"Чорні лелеки" Пакистану

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Серед спецпідрозділів країн третього світу одним із найвідоміших є пакистанський армійський спецназ Special Services Group (SSG) - Група спеціальних операцій. Її бійці відомі також під неофіційними іменами "чорних лелек" і "червоних беретів". З'явившись у 1950-х роках, спецназ брав участь у всіх збройних конфліктах Пакистану, а в наші дні активно залучається до проведення контртерористичних операцій.

Народження SSG

У 1950-ті роки, розмірковуючи про нову війну з Індією за повернення "своїх Ельзасу з Лотарингією" - Кашміру, пакистанські військові уважно вивчали досвід сучасних їм партизанських воєн в Алжирі та В'єтнамі. У результаті вони дійшли думки про необхідність створення спецпідрозділу, призначеного для проведення транскордонних рейдів в умовах війни, а також для організації партизанської війни на ворожій, тобто індійській, території.

У 1954 році 312-та гарнізонна рота на чолі з капітаном Мухаммадом Салманом Ханом першою була перекваліфікована для участі в спеціальних операціях. Через два роки рота була об'єднана з 17-м батальйоном Белуджського полку, утворивши окремий підрозділ спеціальних операцій, названий 19-м батальйоном Белуджського полку.

Батальйон дислокувався в Чераті - невеликому містечку в горах провінції Хайбер-Патунхва за півсотні кілометрів від Пешавара. В 1959 році підрозділ очолив підполковник Абубакр Осман Мітха - мухаджир (переселенець) з Індії, який воював у роки Другої світової війни в Бірмі. Саме він і став "батьком пакистанського спецназу".

На початку 1960-х років у створенні спецпризначенців також брали участь американські інструктори з ЦРУ і "зелених беретів": деякі пакистанські офіцери пройшли підготовку у Форт-Брегзі і Форт-Беннінгу. До 1965 року пакистанський спецназ налічував у своїх лавах близько 700 осіб, розділених на шість окремих рот. Кожна з них спеціалізувалася на певному типі спеціальних операцій.

1965 рік: перший бій і перший провал

У серпні 1965 року пакистанський спецназ був перейменований у Групу спеціальних операцій, а незабаром і спробував себе в бою. З початком Другої індо-пакистанської війни вище командування наказало новому командиру SSG підполковнику Абдулу Матіну терміново організувати і провести операції зі знищення індійської авіації на базах у Пенджабі - на зразок лихих рейдів САСівців на німецькі аеродроми в Лівійській пустелі в роки Другої світової війни. Заперечення "батька спецназу" полковника Мітхі, що густонаселений Пенджаб із розвиненим сільським господарством дуже відрізняється від пустелі Сахара, не взяли до уваги.

Особовий склад SSG, який зібрався на льотному полі авіабази в Пешаварі, почав підготовку до рейду. Усе робилося у великому поспіху, для брифінгу спецпризначенців використовували перші-ліпші карти, що трапилися під руку, - наприклад, чвертьдюймові карти Адампура, випущені геодезичною службою Британської Індії 1923 року, або аерофотозйомки Хальвара 1958 року.

Після опівночі 7 вересня 1965 року з авіабази в Пешаварі вилетіли три С-130 з десантниками SSG. Кожен літак ніс групу з 60 спецпризначенців. Близько 2 години ночі було проведено десантування.

Група майора Халіда Гульреза Батта через навігаційну помилку висадилася далеко від авіабази Патанкот, у місцевості, що вкрита зрошувальними каналами, поруч із дорогою Амрітсар-Патанкот - тут якраз у цей час перекидалися до кордону частини 14-ї індійської піхотної дивізії. Тож на світанку спецпризначенців доволі швидко переловили, і лише двоє змогли втекти до Пакистану.

Групу капітана Дуррані спіткала та сама доля. Вони висадилися занадто далеко від авіабази Адампур, посеред кукурудзяних полів. На світанку місцеві селяни виявили їх і викликали поліцію. Дуррані наказав розбитися на невеликі групи і йти назад, однак деяку частину групи взяли в полон.

І тільки група майора Хазура Хаснайна висадилася точно на авіабазу Хальвар. Навіть занадто точно: частина парашутистів приземлилися просто на льотне поле, освітлене прожекторами, - після пакистанського авіанальоту персонал бази перебував у стані підвищеної боєготовності. Приземлившись, спецпризначенців одразу взяли в полон - як і тих, хто десантувався на дахи будинків прилеглого села. Сам майор Хаснайн із двома підлеглими приземлився непоміченим біля паркану авіабази, але в них не було з собою кусачок, щоб перерізати дротяні загородження. На світанку майор Хаснайн і його люди захопили джип з авіабази і на ньому дісталися до Пакистану.

Таким чином, зі 180 спецпризначенців SSG 136 було взято в полон, 22 вбито, і ще 22 змогли вибратися назад до Пакистану. Ворог жодних втрат, крім викраденого джипа, не зазнав.

Підсумок операції: індійці так і не зрозуміли, що ж це було, а пакистанський спецназ вийшов з ладу і більше у війні 1965 року участі не брав.

Війна 1971 року

У 1966 році SSG було реорганізовано і розширено до розміру бригади, що включала три повноцінні батальйони. Штаб і навчальний центр спецназу залишалися в Чераті, а бойові частини дислокувалися на новій базі в старовинному містечку Атток на берегах Інду в провінції Хайбер-Патунхва. У Карачі була створена окрема рота бойових плавців "Муса". З осені 1970 року 3-й батальйон SSG дислокувався в Читтагонзі на сході Пакистану. У березні 1971 року, в процесі загострення кризи в цій провінції, сюди додатково були перекинуті ще дві роти 2-го батальйону SSG.

Саме спецпризначенці заарештовували в ніч на 25 березня 1971 року лідера бенгальських сепаратистів Муджібура Рахмана. Потім вони охороняли стратегічні об'єкти Східного Пакистану, воювали з бенгальськими сепаратистами. В одному з боїв загинув командир 2-го батальйону SSG підполковник Сулейман.

У складі загонів бенгальських партизанів Мукті Бахіні воювали капітан Абу Тахер, який пройшов навчання у Форт-Беннінгу, і три інших бенгальця, які дезертирували з лав SSG після початку кризи. У жовтні-листопаді 1971 року пакистанські спецпризначенці здійснили кілька рейдів на табори Мукті Бахіні на індійській території, попутно пускаючи під укіс потяги і підриваючи мости.

З початком індійського наступу в грудні 1971 року командувач пакистанськими військами в Східному Пакистані генерал Ніязі відкинув ідею рейду спецпризначенців на Калькутти. Замість цього він використовував частини SSG як звичайну піхоту, як "рятувальні команди" для затикання дірок у власній обороні. Після падіння Дакки частина спецпризначенців змогла уникнути полону, відступивши на бірманську територію.

Спроби використання спецпризначенців на Західному фронті також були невдалі. 1-й батальйон SSG, однією з рот якого командував майбутній пакистанський президент, а тоді майор Первез Мушарраф, підтримував штурм Пунча в індійському Кашмірі. Але під час рейду на індійську територію, у спробі перерізати основну дорогу в місто, спецпризначенці були виявлені і потрапили під авіаудар ВПС Індії. Зазнавши великих втрат, вони були змушені відступити, так і не виконавши завдання.

Найяскравішою дією SSG у кризовому 1971 році виявилася відмова командира підрозділу бригадира Гулама Мохаммеда Маліка виконати наказ про направлення роти SSG до Равалпінді для захисту президента Ях'ї Хана, що й зумовило прихід до влади Зульфікара Алі Бхутто.

"Руки" розвідки

На полях воєн з Індією особливих лаврів пакистанські спецпризначенці не здобули, але досягли певних успіхів в інших сферах діяльності. Від самого свого народження SSG діяла в тісному контакті з пакистанською розвідслужбою - Міжвідомчою розвідкою (МВР), слугуючи її "руками" під час проведення різних операцій. Тісні зв'язки SSG і МВР зміцнювалися і регулярною ротацією офіцерів між двома відомствами.

З кінця 1950-х років і до самої поразки в 1971 році оперативники SSG готували в таборі в Сілхеті (Східний Пакистан) бойовиків з-поміж сепаратистів нага і мізо, які воюють з індійським урядом на північному сході цієї країни. Полковник С.Г. Мехді, один із ветеранів SSG, який брав участь у програмі, згадував, що "наги були набагато кращими бійцями, ніж кашмірські моджахеди".

У 1970-ті роки SSG залучали до операцій проти сепаратистів у Белуджистані. Два батальйони спецназу в 1973-1977 роках постійно були розгорнуті в бунтівній провінції. У лютому 1973 року, отримавши інформацію від МВР про постачання зброї белуджським повстанцям з Іраку, SSG здійснила рейд на посольство і резиденцію іракського військового аташе в Ісламабаді, конфіскувавши велику партію зброї та боєприпасів.

Всупереч тому, що часом пишуть у вітчизняних джерелах і на пакистанських форумах, жодних надійних даних про участь оперативників SSG у боях проти радянських військ на території Афганістану немає. Однак офіцери-спецпризначенці були радниками в частинах талібів, які воювали проти Північного альянсу в 1990-ті роки. Повністю вони були виведені з Афганістану в листопаді 2001 року, після початку американської військової операції.

Продовжувала SSG залучатися і до операцій проти Індії. Рота спецназу постійно входить до складу Сіаченської бригади пакистанської армії. У 1986 році саме спецпризначенці встановили, а потім обороняли пост "Каїд" на хребті Салторо, бої за який стали найяскравішою сторінкою Сіаченського конфлікту. З кінця 1980-х років інструктори SSG готували кашмірських моджахедів, які розгорнули партизанську війну проти Індії в Кашмірі.

А в лютому 1999 року офіцери SSG командували загонами піхоти, що захоплювали висоти в кашмірському секторі Каргіл, що призвело до останнього на сьогоднішній день "гарячого" збройного конфлікту Індії та Пакистану - Каргільської війни.

Проти тероризму

У 1980 році у складі SSG було створено окрему контртерористичну роту "Заррар" під командуванням майора Фаїза Акбара Шаха і капітана Саджада Алі Шаха, які закінчили курси американських "морських котиків". Наступного року роті вперше довелося вступити в бій - група сикхських сепаратистів викрала в Лахор індійський "Боїнг". Пакистанські спецпризначенці зуміли непомітно проникнути на борт і нейтралізувати всіх викрадачів, без жертв з боку заручників.

Гучна історія сталася у вересні 1986 року. Палестинські терористи з організації Абу-Нідаля, пов'язані з лівійським режимом, захопили "Боїнг-747" американської компанії "Пан-Ем", що виконував рейс Бомбей - Нью-Йорк, на проміжній посадці під час дозаправки в Карачі. Непідготовлений штурм літака, спішно розпочатий після того, як викрадачі почали вбивати заручників, і призвів до загибелі 43 пасажирів.

Успішнішими були операції зі звільнення захопленого афганськими бойовиками шкільного автобуса в 1994 році і літака внутрішніх пакистанських авіаліній в 1998 році.

Спецназ у XXI столітті

У червні 2003 року було ухвалено план реорганізації SSG, що передбачає збільшення його чисельності втричі за 10 років. Наступного року було сформовано 4-й батальйон, а також штаби дивізії і двох окремих бригад. Таке розширення було продиктовано погіршенням становища з безпекою в Пакистані після початку "війни з терором".

SSG активно залучається до військових операцій у "зоні племен" проти місцевих талібів, виконуючи розвідувальні та ударні функції. За непідтвердженими даними, під час однієї з операцій у квітні 2009 року бійці 1-го батальйону SSG "Йилдирим" провели нічне парашутне десантування на ворожій території.

Також спецназу доводиться мати справу з протистоянням терористичним атакам. У липні 2007 року бійці SSG штурмували перетворену на оплот ісламістів мечеть Лал-Масджид в Ісламабаді. Загинуло десять спецпризначенців на чолі з підполковником Харуном Ісламом, командиром контртерористичного батальйону SSG "Заррар", який командував штурмом.

У 2009 році бійці SSG звільняли захоплені терористами штаб-квартиру пакистанської армії в Равалпінді та поліцейську академію в Лахорі.

Усе це перетворило SSG на одну з мішеней ісламістів. Спецпризначенці ставали жертвами вибухів, у найбільшому з яких - підриві терориста-смертника на базі SSG у вересні 2007 року - загинуло 22 спецпризначенці. У листопаді 2008 року в Ісламабаді снайпер застрелив командира SSG генерал-майора Аміра Файзала Алаві.

Сучасне становище

На даний момент SSG налічує близько 7 тисяч військовослужбовців у складі дев'яти батальйонів. Кожен батальйон складається з чотирьох рот, роти діляться на команди по десять спецпризначенців.

Головна база SSG розташована в Аттоці, навчальний центр - у Чераті. Для вступу до спецназу військовослужбовці повинні відслужити в армії не менше двох років. Щорічно близько 120 офіцерів і понад 3 тисячі нижніх чинів подають заявки в SSG, але тільки 20-25% проходять жорсткий відбір. Одне із завдань - пробігти в повному бойовому споряджені 5 миль (близько 8 км) по пересіченій місцевості за 40 хвилин. Після завершення 8-місячного навчального курсу бійці отримують червоний берет і підписують своєю кров'ю документ про зарахування до складу SSG.

Сержанти і рядові служать у SSG на постійній основі, офіцери змінюються кожні три роки. Служба в спецназі вважається для офіцера великою честю. Пакистанські спецпризначенці регулярно проводять спільні навчання зі спецпідрозділами США, КНР, Туреччини, та низки близькосхідних країн.