top of page
  • Фото автораgegure

Boeing B-52 Stratofortress

Переклав, адаптував та покращив @ddd_spetz

Boeing B-52 Stratofortress - це американський дальній стратегічний бомбардувальник, створений корпорацією "Боїнг" ще за часів Холодної війни, здатний нести на борту ядерну зброю. Це один із символів Pax Americana - грізний ядерний гігант наддержави. Свій перший політ В-52 здійснив у далекому 1952 році, і ось уже понад сімдесят років цей літак є основою американської стратегічної авіації. Згідно з планами стратегів Пентагону, В-52 залишатимуться в цій якості щонайменше до 2030 року. На модернізацію цих машин планують витратити майже 12 млрд доларів. Експерти кажуть, що кожен такий бомбардувальник може літати 83 роки, цей термін закінчується тільки 2040 року.


Основним завданням "Стратофортесса" була доставка в будь-яку точку Радянського Союзу двох термоядерних бомб великої потужності. За час своєї служби В-52 брав участь практично у всіх конфліктах, у яких були задіяні американські ВПС. Цей бомбардувальник є чемпіоном серед бойових літаків за дальністю польоту. Загалом було вироблено 744 одиниці В-52. Зараз на службі Повітряних сил США перебуває 85 одиниць, 9 знаходяться в резерві.


ТТХ Boeing B-52 Stratofortress

Довжина: 49,05м

Висота: 12,4м

Розмах крил: 56,39м

Екіпаж: 6 осіб

Двигун: 8 × ГТД Pratt & Whitney TF33-P/103

Крейсерська швидкість: 723 км/год

Максимальна швидкість: 819 км/год

Бойовий радіус: 7 210 км

Дальність польоту: 16 090 км

Максимальна висота: 16 765 м

Вага: 120 000 кг (споряджений)

Внутрішнє бомбове навантаження: 31 500 кг різноманітного озброєння

Виробник: Boeing Seattle


Історія створення

Завдання на проектування нового бомбардувальника було підготовлено в 1946 році, ще за кілька місяців до початку випробувань В-36. Американським військовим був потрібен новий стратегічний бомбардувальник з радіусом дії 8050 км, здатний нести 4,5 т бомб, із середньою швидкістю польоту 480 км/год. Компанія "Боїнг" одразу ж долучилася до робіт зі створення цього літака і в підсумку виграла конкурс, отримавши кошти на продовження проєкту.


Перемога "Боїнга" була цілком закономірною: ця компанія довгі десятиліття щільно співпрацювала з американськими ВПС, перший бойовий літак фірма виготовила ще 1917 року. Пізніше "Боїнг" створював для авіації США винищувачі (МВ-3, Р-12, Р-26), а потім щільно зайнявся розробкою бомбардувальників.


У 1935 році компанією було створено літак В-17 - знамениту "Літаючу фортецю", бомбардувальник, який брав найактивнішу участь у більшості боїв Другої світової війни. Цікаво, що спочатку важкі бомбардувальники будувалися для боротьби з морськими цілями, оскільки США взагалі не планували втручатися в конфлікти за межами своїх кордонів.


У середині 30-х років "Боїнг" почав роботи над створенням надважкого бомбардувальника, їхнім підсумком стала поява В-29 "Суперфортресс", з якого було скинуто атомні бомби на японські міста. Ця машина виявилася настільки вдалою, що її копію випускали в СРСР під позначенням Ту-4.

З огляду на такий багатий і успішний досвід співпраці з ВПС США, не дивно, що замовлення на створення нового бомбардувальника отримав саме "Боїнг".


Атомна зброя, повністю змінила розстановку сил в світі. Вирішальним фактором стала не тільки наявність ядерної зброї та її кількість, а й здатність доставити її до потрібної місця. Ракетні технології на той момент перебували ще в зародковому стані, тому дві супердержави, США і СРСР, кинули всі сили на створення далеких стратегічних бомбардувальників. Ще одним важливим моментом було те, що поршнева авіація в цей період перебувала вже у фазі свого занепаду. Майбутнє було за реактивними літаками.


Після закінчення війни американські авіаційні конструктори отримали доступ до трофейних німецьких розробок у галузі реактивного руху, а вони були досить просунутими.


Наприкінці 40-х років компанією "Боїнг" було створено середній реактивний бомбардувальник Boeing B-47 Stratojet, що мав шість турбореактивних двигунів. Така схема виявилася доволі вдалою, тому було вирішено використовувати її і для майбутнього важкого бомбардувальника.


У 1948 році був готовий остаточний проєкт нового літака з максимальним радіусом дії 4930 км і швидкістю 910 км/год. Він мав брати на борт 4,5 т бомб і мати злітну масу 150 т. На бомбардувальник планували встановити 6 ТРД.


Перший дослідний літак був побудований до кінця 1951 року, але його довго доопрацьовували, тож випробувальні польоти розпочалися лише в жовтні наступного року. Новий літак отримав назву В-52. Передсерійна партія бомбардувальників була готова в серпні 1954 року, а експлуатувати нові машини американські ВПС почали в лютому 1955 року.


21 травня 1956 року з В-52 скинули першу водневу бомбу, того ж року було виконано кілька тривалих безпосадкових перельотів. У 1957 році три В-52 здійснили навколосвітню подорож, а в 1962 році на цьому літаку було поставлено рекорд за дальністю польоту: за 22 години і 9 хвилин бомбардувальник подолав відстань у 20198 км.

У роки Холодної війни частина бомбардувальників В-52 несла цілодобове чергування на аеродромах, маючи на борту ядерну зброю. У середині 60-х років для зменшення ймовірності ураження літаків вони були розосереджені на 36 аеродромах. У цей же час десять бомбардувальників постійно перебували на бойовому чергуванні в повітрі, готові в будь-який момент завдати удару по противнику.


Наприкінці 80-х на бойовому чергуванні перебувало близько 40 Boeing B-52 Stratofortress, за довгі роки служби 71 літак було втрачено через різні льотні пригоди. А у 1991 році американці оголосили про зняття цих машин з бойового чергування - вони виграли Холодну війну.

Висота польоту В-52 була на третину більшою, ніж у поршневого B-29, а його швидкість практично вдвічі перевершувала швидкість В-29. Ці фактори, значно підвищували шанси бомбардувальника виконати своє завдання і повернутися цілим на базу. Однак уже в середині 50-х років радянські зенітні ракети могли вражати цілі на висоті 25 км, а в 1960 році радянські ППО збили американський висотний розвідник U-2. Ставало зрозумілим, що значна висота польоту вже не є надійним захистом для бомбардувальника. Ракети мали значно надійніший вигляд як засіб доставки ядерної зброї.


У 1972 році В-52 почали оснащувати аеробалістичними ракетами SRAM з ядерною бойовою частиною. Вони були здатні вражати нерухомі цілі на відстані 160 км. Літак міг приймати на борт до восьми подібних ракет.


На початку 80-х бомбардувальники були озброєні крилатими ракетами ALCM, що давало змогу завдавати ударів, не заходячи в зону дії ППО противника.


Максимальна кількість Boeing B-52 Stratofortress, що перебувала на озброєнні, була в середині 60-х років, вона становила понад 600 машин. Після цього їх поступово знімали з озброєння.


У 1993 році на базі Девіс-Монтан почалася утилізація 350 літаків В-52. Вона проводилася згідно з договором СНО, підписаним раніше між США і СРСР. У складі ВПС США залишили 95 В-52Н.


Опис конструкції

Бомбардувальник В-52 виконаний за класичною аеродинамічною схемою з високим розташуванням крил. Літак оснащений вісьмома двигунами, розміщеними в спарених мотогондолах.


Фюзеляж літака типу напівмонокок з овальним перетином і плоскими бічними стінками. У його передній частині розташована двопалубна кабіна екіпажу, вона герметична. Екіпаж В-52 складається з шести осіб. Верхня кабіна має невелику висоту, в ній знаходяться місця командира літака, другого пілота і оператора РЕБ. Катапультування цих членів екіпажу відбувається вгору. У нижній кабіні знаходяться місця штурмана і бомбардира. Їхнє катапультування відбувається вниз, воно можливе на висоті щонайменше 76 метрів. Вхід у кабіну пілотів розташований у нижній передній частині фюзеляжу.

В-52 оснащений шасі велосипедної схеми, воно складається з чотирьох основних двоколісних стійок і двох опорних стійок на кінцях крил.


Силова установка літака складається з восьми двигунів, розташованих у здвоєних гондолах на підкрильних пілонах. Двигуни літака - ТРДД Pratt & Whitney J57. Це двовальний двигун із 7-ступінчастим компресором високого тиску (ВТ) і 9-ступінчастим компресором низького тиску (НТ), одноступінчастою турбіною ВТ, 2-ступінчастою турбіною НТ і трубчасто-кільцевою камерою згоряння.


В-52 має 12 паливних баків: м'які баки фюзеляжу, баки, розміщені в кесоні крила, і два підвісних баки. За кабіною пілотів розташований приймач для дозаправлення літака в повітрі.


Навігаційно-бомбардувальні системи літака - аналогові. На перших модифікаціях літака стояли РЛС APS-23, далекомір, бомбардувальний оптичний приціл, надалі від оптичного прицілу вирішили відмовитися. На пізніх модифікаціях В-52 було встановлено оптико-електронну систему огляду AN/ASQ-151, яка давала змогу літаку огинати перешкоди на малих висотах, камеру для низьких рівнів освітлення та ІЧ-систему огляду передньої півсфери.


Boeing B-52 Stratofortress має одну з найпотужніших систем радіоелектронної боротьби серед бойових літаків США. До неї входить апаратура постановки дезінформуючих і шумових перешкод, теплові пастки і дипольні відбивачі. Крім того, бомбардувальники В-52 модифікацій G і H обладнані системами РЕБ AN/ALQ-122, призначеними для придушення РЛС противника, передавачами перешкод, апаратурою попередження про радіолокаційне опромінення літака, імпульсно-доплерівською станцією захисту хвоста AN/ALQ-153, передавачами перешкод AN/ALT-28. Загальна маса апаратури РЕБ становить 2,7 т.

Озброєння

В-52 створювався насамперед як літак-носій ядерної зброї. Наступальне озброєння літака розміщується у відсіку озброєння або підвішується на двох пілонах, розташованих під крилами. Перші модифікації бомбардувальника були озброєні бомбами різного типу (Мк.5, 6, 17, 36, 41, В28, 43 та ін.). Вони розміщувалися у відсіку озброєння. Загальне бомбове навантаження літака становить 31500 кг. З 1961 по 1976 ріки літаки В-52 мали на своєму озброєнні керовані ракети з ядерною БЧ AGM-28 (GAM-77), що давало змогу бомбардувальнику вражати навіть добре захищені цілі, не заходячи в зону ураження ворожої ППО.


У середині 80-х В-52 були модернізовані для використання крилатих ракет AGM-86B (12 штук). Приблизно в цей же час частина літаків (69 од. B-52G) була переобладнана для застосування неядерної зброї. Сім були оснащені протикорабельними ракетами "Гарпун", ще частина отримала можливість використовувати високоточні керовані ракети ізраїльської розробки AGM-142 "Рептор".

Бойове застосування

Бойовим хрещенням для В-52 стала війна у В'єтнамі. Цей літак активно використовувався протягом усієї кампанії в Індокитаї. В-52 зробили 126 тис. вильотів, і загалом було втрачено 30 літаків: 16 машин збили в'єтнамські зенітники, 2 - винищувачі МіГ-21, решту було втрачено внаслідок відмов техніки або помилок пілотів. А В-52 зуміли збити 2 МіГ-21.


Також літаки В-52 брали активну участь у війна в Перській затоці (1991 рік). У цій війні було залучено 70 В-52. Один літак був збитий, ще шість пошкоджені зенітним вогнем.


Наразі американці використовують цей бомбардувальник для нанесення ударів по бойовиках ІДІЛ в Іраку і Сирії.


534 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

MD-530F

Comments


bottom of page