.png)
Центральне розвідувальне управління – це спецслужба США, у якій працюють понад 20 тисяч співробітників. У розвідників є спецпідрозділи, які можуть діяти автономно, один із таких – SAD ( англ. Special Activities Division ) або ж Управління спеціальних акцій ЦРУ. Будь-яка їхня діяльність залишається в таємниці, адже вони працюють під егідою такого поняття як "негласні дії". Це означає, що ці хлопці можуть займатися шпигунством, підривною діяльністю, чи навіть убивствами – не отримуючи при цьому дозволу в головнокомандувача Збройними Силами США.
Щорічно на утримання ЦРУ уряд США витрачає понад 15 мільярдів доларів. При цьому, офіційно ні Білий дім, ні Міноборони не причетні до будь-яких дій чи завдань, якими займаються ці агенти.
Офіс стратегічних операцій
Під час Другої світової війни, задовго до появи на розвідувальному горизонті такої структури як ЦРУ, працювало інше відомство – Офіс стратегічних операцій – орган, який виконував місії на Європейському театрі, частково, покривав Китай, Бірму та Індію.
Спецпризначенці особисто практично ніколи не брали участі в боях, але разом із тим – завжди були в центрі подій. Вони робили свою роботу – але чужими руками:
· озброювали протестний рух;
· організовували підпільні організації;
· створювали табори для тренування;
· користувалися й послугами пропаганди – фінансували потрібні їм політичні сили чи поширювали листівки, де вихваляли потрібного їм кандидата чи "топили" невигідних персон.
За весь час війни на спеців з Офісу стратегічних операцій по всьому світу працювали понад 20 тисяч людей різного спрямування. Проте після закінчення війни відомство розпустили. Однак колишні агенти отримали новий шанс на продовження дестабілізаційних робіт, адже з'явилося ЦРУ.
ЦРУ
У 1947 році тодішній президент США Гаррі Трумен підписав закон "Про національну безпеку" в рамках якого з'явилося ЦРУ. Першим директором відомства став контрадмірал Роскоу Гілленкоттер. Глава розвідки почав набирати в лави бійців, які займалися підривною діяльністю під час Другої світової.
Бої за Тибет
Бійці спецпідрозділу ЦРУ брали участь у тодішніх боях за Тибет , а якщо бути точніше допомагали тибетському руху опору у 1950-х. Протистояти китайським комуністам підпільники не могли, тому долучилися США. Не без своїх інтересів, звичайно ж.
Вони допомагали молоді створювати організації, профспілки, поширювали пропаганду, щоби привернути увагу громадськості до проблеми. А крім того – забезпечували зброєю та необхідним екіпіруванням для протистояння. Та попри це, з приїздом у 1970-х тодішнього президента Ніксона до Китаю, Штати припинили допомогу, щоби не псувати відносити з Піднебесною.
Приклад Тибету не єдиний
Паралельно з ним, спецура брала участь у координації дій у Корейській війні. Вони вчили тамтешніх військових методикам десантування та обстрілів. Навчали тактиці бою на різних місцевостях. Головним акцентом протистояння стали бої на воді. Хлопці з SEAL добре розумілися в цій сфері.
SADівці встигли попрацювати в багатьох країнах. Фінансували вигідні їм громадські рухи й політичні партії, втручалися у вибори й диктували редакційну політику ЗМІ.
У 1953 році доклали руку до падіння режиму в Ірані.
У 1957 році SADівці озброїли повстанців в Індонезії, приславши їм понад 200 тисяч одиниць зброї.
А у 1980-х навіть профінансували фонди польського руху "Солідарність".
Структура SAD
У структурі SAD існує 2 головних відділи:
· перший відповідає за таємні військові операції – навчання руху спротиву, будівництво тренувальних баз, планування нападів і ї організація;
· другий відділ робить фактично теж саме, але в дипломатичній площині.
Вербування людей
Спецагентів SADу вчать як правильно вербувати людей. При цьому, методики вербування для кожної країни різні. Якщо йдеться про громадян колишнього СРСР, то варіанти 2: комусь потрібно пропонувати гроші, а когось переманити натиснувши на проблеми ідеології;
Якщо йдеться про Китай чи КНДР, то в обмін на інформацію можуть запропонувати візу в США і притулок.
Як потрапити у SAD
У лави відомства відбирають лише бійців із найелітніших підрозділів США. Переважно туди потрапляють хлопці з SEAL або ж DELTA. Такі люди максимально підготовлені в питаннях ведення бою.
Усе, що залишається – натренувати їх за методиками SADу. Їх вчать як правильно вербувати, як придумувати плани відступу, як аналізувати отриману інформацію і як правильно збирати її самостійно. Крім того, з ними працюють психологи – вчать різним прийомам для ведення переговорів і діалогів. Пройшовши весь курс тренування, максимально підготовлених бійців закидають у ті місця, де Штати мають свій інтерес.
Повалити режим диктатора Садама Хуссейна
Публічне визнання та й загалом "популярність" SAD отримали після введення військ в Афганістан у 2001 році в рамках боротьби із тероризмом. Згодом Вашингтон направив їх, разом з іншими спецслужбами та коаліційними силами, до Іраку. Завдання – повалити режим диктатора Садама Хуссейна.
Кампанія тривала з 20 березня по 1 травня. Руками завдання стали військові, мізками – SAD та інші відділи ЦРУ.
SADівці в Сирії проти режиму Башара Асада
У Сирії SADівці працюють із 2008 року й беруть участь у різних рейдах та авіанальотах. Попри це, вони ніколи не працюють як основне бойове крило. Діють лише з метою запобігання терактові, атаки чи нападу суперника.
У 2011 році під час арабської весни, офіцери SAD готували повстанські угруповання, які боролися проти режиму Башара Асада. Станом на 2015 рік таких офіцерів у Сирії було приблизно 50. Вони вчили сирійців методикам боротьби проти проасадівських військ.
Також представники SAD приймали активну участь в таких операціях:
· Операція у затоці Свиней
· Операція «Відродження надії»
· Операція «Спис Нептуна»
Шпигували за своїми
Крім дестабілізаційної та шпигунської діяльності за кордоном, розвідники SAD збирають розвідінформацію й у себе вдома. Простіше кажучи, виконують ті функції, які мали б робити інші, спеціально створені для цього відомства.
Наприкінці 1960 років SAD разом із ЦРУ запідозрили в шпигунстві за власними громадянами. Тоді агенти запевнили, що займалися цим лише тому, що існувала внутрішня загроза для самого відомства.
У підрозділу SAD є свій девіз – "Третій варіант". Адже коли ситуацію не можна вирішити військовим шляхом, а дипломатія не допомагає, у хід пускають бійців SAD у яких є свої методи вирішення "конфліктних" ситуацій. І як показала практика, ці методи настільки ефективні, що ми про них майже нічого не знаємо.
Авторство: Фахрудін Шарафмал
Comments