FH-70

Автор: ukrainian.avenger

Історія

Технічні характеристики

Проблеми та світовий успіх.

FH-70 це 155 мм причіпна гаубиця розроблена в 60х роках минулого століття міжнародним консорціумом в який входили Vickers Ltd (Об‘єднане Королівство), Oto Melata ( Італія ) та Rheinmetal з тодішньої Західної Німеччини.

Розробка цієї гармати розпочалася в 1962 коли з’явилася потреба в уніфікованій гарматі для НАТО, для цього вирішили об’єднати зусилля США, Об‘єднане Королівство та Західна Німеччина. Програма дістала кодову назву FH-70 ( Field Howitzer. Укр. - Полова гармата) та мала замінити 155мм гармату М114 яка була на озброєнні США та ФРН та Британську 140 мм BL-5.5 inc. Обидва зразки озброєння були пережитками Другої Світової Війни та не мали уніфікованих боєприпасів.

Плани були амбітними для того часу - висока швидкість переміщення, дальність пострілу в 24 км стандартними боєприпасами та 30 км активно реактивними з частотою пострілів до 3х в хвилину. Також обов’язковою вимогою була сумісність з усіма 155 мм снарядами НАТО. Найбільш цікавою частиною нової гармати була наявність допоміжної силової установки яка не тільки надавала електроенергію та тиск в гідравлічну систему але й приводила в рух колеса які дозволяли рухатись гарматі автономно на малих відстанях.

Але як часто буває з міжнародними програмами по розробці зброї, дуже швидко з’явилися розбіжності щодо вимог та ТТХ нової гармати. Армія США вимагала легшу гармату для можливості її транспортування вертольотом а також не хотіли щоб в гармати була силова установка. Результатом цих суперечок став вихід США з програми по розробці FH-70 та початок створення своєї гармати М198. Офіційно консорціум був сформований в 1964р, та були поділені витрати на розробку даного озброєння - Італія 25%, Об’єднане Королівство 25%, ФРН 50%. Випробування закінчились в 1976р а перші серійні зразки почали надходити у війська в 1978р.

Команда FH-70 складається з 8 осіб, але при потребі може також обслуговуватись і 4 людьми при низькому темпі ведення бойових дій. Ствол розрахований на 2500 пострілів, після чого має бути замінений. Механізм заряджання напівавтоматичний та весь процес заряджання займає не більше 5 секунд. Стандартний ритм FH-70 це 2 постріли за хвилину проте є опція зробити 3 постріли за 13 секунд. Спеціально для FH-70 були розроблені нові 155 мм боєприпаси щоб підвищити взаємодію та уніфікацію боєкомплекту армій США, Італії, Об’єднаного Королівства та ФРН. Силова установка від компанії Volkswagen є дизельним мотором об’ємом 1.8 літра з потужність в 71 к.c. На одному баці об’ємом в 55 літра можна подолати 20 км. Максимальна швидкість 16 км/год.

Гармата може транспортуватися на зовнішній підвісці гелікоптерами CH-47 Chinook, CH-53 Stallion та SA-321 Super Frelon.

Першою країною яка освоїла FH-70 була Велика Британія. Через проблеми з освоєнням гармати які часто були зв’язані з неправильною експлуатацією відтермінували її прийняття на озброєння більш ніж в два рази. Конструкція гармати та механізми були сирими та показували високий відсоток поломок навіть через просте забруднення пилюкою в польових умовах. Також конструкція FH-70 виявилась заслабкою для буксирування. Проте попри всі перешкоди при розробці та експлуатації, FH-70 здобула велику популярність у світі. Всього було зроблено 1007 екземплярів між 1977 та 1989. Країни консорціуму поділили між собою 397 гармат - Велика Британія 67, Італія 162, ФРН 150. Ще 15 купили Норвегія та Нідерланди. Першою країною поза НАТО яка купила цю гармату стала Малайзія яка придбала 15 штук. Після неї, 15 купив Оман,

30 Марокко, 32 Естонія. Найбільшим експортним покупцем стала Саудівська Аравія яка купила 72 гармати. Японія купила 20 FH-70 та додатково організувала ліцензійне виробництво ще 420 гармат на потужностях Japan Steel Works. Виробництво тривало до 1997 року.

За даними Forecast International, станом на 2002 рік ціна одної гармати FH-70 становила $594 000.

Станом на початок грудня 2022 Україна отримала неназвану кількість цих гармат тільки від Італії але є ще багато країн які можуть їх нам передати в “товарних” кількостях для боротьби з російськими окупантами.