top of page
  • Фото автораgegure

У горах Сванетії


Вище гір можуть

бути лише гори


Офіційно першою миротворчою місією, де брали участь наші військовослужбовці, вважається участь 1992 року українського військового контингенту у складі сил ООН в зоні конфлікту на території колишньої Республіки Югославії. З метою сприяння політичному врегулюванню югославського конфлікту й задля захисту цивільного населення були розгорнуті Сили Безпеки ООН. Для врегулювання югославського конфлікту на Балкани відбув перший український миротворчий підрозділ — 240-й окремий спеціальний батальйон.

Проте за тридцятилітню історію Збройних Сил України був ще один епізод миротворчої діяльності, який мало хто згадує, — це гуманітарна операція проведена з 826 жовтня 1993 року під проводом українських вертолітників у горах Сванетії, у Грузії. Варто підкреслити, що місія українських вертолітників у Грузії в горах Сванетії стала першою, яку Україна провела самостійно, без допомоги міжнародних організацій.

(Українські вертольоти на аеродромі Копітнарі)

Війна в Абхазії завершилася восени та до 30 вересня 1993 року абхазькими військами контролювалася вже майже вся територія автономії. Однак закінчення гострої фази протистояння призвело до появи «незалежної» держави Абхазія та фактично етнічних чисток, коли грузинське населення Сванетії стало масово залишати свої будинки і через гірські перевали намагалося дістатися до центральної Грузії.

16 вересня абхазькі формування, віроломно порушивши договір про припинення вогню, гарантом виконання якого була Росія, почали штурм Сухумі. Як з’ясувалося пізніше, з розмов з абхазами, підписання договору про припинення вогню було відволікаючим маневром, і абхазькі ж формування ні на хвилину не припиняли підготовку до захоплення Сухумі. Грузинські ж формування вивели важку техніку і більшість військових з Сухумі в центральну Грузію, в Сухумі повернулися тисячі жінок і дітей, яких чоловіки ховали від війни за межами Абхазії. Розпочали роботу школи та ВНЗ. 27 вересня 1993, Cухумі перейшов під контроль абхазьких і північнокавказьких збройних формувань, 30 вересня вони встановили контроль майже над всією територією Абхазії, в результаті цієї операції, і наступних за нею етнічних чисток грузинського населення загинуло тисячі грузин тільки тому, що були грузинами, були випалені грузинські села Очамчирського району. До 30 вересня 1993 абхазькими збройними силами контролювалася вже майже вся територія автономії. Близько 250 000 чоловік по всій Абхазії стали біженцями і досі не можуть повернутися у свої будинки, відвідати могили рідних. Кілька десятків тисяч біженців кинулися рятувати свої життя та стали масово залишати свої будинки і через гірські перевали намагалися дістатися до центральної Грузії.

Але це було дуже непросте випробування - крім банд мародерів, на їхньому шляху встали погодні умови - раптове похолодання і обмерзання застало в горах десятки тисяч біженців. Уряд Грузії негайно звернувся до цілого ряду країн по допомогу також 7 жовтня 1993 року Грузія офіційно звернулася по допомогу і до України, на що першою з ряду країн відгукнулася Україна. Урядом України було прийнято рішення відправити до Грузії зведений загін вертолітників, який було доручено сформувати командуванню 5-ї Повітряної армії (генерал-лейтенант Віктор Стрельников).

За короткий час група була сформована, її очолив заступник командувача 5 ПА з бойової підготовки генерал - майор Євген Власенко. Оскільки часу на проведення додаткових тренувань для вертолітних екіпажів не було, основний склад групи льотного та технічного персоналу відбирали за єдиним критерієм — досвід афганської війни та польотів у гірській місцевості. Також потрібно було провести підготовчі заходи, яких виявилось чимало: потрібно було організувати підготовку особового складу та авіатехніки, провести необхідне екіпірування людей та дообладнати вертольоти до дій в умовах ймовірної протидії з боку бандформувань. Керівництво групою і проведення гуманітарної операції в цілому доручили тодішньому начальнику штабу авіації ВПС України генералу Юрію Петрову. Він відповідав за рекогносцировку району, надання допомоги постраждалим, визначення місць майданчиків для посадки, забезпечення функціонування основної групи, здійснення її передислокації до Грузії та у зворотному напрямку. Основу групи склали 15 вертольотів Мі-8 зі складу 488-го окремого вертолітного полку (аеродром базування - Вапнярка) та 320-го окремого вертолітного полку (Херсон), два вертольоти морської авіації Ка-27 555-го окремого протичовнового вертолітного полку (Очаків) та Ан-12, який перевозив в Грузію групу керівництва та підрозділи забезпечення. Якщо вибір вертольота Мі-8 (а в групу виділили найновіші Мі-8МТВ випуску 1989-1990 років) був певною мірою закономірний, то включення до складу групи Ка-27 було вкрай необхідним з огляду важких високогірних умов та відсутності майданчиків для зльоту і посадки.

Пізніше, вже в кінці гуманітарної місії, один з представників ООН, що мав великий досвід роботи, зізнався, що був упевнений - менше ніж за місяць вертолітний загін місії ООН не міг бути готовим для виконання подібних завдань та ще й у таких умовах... Українські ж авіатори мали підготовку менше доби!

(Українські вертольоти на аеродромі Копітнарі)

Загалом в групу ввійшло 106 військовослужбовців. З 10 жовтня 17 вертольотів з аеродрому Копітнарі почали евакуацію потерпілих з гірських перевалів. Головним завданням став порятунок людей, тому дуже часто медичну допомогу надавали прямо на місці. Тільки за перший напружений день було врятовано 570 осіб, на другий - 2162. П'ять днів українські екіпажі працювали практично на межі фізичних можливостей людини.

Маршрут був відносно простий - Сакени, Чубері, Генцвіши - аеропорт Кутаїсі. Проте кожен виліт був на межі можливостей - незважаючи на добре видимі «червоні хрести» практично щодня по вертольотах вели вогонь із землі.

(Майданчик «Колодязь» - одна з найнебезпечніших для посадки і зльоту)

За жовтневі дні 1993 українські вертолітники виконали 291 виліт, при цьому загальний наліт склав 271 годину. Було перевезено сотні тонн вантажів, доставлено в безпечні райони 7643 людини. Практично всіх учасників місії нагородили від імені Президента Грузії Едуарда Шеварнадзе 26 травня 2003 року у День відновлення державної незалежності Грузії. Від міністерства оборони України, в грудні 1993 року, всім екіпажам були виплачені грошові премії. На цьому держава фактично забула про перших миротворців. Можливо через те, що операція практично не була висвітлена у ЗМІ - все ж таки післявоєнна Грузія - це не палаючі Балкани.

(Командировачне посвідчення в Абхазію)

(Докладна записка)


(Докладна записка в Абхазію)

В інтернеті можна знайти інформацію, де стверджується про катастрофу українського вертольота, проте, ці дані помилкові. У вересні 1993 року, МІ-8Т ВПС Грузії перевіз біженців з Сакен в Кутаїсі, який тієї ж ночі повернувся в Сакен. Був отриманий наказ летіти назад в Сакен, проте вертоліт із-за технічної несправності врізався в гору.

Довгий час, до серпня 2008 року, ущелина залишалася єдиним регіоном Абхазії, який контролювала влада Грузії.

Документальний фільм під назвою Миротворці. У горах Сванетії

Джерела:

  1. Одна з перших і забутих місій Збройних сил України [електронний ресурс] - https://armyinform.com.ua/2021/11/30/misiya-zsu/;

  2. Забута миротворча місія [електронний ресурс] - https://www.ukrmilitary.com/2016/01/georgia-1993.html;

  3. Українські вертольоти евакуйовували біженців з Кодори у 1993-му році [електронний ресурс] - https://mil.in.ua/uk/ukrayinski-vertoloty-evakujovuvaly-bizhentsiv-z-kodory-u-1993-mu-rotsi/;

  4. Моторошний жовтень 93-ого: конфлікт в Абхазії і блискуча операція вінницьких вертолітників [електронний ресурс] - https://vn.20minut.ua/Podii/viynu-z-rosieyu-peredbachiv-ofitser-z-vinnitsi---bliskuchu-operatsiyu--10729632.html

558 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page