Karabin przeciwpancerny wz. 35

Karabin przeciwpancerny wz. 35 - польська протитанкова рушниця.

ТТХ Karabin przeciwpancerny wz. 35

Довжина: 1760 мм

Довжина ствола: 1200 мм

Калібр: 7,92×107 мм

Маса: 9 кг (без набоїв)

Ємність магазину: 4 патрони

Історія та конструкція

У першій половині 1930-х років польськими конструкторами була спроєктована нова протитанкова рушниця під назвою Karabin przeciwpancerny wz. 35. Дана рушниця була створена як засіб боротьби з легкоброньованими цілями. Вона також фігурує у відкритих джерела під маркування Urugwaj або скорочено Ur. Її створення стало відповіддю польського військового керівництва на зростання ролі бронетехніки в сучасній війні та необхідність забезпечити піхотні підрозділи ефективною зброєю проти танків противника. Розробкою займалися інженери Державної фабрики озброєння у Варшаві, а серійне виробництво розпочалося в 1938 році.

До початку Другої світової війни Польща встигла виготовити приблизно 3500 одиниць wz. 35. Вони були розподілені між протитанковими взводами піхотних частин. Під час вересневої кампанії 1939 року гвинтівка показала себе надзвичайно ефективною проти німецьких легких танків PzKpfw I та PzKpfw II, а також проти PzKpfw III і різних бронемашин. Але після захоплення Польщі ці гвинтівки потрапили в руки Вермахту, де їх прийняли на озброєння під позначенням Panzerbüchse 35(p) і деяка кількість навіть була передана італійським військам.

Karabin przeciwpancerny wz. 35 являє собою однозарядну гвинтівку з поздовжньо-ковзним затвором, створену для використання під нестандартний боєприпас 7,92×107 мм.  Ствол гвинтівки мав довжину 1200 мм та відрізнявся значною міцністю. З метою пом’якшення віддачі застосовувалася спеціальна конструкція приклада з амортизуючими елементами. Загальна маса гвинтівки становила близько 9 кг, що робило її відносно портативною для зброї такого класу. А прицільні пристосування включали відкриту мушку та регульований цілик, розрахований на стрільбу до 300 метрів.

Під час пострілу куля масою близько 14 грамів досягала швидкості понад 1200 м/с, що забезпечувалося великою кількістю пороху та довгим стволом. Ефект пробиття ґрунтувався не стільки на кінетичній енергії кулі, скільки на її особливому конструктивному принципі: при проходженні крізь броню куля руйнувалася, створюючи всередині техніки хмару вторинних уламків, смертельну для екіпажу й чутливих механізмів. Вона могла пробивати броню завтовшки понад 15 мм на дистанції 300 метрів. Цього була цілком достатньо для боротьби з танками і бронеавтомобілями другої половини 1930-х років.