Panzerwerfer 42

Panzerwerfer 42 - німецька 150-мм реактивна система залпового вогню.

ТТХ Panzerwerfer 42

Довжина: 6 м

Ширина: 2.2 м

Висота: 2.5 м

Маса: 7.1 т

Розрахунок: 4 особи

Калібр: 150 мм

Максимальна швидкість руху: 40 км/год

Кількість напрямних: 10

Боєкомплект: 20 пострілів

Історія та конструкція

Потреба у нових мобільних засобах залпового вогню в Німеччині постала після успішного застосування радянських "Катюш" на фронті які продемонстрували величезну ефективність масованих ракетних обстрілів. Усвідомивши їхній потенціал, Адольф Гітлер у 1942 році віддав наказ розпочати розробку аналогічної системи для Вермахту. Вже навесні 1943 року німецька промисловість налагодила серійне виробництво нових реактивних систем залпового вогню, що отримали назву Panzerwerfer 42 (або як її ще називають 15 cm Panzerwerfer 42). До кінця того ж року було зібрано 248 бойових машин і понад 230 транспортних засобів для підвезення боєприпасів. Загалом до завершення програми у 1944 році випущено близько 300 Panzerwerfer 42, що свідчило про значний інтерес командування до цього виду озброєння.

Основою для установки слугував напівгусеничний транспортер Opel Maultier, який мав добру прохідність та відносно просту конструкцію. Корпус броньований (товщина від 6 до 14,5 мм), що забезпечувало захист екіпажу від куль і уламків. Головним озброєнням був блок із 10 направляючих труб для 150-мм реактивних снарядів, встановлений на обертовій платформі. Боєкомплект становив всього 20 ракет. Дальність стрільби досягала 6–7 км. В якості силової установки в цій РСЗВ було встановлено 6-циліндровий бензиновий двигун Opel потужністю близько 68 кінських сил, що забезпечував швидкість до 40 км/год та запас ходу 130–140 км по дорогах. А додатково Panzerwerfer 42 можна було встановити один кулемет MG34 або MG42.

Перші бойові машини Panzerwerfer 42 були задіяні на Східному фронті у 1943 році, де їх використовували для масованих обстрілів радянських позицій. Залп із 150-мм ракет справляв не лише руйнівну, а й потужну психологічну дію: характерний свист снарядів у польоті та їхні вибухи часто деморалізували солдатів противника. Згодом установка з’явилася і на Західному фронті — особливо активно її застосовували після висадки союзників у Франції в 1944 році.

У порівнянні з буксированими установками Nebelwerfer, ця РСЗВ мала низку переваг: броньований корпус забезпечував захист екіпажу, а напівгусеничне шасі дозволяло швидко змінювати позицію після залпу, знижуючи ризик потрапляння під контрбатарейний вогонь. Водночас Panzerwerfer 42 залишалася відносно повільною і мала слабкий рівень бронювання, що робило її вразливою для артилерії та авіаційних ударів. Незважаючи на обмежене виробництво, ця система залпового вогню стала важливим елементом реактивної артилерії Вермахту й застосовувалася аж до завершення Другої світової війни.