БТР-40

БТР-40 - бронетранспортер радянського виробництва.

ТТХ БТР-40

Довжина: 5 м

Ширина: 1.9м

Висота: 1.7 м

Маса: 5.3 т

Екіпаж: 2+8 осіб

Колісна формула: 4 × 4 Двигун: ГАЗ-40 потужністю 78 к.с. Максимальна швидкість руху: 78 км/год

Запас ходу по шосе: 285 км

Озброєння: 1 × 7,62-мм СГМБ

Історія та конструкція

Після завершення Другої світової війни радянське військове командування дійшло висновку про необхідність створення сучасних бронетранспортерів для перевезення особового складу. І згодом, на початку 1947 року конструкторське бюре Горьковського автомобільного заводу отримало завдання створити таку нову машину. За основу взяли конструкцію автомобіля підвищеної прохідності - ГАЗ-63, поєднавши її з елементами американських бронемашин, отриманих у межах ленд-лізу (зокрема, M3 Scout Car).  Уже в 1949 році новий бронетранспортер, що отримав позначення БТР-40, успішно пройшов державні випробування, а в 1950-му був прийнятий на озброєння радянської армії та запущений у серійне виробництво. Його випуск тривав до 1960 року, і за цей час було виготовлено близько 8500 машин.

БТР-40 став першим серійним радянським бронетранспортером, створеним спеціально для перевезення піхоти безпосередньо на полі бою. Машина поєднувала простоту конструкції та непогану прохідність, проте мала обмежений рівень броньового захисту, що згодом виявилося її основним недоліком. Конструктивно бронетранспортер виконаний за безрамною схемою, яка дозволила зменшити масу та висоту машини. Двигун, трансмісія та ходова частина кріпилися безпосередньо до міцного броньованого корпусу. А сам корпус складався зі зварених бронелистів з великими кутами нахилу лобової частини та товщиною броні до 15 мм. Десантне відділення не мало даху, але було обладнане амбразурами з броньовими заслінками для ведення вогню зі стрілецької зброї, а також дверима у відділенні управління та в кормі. Компоновка відповідала класичній схемі того часу: спереду розташовувався двигун, а позаду — відкрита броньована кабіна для екіпажу та десанту. Відділення управління вміщувало водія і командира, тоді як у десантному відділенні могли розміщуватися до 8 бійців.

Силова установка БТР-40 базувалася на бензиновому двигуні ГАЗ-40 потужністю 78 кінських сил., що забезпечувало машині з масою 5,3 т максимальну швидкість до 78 км/год. У передній частині корпусу була змонтована додаткова лебідка. Для зв’язку машина оснащувалася танковою короткохвильовою радіостанцією Р-113 з дальністю роботи до 20 км за відсутності активних перешкод. А основним озброєнням бронетранспортера виступав 7,62-мм кулемет СГМВ, встановлений у десантному відділенні.

Окрім базової версії, бронетранспортер БТР-40 випускався і в ряді спеціалізованих модифікацій:

• БТР-40А — зенітний варіант, обладнаний установкою ЗТПУ-2 зі спареними 14,5-мм кулеметами КПВ.

• БТР-40Б — модернізована версія з частково закритим дахом і підвищеним рівнем захисту від зброї масового ураження.

• БТР-40В — малосерійний варіант, що мав централізовану систему регулювання тиску в шинах.

• БТР-40ЖД — спеціалізована машина для залізничних військ, обладнана додатковими підйомними колесами з ребордами для руху по коліях.

• БТР-40РХ — варіант машини для хімічної розвідки, відмінною рисою якого стало встановлення обладнання для проведення радіаційного та хімічного контролю.

  
  

БТР-40 брав активну участь у багатьох конфліктах другої половини XX століття. Радянські війська використовували його під час подій в Угорщині 1956 року, у Чехословаччині 1968 року. Машина широко постачалася союзникам СРСР і застосовувалася у війнах на Близькому Сході (Єгипет, Сирія), в Індії, у В’єтнамі, а також в численних конфліктах в Африці. А в деяких країнах Африки та Азії окремі машини залишаються на озброєнні або використовуються як допоміжні транспортні засоби навіть сьогодні.