XM29 OICW

XM29 OICW - збройовий комплекс, який був розроблений німецькою компанією Heckler & Koch і американською компанією Alliant Techsystems.

ТТХ XM29 OICW

Довжина: 890 мм

Довжина стволів: 240 мм та 460 мм

Калібр: 5,56х45 мм і 20х85 мм

Маса: 5.5 кг (без боєприпасів)

Ємність магазинів: 30 патронів 5,56х45 мм + 6 гранат 20х85 мм

Історія та конструкція

На початку 1990-х армія США запустила програму Objective Individual Combat Weapon (OICW) з метою створити універсальну індивідуальну зброю майбутнього, що поєднувала б характеристики штурмової гвинтівки та гранатомета з програмованими боєприпасами. Ідея полягала в тому, щоб підвищити вогневу ефективність піхотинця — зокрема точне ураження супротивника за укриттям. Розробкою проєкту займалися Heckler & Koch у співпраці з Alliant Techsystems, і в середині 1990-х був представлений перший прототип, відомий як XM29 OICW, а масштабні випробування почалися наприкінці 1990-х початку 2000-х років.

Конструктивно XM29 був двокомпонентною системою. У верхній частині розташовувався 20-мм автоматичний гранатомет з можливістю програмування підриву боєприпасів у повітрі, а нижній модуль становила штурмова гвинтівка під набій 5,56×45 мм. Обидва блоки інтегровані в одну рамку зі спільним прицільним комплексом, що включав лазерний далекомір, балістичний калькулятор і засоби програмування гранат. Верхній модуль (20-мм гранатомет) використовував газовідвідну автоматику. Нижній модуль базувався на конструкції HK G36 (модифікований варіант без приклада) і мав резервний відкритий приціл. Вести вогонь з неї можна було, одиночними пострілами,  чергами по 2 постріли і автоматичний вогонь. Також за необхідності нижній модуль можна було використовувати без інших компонентів.

Боєприпаси системи включали стандартні 5,56×45 мм патрони для гвинтівки та інноваційні 20-мм гранати для гранатомета. Для верхнього модуля передбачалися два типи гранат: бойова осколково-фугасна з програмованим детонатором і тренувальна (з пасивною бойовою частиною). Бойова граната мала два режими підриву — дистанційний і контактний. У дистанційному режимі, за даними лазерного далекоміра та балістичного обчислювача, детонатор програмувався на підрив у повітрі над заданою відстанню, що дозволяло ефективно уражати цілі за укриттям. У разі відмови системи програмування можливий тільки контактний підрив.

Незважаючи на інноваційність концепції, проєкт зіткнувся з низкою практичних проблем. Повна маса системи з боєприпасами сягала близько 7 кг — надто багато для індивідуальної піхотної зброї. Окрім цього, виникали питання надійності електроніки, складності та вартості виготовлення програмованих 20-мм снарядів, а також ергономіки й обслуговування в польових умовах. Через ці фактори XM29 у не було прийнято на озброєння.

Проте ідея OICW не загинула: технології проєкту постійно модернізувалися й були розподілені між низкою наступних програм. Верхній модуль еволюціонував у проєкт XM25 (25-мм гранатомет), а нижній став базою для створення XM8. Також частина напрацювань із оптико-електроніки, балістичних калькуляторів та методів програмування боєприпасів була інтегрована в інші проєкти озброєння. У підсумку XM29 залишився одним із найамбітніших, але практично нереалізованих проєктів індивідуальної зброї кінця XX — початку XXI століть.