким чином “шуми” є додатковою умовою, яка перешкоджає зосередженню на голосі координатора.
Завдання для команди – у максимально у повному складі перебратися через заміноване поле
Кількість спроб для проходження групи у повному складі чи допустимі втрати визначає психолог, виходячи із особливостей групових процесів. За потреби можна повторити вправу з іншим координатором, для якого важливим є усвідомлення відповідальності за товаришів.
Психолог має слідкувати за тим, щоб повторний вибір координатора не став підставою для “боротьби за владу”. В цьому випадку краще відмовитися від повторного вибору координатора.
Мета вправи:
для координатора – усвідомити відповідальність за своїх товарищів;
для тих, хто проходить мінне поле – систематизувати і закріпити основні командні вміння: чути один одного, говорити тільки по суті, максимально зосереджуватися на результаті.
Завдання:
Навчитися брати відповідальність за лідерство в команді, за кожне сказане слово.
Оцінити злагодженість команди.
Навчитися створювати максимально ефективну і лаконічну вербальну систему спілкування в команді для виконання завдання.
Оцінити значимість кожного члена команди для досягнення загального результату.
Навчитися брати на себе особисту відповідальність за кожну власну дію та її наслідки для команди.
Критерії для зупинки вправи: порушення правил безпеки; недоцільність подальшого виконання для команди. У разі порушення правил безпеки чи правил вправи учасник виходить з мінного поля, і вправа починається заново; Безпека. Можливо падіння учасника, який йде з закритими очима. Часто під час виконання вправи учасники, що знаходяться поза лабіринтом, сідають на землю, що теж неприпустимо при низькій температурі. Результати: вміти концентрувати увагу на цілі; концентрувати увагу на командах координатора, не відволікатися під час виконання завдання і не створювати труднощів команді; слухати правила і самостійно чесно контролювати їх виконання; оцінювати важливість кожного сказаного слова; відчути, що від твоєї поведінки залежить інша людина; повністю довіритися команді, не робити будь-яких дій самостійно; налаштовуватися на спільну ефективну роботу; самостійно приймати рішення, від якого залежить проходження вправи; довіряти один одному у виконанні командного завдання. На зняття загальмованості робиться вправа “Брикання” Вправа “Брикання”. Ляж на спину на ліжко, матрац або спальний мішок. Вільно розкинь ноги і повільно починай брикатися, торкаючись ліжка всією ногою. Чергуй ноги і високо піднімай їх. Поступово збільшуй силу і швидкість брикання. Голосно говори “ні!” на кожен удар ногою, збільшуючи інтенсивність удару. Як варіант можна виконати цю вправу таким чином. Ляж на матрац, зігни коліна, імітуючи протестуючі дії маленької дитини, дриґай ногами, бий матрац кулаками, верти головою з одного боку в інший. Збільшуючи інтенсивність нападу гніву, фізичні рухи супроводжуй гучними вигуками “ні!” або “я не буду!”. Брикання допомагає покращити циркуляцію крові, розслабити м’язи. Ця вправа допоможе тобі стати менш загальмованим. Падіння на довіру Підготовка до виконання вправи. Матеріали. З підручних матеріалів будується підвищення висотою до 2 метрів. Наприклад, ставлять стілець на стіл. Мета: Вправа направлено на розвиток взаємної довіри; розвиток навичок координації спільних дій; зниження інтенсивності страхів учасників. На цьому етапі тренінгу ця вправа також використовується як перевірочна, для актуалізації рефлексії змін, що відбулися у свідомості учасників тренінгу протягом цього дня. Тренер має спрямувати увагу учасників тренінгу на думку: “Чи так само я почувався, якщо робив цю вправу на початку цього тренінгу?”. Опис вправи: Доброволець забирається на підвищення (це може бути підвіконня, предмети меблів і т. п.). Стає спиною до його краю і падає спиною на руки членів групи, які його ловлять. Ловити мають 7 або 9 осіб, 6 або 8 з яких утворюють відповідно 3 або 4 пари (в парах учасники знаходяться обличчям один до одного, на відстані 60-70 см), а один стоїть окремо і страхує, щоб падаючий не вдарився головою. Ті, що ловлять витягують руки вперед, пари можуть зчепити їх. Падаючий учасник повинен обхопити себе руками за плечі (інакше він може вдарити тих, хто його ловить) і після команди ведучого “Готово” вільно впасти на спину. Для виконання вправи допустима висота до 2,0 м. Бажано, щоб серед тих, хто ловить була хоча б одна пара фізично міцних молодих людей, їх доцільно розміщувати в середині або ближче до голови. Слід строго дотримуватися техніки безпеки. Виключити можливість переміщення або перекидання предметів, з яких проводяться стрибки. Якщо для цього використовується стілець, поставлений на стіл, або щось подібне, то хтось обов’язково повинен міцно тримати цю споруду. Стрибки робити тільки після команди ведучого про готовність. Потрібно стежити, щоб падаючи в польоті не розкидали руки в сторони. Слід уникати застосування цієї вправи в групах, учасники яких схильні до непередбачуваних дій або недостатньо підпорядковуються розпорядженням ведучого. Якщо в якості підвищення використовуються предмети меблів, потрібно заздалегідь подбати про підстилці, щоб не бруднити їх взуттям. При обговоренні потрібно звернути увагу на те, якими способами учасники «вгамовували» власний страх, як мотивували себе на участь у цій вправі. Доцільно підвести учасників тренінгу до думки чи змінилось щось протягом цього дня і були б їх почуття щодо вправи «Падіння на довіру» такими самими, якби вони разом не пройшли ці всі випробування.