Уроки історії: Як здобути незалежність швидко та майже безболісно. «Десятиденна війна»

Автор: Academic

Війна в Словенії, або як її прийнято називати "Десятиденна війна", являється однією із серії конфліктів під час війн в Югославії. Основними причинами даної війни були етнічні претензії словенців до, на той момент, правлячої нації в Югославії – сербів. Словенія взагалі була найрозвинутішою країною Югославії після Другої Світової війни, і решта країн Югославії, зокрема Сербія, користувалася цим задля нарощування свого бюджету за рахунок Словенії. Деякі історики називають цей факт одним із причин словенської боротьби за незалежність.

Мова про незалежність Словенії йшла ще задовго до початку війни. Як приклад, цікавим фактом є промова словенського письменника Тоне Павчека 8 травня 1989 року. Суть цієї промови складала декларація опозиційних сил Словенії, в якій йшлося про бажання створення суверенної Словенської держави. Отже, початок було покладено.

Проголошення незалежності та початок бойових дій

У січні 1990 року почався розкол комуністів Югославії, це сталося після того як на 14 з’їзді партії, делегації декількох країн покинули залу засідань. Словенія не була виключенням.

8 квітня цього ж року у Словенії відбулися перші за багато десятиліть вільні вибори, на яких демократична опозиція здобула перемогу, головою президії став Мілан Кучан.

2 липня 1990 року новообрана влада ухвалила декларацію про державний суверенітет, всього за два тижні до ухвалення такого ж документу в Україні, а 23 грудня відбувся референдум на якому майже 96% підтримали проголошення незалежності.

25 червня 1991 року голова державного зібрання Словенії Франце Бучар оголосив про повну незалежність Словенії від Югославії.

Уряд Словенії підозрював, що Югославія не дасть можливості існувати незалежній державі у неї під носом, тому після проголошення незалежності створили підрозділи міліції та територіальної оборони. 27 червня 1991 року почалися перші бойові дії на території Словенії, після того як армія Югославії перетнула кордон новоствореної держави.

Словенці діяли дуже організовано і в день проголошення незалежності підрозділи збройних сил Словенії взяли під контроль прикордонні пункти, повітряний простір, аеропорти і морські порти.

Окрім тих військ Югославії, які перетнули кордон Словенії в ніч 27 червня, на території самої країни знаходилися 22 тисячі військових армії Югославії. Однак ці сили були недостатньо підготовлені та озброєні й не володіли такою мотивацією, яку мали словенці. Особовий склад армії Югославії, який складався не тільки із сербів не прагнув вести боротьбу. Підрозділи міліції та тероборони Словенії налічували близько 15 тисяч осіб, які за невеликий проміжок часу зросли до 30 тисяч осіб.

На шлях просування югославських сил зводили барикади, в чому активно допомагало цивільне населення, можна провести паралель з українцями на початку повномасштабного вторгнення. Тероборонівці влаштовували засідки, а в перший день на околицях Любляни (столиця Словенії) за допомогою ПЗРК було збито два гелікоптери. Протягом першого дня війни Югославській армії вдалося захопити аеропорт Любляни та декілька пунктів пропуску на кордоні. Внаслідок ракетного удару югославців було пошкоджено 4 пасажирських літаки на захопленому аеродромі. Загинуло 2 австрійських журналістів.

Наступного дня словенська терооборона отримала наказ перейти у контрнаступ і заблокувати всі югославські загони на території країни. Запеклі бої відбулися на пунктах пропуску Рожна Долина та Вторба на кордоні з Італією, а також Холмець на межі з Австрією. В усіх випадках югославські підрозділи зрештою склали зброю, аналогічно чинили й оточені гарнізони. Етнічні словенці, які входили до складу Югославської армії дезертирували навіть не починаючи бойових зіткнень і переходили на бік терооборони чи міліції.

Міжнародна спільнота швидко втрутилася аби зупинити конфлікт. Міністру закордонних справ Югославії телефонували представники з Італії та Німеччини і повідомили йому, що не допустять повномасштабного театру бойових дій у Словенії. Лідер Словенії їздив у ФРН (Федеративна республіка Німеччина) та заручився його підтримкою й 5 липня німецький міністр заявив про ведення ембарго на поставку зброї до Югославії та заморозити співпрацю у сфері фінансів. Тиск з боку Європейських країн спонукав керівництво Югославії до діалогу.

7 липня 1991 року на островах Бріуни, що поблизу Хорватського узбережжя була підписана угода між Словенією, Хорватією та Югославією в результаті чого Югославська Народна армія припинила бойові дії, а до 26 жовтня була повністю виведена з країни, залишивши частину техніки та озброєння. Десятиденна війна була закінчена. Вона призвела до загибелі 44-х військовослужбовців Югославської народної армії, зі словенського боку загинуло від 19 до 24-х терооборонців, міліціянтів та цивільних.

Словенії вдалося перемогти не тільки через злагодженість та мотивацію підрозділів, неабияку роль відіграло географічне розміщення Словенії. Протяжність кордону між Італією, Австрією та Угорщиною була запорукою країни від блокади Югославською армією, а сусідня Хорватія відіграла роль буфера від Сербії. Також, неабияку роль у перемозі відіграла висока економічна потужність Словенії.