Облога Тобрука

Облога Тобрука - протистояння між військами Великої Британії та її союзників і німецько-італійськими силами, під час Північноафриканської кампанії Другої світової війни. Вона тривала з квітня по листопад 1941 року, коли німецько-італійські війська на чолі з генералом Ервіном Роммелем намагалися захопити портове місто Тобрук у Лівії, яке перебувало під контролем союзних сил.

Передумови

Передумови облоги Табрука тісно пов’язані з широким стратегічним контекстом Північноафриканської кампанії Другої світової війни. Після вступу Італії у війну 10 червня 1940 року італійські війська розпочали активні операції на території Лівії з метою зміцнення свого контролю над ключовими транспортними артеріями Середземномор’я та забезпечення стратегічного доступу до Суецького каналу. Однак італійський наступ на Єгипет зустрів значний опір і завершився обмеженим успіхом, що поставило перед Римом завдання утримувати та зміцнювати контроль над окремими ключовими пунктами в регіоні. А вже після поразки італійських сил у ході операції "Compass" наприкінці 1940 – на початку 1941 року значна частина Киренаїки, включаючи портове місто Тобрук, перейшла під контроль британських та союзних сил, що змінило баланс сил у частині Лівії та на східному узбережжі Середземного моря.

Особливе стратегічне значення набув саме Табрук, розташований на західному узбережжі Єгипту, поблизу кордону з Лівією. Контроль над цим містом дозволяв регулювати транспортні маршрути, забезпечуючи як оперативну гнучкість для наступальних операцій, так і безпеку тилових комунікацій. Зі сторони союзників британські війська та їхні колоніальні підрозділи активно зміцнювали оборонні позиції, обладнували мінні поля, організовували артилерійські рубежі і формували механізовані підрозділи для підвищення оперативної мобільності та реагування на можливі атаки противника.

Таким чином, осада Табрука стала невід’ємною складовою боротьби за контроль над Північною Африкою: для італійських та німецьких сил місто служило плацдармом для майбутніх наступальних операцій, тоді як для союзників воно виконувало роль ключової фортеці, здатної стримувати противника та забезпечити стабільність постачання у регіоні. Ретельна підготовка обох сторін до потенційних зіткнень створила умови для тривалої, виснажливої та стратегічно значущої осади, яка визначила подальший хід кампанії.

Хід бойових дій

Активна фаза бойових дій навколо Табрука розпочалася навесні 1941 року після прибуття до Північної Африки німецького Африканського корпусу під командуванням генерала Ервіна Роммеля. Після стрімкого контрнаступу сил Осі в Киренаїці німецько-італійські війська відтіснили британські та союзні підрозділи на схід і вже у квітні 1941 року оточили Табрук, перетворивши його на ізольований оборонний вузол. Однак швидке захоплення міста, на яке розраховувало командування Осі, не відбулося.

Гарнізон міста складався переважно з австралійських підрозділів 9-ї дивізії, а також британських і польських сил, загальна чисельність яких становила близько 30–35 тисяч осіб. Оборонна система включала траншеї, бетонні укриття, протитанкові рови, мінні поля та артилерію, що дозволило гарнізону ефективно відбивати перші атаки противника та завдавати йому значних втрат. Роммель розраховував на швидке захоплення портового міста, проте перші атаки зазнали невдачі. Німецько-італійські війська здійснили низку спроб прориву оборони, поєднуючи артилерійські обстріли, танкові атаки та авіаційні удари, проте ефективна організація оборони, контратаки союзників і нічне постачання міста морем унеможливили прорив.

Особливо інтенсивними були бої у квітні–травні 1941 року, коли частини Африканського корпусу намагалися прорвати зовнішній периметр оборони. Ці атаки наштовхувалися на рішучий опір захисників, які застосовували тактику активної оборони, включно з нічними вилазками та локальними контратаками, що дезорганізовували сили противника і завдавали йому додаткових втрат.

Протягом кількох місяців гарнізон успішно утримував порт, що залишався ключовою точкою для забезпечення оборони. Британський флот, незважаючи на постійну загрозу з боку авіації та підводних човнів сил Осі, забезпечував регулярне постачання боєприпасів, продовольства і підкріплень, а також евакуацію поранених, що дозволило підтримувати боєздатність гарнізону протягом тривалого часу, навіть за умов фактичної ізоляції з суходолу.

Улітку та восени 1941 року бойові дії навколо Табрука набули позиційного характеру: обидві сторони обмежувалися артилерійськими дуелями, авіаційними ударами та локальними сутичками, очікуючи сприятливого моменту для зміни стратегічної ситуації. Спроби деблокади міста з боку союзників здійснювалися в межах масштабних операцій у пустелі, поступово виснажуючи сили Осі.

Зрештою, у листопаді 1941 року під час операції "Crusader" британські та союзні війська успішно прорвали німецько-італійські позиції і зняли облогу Табрука. Цей оперативний успіх врятував гарнізон міста та суттєво вплинув на подальший перебіг бойових дій у Північній Африці. 27 листопада 1941 року облога була офіційно завершена після 241 дня стійкої оборони.

Підсумки

Облога Тобрука стала символом витривалості та організованості оборони в умовах чисельної переваги противника та мала визначне стратегічне значення для Північноафриканської кампанії. А союзний гарнізон, особливо австралійські підрозділи, отримав прізвисько "Щури Тобрука" за здатність виживати і успішно діяти в екстремальних умовах.

Протягом облоги до міста було доставлено близько 34 тисяч тонн продовольства та боєприпасів, що забезпечило стійкість оборони, незважаючи на втрати від дій флоту та авіації противника, які становили 27 суден. Контроль над Тобруком дозволяв союзникам забезпечити стабільне постачання і перешкоджав безпечному просуванню корпусу Роммеля через лівійсько-єгипетський кордон на Каїр та Олександрію.

Втрати за час облоги були значними: союзні війська зазнали близько 6 тисяч убитих і поранених, а також 941 полоненого, тоді як німецько-італійські сили втратили близько 12 тисяч убитих та поранених, а також зазнали значних матеріальних втрат у техніці та артилерії.