2К11 "Круг"

2К11 "Круг" - зенітно-ракетний комплекс радянського виробництва.

Історія та конструкція

Розроблення зенітного ракетного комплексу під індексом 2К11 "Круг" було розпочато у лютому 1958 року відповідно до постанови Ради Міністрів СРСР. Головним підприємством-розробником призначили НДІ-20 ДКРЕ, який згодом отримав назву Науково-дослідний електромеханічний інститут Міністерства радіопромисловості. Інститут відповідав не лише за загальну координацію проєкту, а й за створення станції наведення ракет та бортової апаратури управління. Після проходження державних випробувань у 1963–1964 роках комплекс у 1965 році був прийнятий на озброєння.

У класифікації НАТО 2К11 "Круг" отримав позначення SA-4 Ganef. Він призначався для прикриття рухомих військових угруповань і важливих об’єктів, вирізнявся високою мобільністю та незвичною для свого часу конструкцією двигунів ракет. Загальна конструкція комплексу ґрунтувалася на принципі повної автономності — усі основні елементи були змонтовані на гусеничних шасі, що забезпечувало роботу без необхідності у стаціонарних позиціях чи зовнішній інфраструктурі.

До складу ЗРК "Круг" входили такі основні компоненти:

• станція кругового огляду — радіолокаційна станція дальнього виявлення повітряних цілей;

• станція наведення — радіолокаційний комплекс супроводу цілей і наведення ракет;

• самохідні пускові установки 2П24 з ракетами типу 3М8;

• машини технічного обслуговування та транспортно-заряджальні засоби;

• командний пункт управління дивізіону, який координував дії всіх елементів системи.

Пускова установка 2П24 змонтована на гусеничному шасі об’єкта 123 і являла собою сімиколісну модифікацію базового шасі САУ СУ-100П. Разом із завантаженими ракетами її бойова маса становила приблизно 28 т. Для наведення двох ракет у горизонтальній та вертикальній площинах використано систему електричних і гідравлічних приводів. У походному положенні направляючі складалися уздовж корпуса і ракети фіксувалися в спеціальних ложементах. Екіпаж пускової установки складався з 3 осіб. Однак через велику висоту установки при русі виникали труднощі з проходженням під мостами, тож для зниження габариту верхню консоль стабілізатора можна було демонтувати. Як силова установка застосовувався двигун В-105-В потужністю 400 к.с., що забезпечував максимальну швидкість по шосе до 63 км/год.

Ракета, що використовувалась у 2П24, мала позначення 3М8 і на момент розробки була однією з перших радянських моделей із комбінованою силовою установкою. По боках фюзеляжу розміщувалися два твердопаливні стартові прискорювачі, які скидалися після відпрацювання, тоді як основний рушій — прямоточний повітряно-реактивний двигун (ППРД) — працював на рідкому паливі. Довжина ракети сягала 8,3 м, а маса — близько 2,5 т. Наведення здійснювалося за радіокомандною схемою: корекції польоту в реальному часі передавала станція наведення СНР. У початковому варіанті дальність ураження складала 11–45 км, а висота — 3–23,5 км.

За час експлуатації було створено чотири основні модифікації комплексу:

• 2К11 "Круг" — початковий варіант (прийнятий на озброєння 1965 р.).

• 2К11А "Круг-А" (1967 р.) — варіант в якому знижено нижню межу по висоті з 3 000 м до 250 м, а мінімальну дальність — з 11 км до 9 км.

• 2К11М "Круг-М" (1971 р.) — варіант зі збільшеною максимальною дальністью ураження з 45 км до 50 км, а висоту — до 24,5 км.

• 2К11М1 "Круг-М1" (1974 р.) — версія нижня межа якої була зменшена до 150 м і вона могла вражати цілі навздогін на дистанціях до 20 км.

  
  

Окрім СРСР, ЗРК 2К11 "Круг" постачався на експорт до ряду країн Варшавського договору та іншим партнерам СРСР — зокрема до Чехословаччини, НДР, КНДР та деяких інших держав.