top of page
  • Фото автораgegure

Harpoon


Всепогодний, протикорабельний, «Гроза морів» - ракетний комплекс Harpoon . Вже доволі давно це озброєння не з`являлося в нашому інфополі. Та це може стверджувати лише про одне, що вороги засвоїли уроки які їм дали ВМС України, та боязно поважають їх, тримаючись поза досяжністю ракет.

То що ж таке Гарпун?

Harpoon – це всепогодна протикорабельна ракета (комплекс) надгоризонтного базування, що виробляється компанією Boeing Defense, Space&Security (раніше McDonnell Douglas). Дана ракета є однією з найпоширеніших представників свого типу на Заході, це пов’язано з її ціною (близько 1,5 млн. доларів) та звісно якістю. Характерною особливістю системи озброєння є універсальність, що дозволяє запускати Гарпун-и з літаків, вантажівок та підводних човнів, ну і звичайно з кораблів.

Протикорабельна ракета "Гарпун" випускається в чотирьох основних варіантах:

RGM-84 для надводних кораблів;

UGM-84 для підводних човнів;

AGM-84 для літаків;

RGM-84 для берегової оборони.

Кожен з них має декілька моделей та модифікацій. Базовою вважається модель RGM-84A.

Характеристики


Розробка

На початку розробки, Гарпун був призначений для боротьби з підводними човнами. Концепт застосування виглядав так: ракета, завдяки своїй здатності проникати на територію противника, уражає дизельні субмарини, у момент коли вони заряджають свої акумулятори на поверхні. Звідси програма і отримала назву – на флоті підводні човни називають «китами», ну а «Гарпун» це основна зброя полювання на них.

Ось тільки одне «але», яке чомусь не взяли до уваги ВМС США під час розробки, полягає воно у тому що, більшість радянських дизельних субмарин які на той час перебували на озброєнні або розроблялись, заряджали свої акумулятори за допомогою шноркелів, тобто підніматись на поверхню не було обов’язково (це визначала доктрина використання у воєнний час). В будь-якому разі, програма змінила свої призначення із протисубмаринного на протикорабельний, а поштовхом до цього стало потоплення ізраїльського есмінця «Ейлайт» радянською протикорабельною крилатою ракетою П-15 «Терміт» у 1967 році. Ця ситуація змусила США задуматись над необхідністю в спеціальній протикорабельній ракеті, а тут і згодилась програма «Гарпун», яку для економії часу і грошей було перепрофільовано за запитом. Назву, як ви зрозуміли, залишили.


Розробка протикорабельної ракети "Гарпун" велася компанією McDonald Douglas з початку 1970-х років. Проектування та льотні випробування нової системи тривали до літа 1978 року.

Перші ракети Harpoon RGM-84 були поставлені на надводні кораблі в 1976 році. "AGМ-84" першими отримали патрульні літаки "Оріон Р-ЗС" у 1978 році. На середину 1990-х років ВМС США мали на озброєнні понад 210 надводних кораблів основних класів (лінкори, крейсери, есмінці, фрегати), близько 65 % атомних підводних човнів, понад 800 літаків (R-ZS Orion, A-6 Intruder, A-7 Corsair, F/A-18 Hornet, S-3 Viking), оснащених ракетами Гарпун (або мали можливість оснащення). Крім того, у складі ВПС США дві ескадрильї бомбардувальників В-52С переобладнані на протикорабельні ракетоносці.


Розвиток

По-перше, хочемо зазначити, що ракета "Гарпун" побудована за нормальною аеродинамічною схемою, має модульну конструкцію і уніфікований корпус, складне хрестоподібне крило і чотири руля напрямку. Трапецієподібне крило має велику стріловидність по передній кромці, а його складані консолі кріпляться до корпусу паливного бака.

1 – Місце запуску, 2- Зона пуску, 3- Маршова секція, 4- Пошук і захоплення цілі, 5 – Наведення на ціль, 6- Ціль, 7 - відхилення ракети внаслідок помилки інерційної системи управління.


Пуск протикорабельної ракети (далі - ПКР) "Гарпун" може здійснюватися оператором за пеленгом і дальністю або тільки за пеленгом на ціль (якщо дальність невідома). У першому випадку головка самонаведення (далі - ГСН) ракети спрацьовує в момент, визначений оператором перед пуском, в безпосередній близькості від цілі, що зменшує ймовірність виявлення ПКР і час на можливі перешкоди, при цьому для пошуку цілі може використовуватися малий, середній або великий сектор сканування РЛС ГСН. При стрільбі на максимальну дальність використовується великий сектор сканування.


Для підвищення ефективності захоплення цілі можна використовувати декілька режимів сканування, починаючи з малого сектора. Якщо ціль не виявлено, використовується більший сектор сканування, так що головка самонаведення працює до тих пір, поки ціль не буде виявлена і захоплена. ГСН не має селективних властивостей, тому ПКР вражає першу ціль, яку вона захопила. При стрільбі по пеленгу ПКР захоплює ціль на встановленій відстані, щоб не влучити в будь-який інший корабель. При атаці групової цілі є можливість програмування кожної ракети на окрему ціль, що дозволяє їй оминати одні кораблі і атакувати інші. Система самонаведення має індикатор рухомої цілі, що робить малоймовірним захоплення хмари пасивних перешкод, як цілі.

Старт Гарпуна з пускової установки Mk-141 з борту корабля Королівського військово-морського флоту Австралії HMAS Warramunga


Ціль ми захопили, що ж відбувається далі?

Після стартового набору висоти ракета знижується до висоти 15 м над рівнем моря і далі виконує маршовий політ. Ракети перших модифікацій (АGM-84А та інші) при підльоті до цілі набирали висоту, захоплювали ціль і пікірували під кутом близько 30°. ПКР наступних модифікацій такого маневру не виконують, оскільки він не входить до програми польоту, а атакують ціль, знижуючись на надмалі висоти (2-5 м).

Ще наприкінці 70-х років на заміну базової моделі RGM-84A1 почали надходити ракети, що характеризувалися більш досконалою ГСН з підвищеною завадостійкістю. Протягом трьох років ВМС Великобританії спільно з ВМС США фінансували роботи по зменшенню висоти маршового польоту і зміні програмного забезпечення, спрямованого на відмову від набору висоти перед атакою цілі (оскільки це напряму збільшувало ймовірність виявлення ракети ). Починаючи з 1982 року на озброєння була прийнята модифікація ракети (В1) з меншою висотою траєкторії. Подальша розробка ПКР (С1, 1984 р.) має збільшену дальність стрільби. Крім того, оператор має можливість перед пуском задавати ціль для атаки на гранично малих висотах (2-5 м) або (при атаці малих кораблів) з невеликим набором висоти(до 30 м).

Попередні моделі ракет "Гарпун" (А1 і В1) були доопрацьовані компанією шляхом їх трансформації в нову версію (С1). Поставки цих ракет тривали до середини 1980-х років.

З 1985 року з'явилася ще одна модель ракети "Гарпун" - RGM-84D. Спочатку вона призначалася для протикорабельного комплексу берегового базування. Збільшення в 2 рази ємності накопичувача (тобто пам’ять) і вдосконалення програмного забезпечення дозволило ввести на траєкторії три опорні точки, в яких ПКР змінює напрямок польоту, що відбувається на малих висотах. Завдяки цьому з'явилася можливість застосовувати ракету в закритих акваторіях і серед островів, приховуючи істинний напрямок, з якого був нанесений ракетний удар, що не тільки підвищує маскування носіїв, а й забезпечує нанесення удару по цілі з різних напрямків. Дана модель ПКР має більш досконалу ГСН, яка має більш високу завадостійкість. Одночасно продовжувалися роботи зі створення радіолокаційної ГСН, в якій використовуються цифрові методи обробки сигналів, що підвищує завадостійкість. Виробництво таких головок самонаведення розпочалося в 1986 році.

На моделях ПКР (С і D) використовується більш енергоємне паливо (JP-10 замість JP-5). Перехід на нове паливо не потребував значних модифікацій маршової силової установки. Дальність польоту була збільшена приблизно на 20% (до 150 км). У наступних модифікаціях ракет передбачається використовувати це паливо, а раніше випущені ПКР будуть переведені на нього в ході спеціальних регламентних робіт.

Розвиток сімейства ракет "Гарпун" також рухався по шляху вдосконалення програмного забезпечення (модель D1). Такі ПКР постачалися ВМС на експорт. При створенні версії ракети (D2) було прийнято рішення збільшити паливний бак на 0,6 м, і дальність польоту Harpoon RGM-84D2 збільшиться майже в 2 рази (до 280 км). Збільшення дальності досягається також за рахунок зниження питомої витрати палива RGM-84D2.

Останньою версією ракети є AGM-84L block-2, оснащена бойовою частиною вагою 224 кг. Вона має діаметр 340 мм, довжину - 4,6 м, дальність ураження цілей - 130 км.


Удосконалення РЛС головки самонаведення

Суть цієї модифікації полягає у забезпеченні автоматичної класифікації цілі, тобто уявіть, ракета підлітає до групи кораблів і за розмежувальними ознаками націлюється на найважливіший корабель, а крім того існує можливість перенаведення на надводну ціль, якщо Гарпун промахнувся з першого разу. Та звісно не все так гладко, існують і недоліки цієї системи, необхідно розуміти, що використання радолокаційної ГСН накладає обмеження на оперативне застосування ПКР. Проявляються ці обмеження, наприклад, у зменшенні дальності виявлення і захоплення цілі у випадку зменшення ефективної площі розсіювання (ЕПР) цілі (тобто, радіомаскування), також варто зазначити, що радіовипромінювання ГСН знижують фактор раптовості ракетного удару.

Як ви вже зрозуміли, в командуванні ВМС США доволі практичні люди (God Bless America!!!) і от вивчаючи бойовий досвід вони дійшли до висновку, що їм необхідна недорога високоточна авіаційна ракета з телеуправлінням та звичайною боєголовкою. От як, бережуть гроші платників податків! Це стало поштовхом до розробки на базі ПКР «Гарпун» ракети AGM-84E, сумісної з усіма її носіями. Призначення цього «дива» - ураження кораблів у базах та портах, а також важливих стаціонарних цілей (заводів, електростанцій, мостів).


Що ж відрізняє її від «класичного» Гарпуна?

В першу чергу це апаратура системи наведення. Вона є комплексною і складається з тепловізійної головки системи самонаведення (від авіаційної ракети "Maverick" AGM-65f ), підсистеми передачі даних від керованої авіаційної бомби "Wallay" AGM-62A та одноканального приймача супутникової навігаційної системи (SNS) NAVSTAR з корекцією інерційного блоку наведення. Словом, от така «солянка» для швидкої доставки демократії.

Будова блоку системи наведення SLAM


Як це працює? Запитаєте ви…


Отож , перед пуском ракети в її комп’ютер вводять місцезнаходження цілі, щоб вона знала куди летіти. Запустили її, і от летить вона на маршовій ділянці, траєкторія польоту визначається інерційним блоком наведення та корегується SNS NAVSTAR, це забезпечує високу точність виведення в заданий район. І вмикається тепловізійна ГСН (нічого незвичного, так як і в попередніх версіях ), дані передаються на носій, де оператор на відеотерміналі обирає ціль або точку прицілювання. В цей момент супровід ракети припиняється, всі дані передаються на систему самонаведення ракети і тепловізійна ГСН працює автономно, захоплюючи та супроводжуючи ціль до її ураження.

Мінімальна дальність стрільби зменшується за рахунок захоплення цілі до пуску ракети. Існуюча підсистема передачі даних (від компанії AAB Wally) не має високої завадостійкості, тому фахівці ВПС США пропонують використовувати аналогічне обладнання від керованої авіабомби AGM-130. Для перевірки можливостей ракети RGM-84E при пуску з надводних кораблів були проведені випробування. Палубний вертоліт SH-60B системи LEMPS MkZ був оснащений відеотерміналом, який забезпечує прийом та обробку даних. Крім того, вивчається можливість використання гелікоптера в якості ретранслятора даних про ціль на надводний корабель, з якого здійснюється пуск ракети.


Пускові установки

О, це цікаво. Тут Гарпуни мають карт-бланш – їх можна запустити з будь-чого (ну в розумних межах). Літаки, підводні човни, кораблі, катери і на кінець наземні установки.

Пускова установка Mk141


Для надводних кораблів та катерів створено спеціальний контейнер типу Mk141. Він являє собою алюмінієву раму, на якій під кутом 35° можна розмістити до чотирьох склопластикових транспортно-пускових контейнерів з 15 пусковими установками. Контейнери герметичні та підтримують стабільну температуру. При зберіганні в таких контейнерах ракети не потребують додаткового обслуговування і завжди готові до бойового застосування.

Гарпун також може запускатися з пускових установок Mk112 ("Асрок"), Mk11 і 13 ("Тартар").


При пуску з торпедного апарату ракета розміщується в герметичній капсулі, виготовленій зі скловолокна та алюмінієвого сплаву. В її хвостовій частині розміщений вертикальний кіль і два складних стабілізатора, що забезпечують рух на підводній ділянці під кутом близько 45° до поверхні. Після спливання за рахунок позитивної плавучості носовий обтічник і хвостовий конус відстрілюються і запускається стартовий двигун ракети. ПКР може бути запущена з глибини близько 60 м у будь-якому стані моря. Типовий боєкомплект американського підводного човна складає до шести ракет "Гарпун", хоча їх кількість може змінюватись в залежності від характеру завдання. Використовуються різні системи управління стрільбою ракет (зазвичай Mk117, на деяких човнах Mk113 мод. 10).

Авіаційна версія ракет "Гарпун" сумісна з більшістю бойових літаків НАТО. Вона може запускатися на різних швидкостях і висотах. Після відділення від носія ракета стабілізується по крену і тангажу. Вона знижується з кутом пікірування близько 33° до отримання радіосигналу висоти. Після цього автоматично запускається маршовий двигун.

При пуску ракет з літаків Р-3 "Оріон" і С-3 "Вікінг", що летять на малих висотах з невеликими швидкостями, маршовий двигун "Гарпуна" запускається на пілоні. На літаку використовуються спеціальні пускові установки: AER065A1 (Р-3 "Оріон"), МАУ-9А/1 (С-3 "Вікінг" і А-7Е "Корсар-2"), AERO-7A1 (А-6Е "Інтрудер") та інші.

Запуск Harpoon з літака C-3 “Viking”


Береговий варіант протикорабельного ракетного комплексу "Гарпун" розміщується на чотирьох тягачах. Два з них перевозять полегшену ПУ контейнерного типу, а два інших - запасні контейнери з ракетами та приладами управління. Для транспортування та пускових установок можуть використовуватись різноманітні транспортні засоби, що спрощує комплектування комплексу. При цьому допускається широка номенклатура апаратури зв'язку, управління, виявлення, розвідки та цілевказання.

Прилади управління на носії за отриманими даними про ціль розраховують кути орієнтації гіроскопічних приладів інерційного блоку наведення та час активації ГСН. Крім того, вони забезпечують електроживлення до моменту спрацювання акумуляторної батареї, формують бойовий курс носія, виконують передстартову перевірку та контроль, а також подають електричний сигнал на пуск ракети.

Знову про практичність, при створенні підсистеми забезпечення пуску враховувалося, що система може бути встановлена на різних носіях, а пристрої управління повинні забезпечувати взаємодію між новими модифікаціями ПКР та існуючим стартовим обладнанням.

Для забезпечення цілевказання використовуються аналогові або цифрові дані систем аерокосмічної розвідки, апаратури радіотехнічного спостереження, РЛС, ГАС (гідроакустична станція) та інші. Важливу роль відіграють вертольоти SH-60B, оснащені оглядовим радаром та системою передачі даних. Вони можуть приховано підлетіти до цілі на малій висоті і, зробивши короткочасний набір висоти, здійснити радіолокаційне виявлення. Аналогічні завдання можуть виконувати безпілотники, дирижаблі та інші сучасні літальні апарати.


Використання

Ефективність Гарпунів – це характеристика цілком реальна, а непросто цифри на папері. ПКР не раз довів переваги свої плюсів над мінусами як під час випробувальних пусків, так і в бойових умовах. Повернемося до наших практичних американських експертів, вони стверджують, що п’ять ПРК «Гарпун» здатні вивести з ладу авіаносець, для ураження крейсера – необхідно чотири (ну ми з вами знаємо як перетворити крейсер на декорацію морського дна), для есмінця – дві, а одна ракета може нанести серйозних пошкоджень при влучені в невеликий корабель або катер. Не будемо вдаватися в подробиці, як вони це рахували. Вірити чи ні справа ваша, а ми розглянемо мову фактів.

Наслідки влучення гарпуну в есмінець-мішень (ВМС США)


Вперше "Гарпун" прийняв участь у бойових діях в 1980 році в ірано-іракській війні. З того часу він також використовувався в американо-лівійських конфліктах 1986, 1988 років, операціях США в Перській затоці.


Факт Перший

У березні 1986 року два лівійських ракетних катери були потоплені ракетами "Гарпун" в затоці Сідра. Так, 25 березня великий лівійський ракетний катер "Ейн Загут", який патрулював лівійське узбережжя, був раптово обстріляний американським крейсером "Джордан Таун" з відстані всього 11 миль. Дві ракети "Гарпун" RGM-84 влучили в катер, який через 15 хвилин затонув.

Інший лівійський катер "Восход" був потоплений 24 березня ракетою "Гарпун" ASM-84, запущеною з американського штурмовика Intruder A-6. Ракета влучила в надбудову катера водотоннажністю 311 т. Надбудова була зруйнована, в ній загинув командир катера. Двигуни катера залишилися в строю, але екіпаж прийняв рішення не гасити пожежу. Через годину після відходу екіпажу катер затонув.


Факт Другий

Ще через два роки ракетами "Гарпун" в Перській затоці були потоплені два іракських кораблі.

Harpoon запущений з McDonnell Douglas F/A-18E/F Super Hornet


В ході операції "Буря в пустелі" ракети "Гарпун" застосовувалися проти ВМС Іраку за даними бортових засобів наведення зовнішніх джерел. Дальність застосування ракет не перевищувала 40 км через труднощі виявлення малорозмірних цілей бортовими РЛС. Були випадки, коли ракета не могла бути достатньо знижена для ураження малорозмірної цілі і влучала в легку надбудову. При цьому боєголовка ракети вибухала вже після прольоту цілі і таким чином знижувалася ефективність вогню. Разом з тим, виявлені бойові епізоди, пов'язані із застосуванням "Гарпуна", свідчать про те, що ефективність бортової системи наведення ракети на ціль на кінцевій ділянці була надзвичайно високою.


Факт Третій

Нагадаємо вам про ще одне «жертву» Гарпуна, яка була успішно демілітаризована та здійснила «обратноє всплитіє», а саме буксир чорноморського флоту рф «Спасатєль Васілій Бех». Зауважимо, що він був оснащений ЗРК «Тор», і виконував завдання з перевезення боєприпасів, особового складу та спорядження на острів Зміїний, 17 червня 2022 року. А самі комплекси наприкінці травня надала Данія, незабаром після цього Нідерланди надіслали додаткові ракети.


Відео ураження цілі Гарпуном

Варіанти


AGM-84: варіант для запуску з літаків.

RGM-84: наземний варіант запуску. Оснащена знімним твердопаливним ракетним прискорювачем для початкового польоту. RGM-84 довша і важча за AGM-84.

UGM-84: модель для використання на підводних човнах. Її ще називають Sub-Harpoon. Ця ракета також має ракетний прискорювач і є довшою та важчою за AGM-84. До моменту підйому на поверхню UGM-84 запечатана в контейнері.

Запуск Гарпуна з підводного човна. На фото видно контейнер в якому ракета проходить у водяній товщі.


AGM-84E SLAM (Standoff Land Attack Missile): це всепогодна крилата ракета повітряного базування з інфрачервоним наведенням, розроблена на основі AGM-84 Harpoon в 1990 році з дальністю польоту не менше 110 кілометрів. Ця зброя може запускатися з таких літаків, як F/A-18 Hornet, A-6 Intruder, P-3 Orion і S-3 Viking. Згодом вона була замінена на SLAM-ER.

AGM-84H/K SLAM-ER (Standoff Land Attack Missile-Expanded Response): вдосконалена версія AGM-84E, що надійшла на озброєння у 2000 році. Дальність польоту збільшена до 250 км і вона має найкращий у ВМС США датчик кругової помилки (CEP) серед ракет.


Джерела: military-today.com, missilery.info, ausaairpower.net











396 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Sisu Nasu

Type 87

PZA Loara

Comments


bottom of page