top of page
  • Фото автораgegure

Українські миротворці

Забезпечення миру зі зброєю в руках. Розведення непримиримих ворогів. Супровід гуманітарних конвоїв. Евакуація та захист мирних мешканців. Ці та інші завдання вже більше 30 років виконують українські миротворці. На землі і в повітрі. Від Балкан, до іракської пустелі та африканських джунглів. Ризикуючи власним життям задля порятунку чужих.


Бойове хрещення — Югославія

Від початку української незалежності Збройні сили України беруть участь у миротворчих операціях під егідою ООН, НАТО та інших міжнародних організацій. Перша участь незалежної України в миротворчих операціях за кордоном прийшлась на громадянську війну в колишній Югославії. Для цього сформували 240-й окремий спеціальний батальйон який увійшов до складу міжнародних сил ООН — UNPROFOR. (англ. United Nations Protection Forces).

67 офіцерів і прапорщиків, 345 сержантів і солдатів та 95 одиниць техніки. Брали виключно добровольців, яких відбирали з різних частин по всіх регіонах країни. При зарахуванні враховували навіть думку батьків — чи погодяться вони відправити сина на війну. Зарплату добровольцям пропонували від 500 доларів на місяць для рядових і до 800-850 — для офіцерів. Це було значно менше, ніж отримували солдати європейських країн. Для порівняння французькі миротворці у перерахунку на долари отримували: солдати — 4000 доларів, а офіцери — 8000.

Українські миротворці фотографуються на згадку біля БТР єгипетського миротворчого контингенту ООН. Аеропорт Сараєво, 1992 рік

Командиром батальйону призначили полковника Володимира Сидоренка. До Боснії українські миротворці прибули 15 липня 1992 року. Спочатку перебували в Сараєво. Року 1993 їх розмістили в мусульманських анклавах Горажде і Жепа. Дістатися до них можна було лише через територію боснійських сербів.


Опинившись на війні, на підрозділи 240-го ОСБ одразу здійснили кілька нападів та обстріляли ворожі угруповання. Часто українські миротворці застосовували всі види штатного озброєння для захисту себе й місцевого населення. Охороняли важливі об’єкти, супроводжували конвої з гуманітарною допомогою, розблоковували позиції і блок-пости, знищували снайперів, забезпечували евакуацію загиблих і поранених. За перші три місяці місії троє українців загинули та понад 20 отримали поранення.


9 листопада 1993 року в Україні вирішили збільшити чисельність українського миротворчого контингенту в Югославії до 1220 вояків. Почалось формування 60-го окремого спеціального батальйону, який часто іменували як Укрбат-2. Чисельність — понад 500 вояків. Командир — полковник Георгій Тележенко.


Склад обох підрозділів не був постійним. Ротації контингенту відбувались щороку.

Український гуманітарний конвой ООН їде вулицями Сараєва, 1993 рік

"Тоді військова поліція відкрила вогонь в бік бійців Укрбату"

Найвідоміші події пов’язані з українськими миротворцями в Боснії відбулись в 1995 році. В травні, у відповідь на дії армії боснійських сербів (АБС) поблизу Сараєво, літаки НАТО розбомбили кілька їхніх складів озброєнь. У відповідь головнокомандувач АБС Ратко Младич ініціював масове захоплення миротворців в заручники. Їх використовували як "живі щити" проти авіаударів НАТО. Всього серби захопили близько 280 миротворців. Серед них виявилися й українці.


27 травня поблизу Сараєва боснійські серби напали на два блокпости українських миротворців, де були пункти збору зброї. Командира 1-ї спецроти Володимира Крючкова викликали на перемовини, вимагаючи здатися. "Я на перемовинах їх послав, і вони почали мене хапати. Я почав вириватися і кричати бійцям займати оборону, от тоді вони мене конкретно бити почали", — згадував Крючков.

Українські миротворці біля своїх згорілих КамАЗів після першого прицільного обстрілу свого пункту дислокації, 1992 рік

В матеріалах Гаазького трибуналу з цього приводу зазначено: "Військова поліція (армії боснійських сербів — Ред.) вимагала від бійців Укрбату здати зброю, яка в них залишилася. Командувач військової поліції приставив пістолет до голови українського лейтенанта і погрожував вистрілити, якщо Укрбат не підкориться. Двоє бійців Укрбату намагалися втрутися і почали бити представників військової поліції. Тоді військова поліція відкрила вогонь в бік бійців Укрбату понад головами і наказала їм лягти на землю".


Тоді в полон потрапило біля 30 українських миротворців. В ув’язненні їх протримали до 6 червня. Поводились жорстко, зокрема, приковували кайданами до стовпів. На щастя, всі залишились живими.


"Це ваша війна"

В липні 1995 року 79 українських миротворців на 9 БТРах охороняли боснійське селище Жепа від сербських військ. 11 липня 1995 року армія боснійських сербів захопила Сребреницю — місто на північ від Жепи. Там відбулась масова різанина, жертвами якої стали близько 8000 цивільних боснійців. Жепа була наступною ціллю сербів. Українці опинились в надскладній ситуації. На них тиснули з усіх боків. Серби вимагали залишити Жепу, а боснійці — дати їм зброю та викликати авіацію НАТО. І всі погрожували застосувати зброю, якщо українці не виконають їхніх умов.

Український патруль біля Жепи. Листопад 1994 року, східна Боснія

Українці своє завдання бачили в порятунку мирного населення. 23 липня до Жепи прибув заступник командувача сектору Сараєво полковник Микола Верхогляд. Він почав домовлятися з обома сторонами про умови вивезення цивільних. Коли на нього почали тиснути, то Верхогляд рішуче заявив:


"Це ваша війна, і я зараз не збираюся робити вас братами. Ось цей блакитний берет зобов'язує мене залишатися в цій ситуації нейтральним. А ви хочете, щоб я зайняв позицію однієї зі сторін і воював проти сербів або мусульман. Цього не буде! Переді мною поставлено завдання евакуювати населення Жепи, і я це завдання виконаю! Навіть якщо ви не дасте машини, виведу людей з анклаву пішки".


25 липня почалась евакуація. Для цього задіяли близько 60 автобусів, в кожен з яких для охорони саджали українських солдатів. Допомогу українцям надали французькі миротворці. Останній конвой з автобусами виїхав з Жепи 27 липня. Так українці врятували понад 2000 цивільних боснійців.


З 1992 до 1995 року в Югославії загинуло 15 українських миротворців. Понад 50 отримали поранення. Значення участи ЗСУ в миротворчих зусиллях в Боснії підсумував полковник Андрій Куліш, який протягом 1992–1995 років відбув там декілька відряджень: "Чому участь українських військовослужбовців у югославському конфлікті була для нас такою цінною? Насамперед тому, що на прикладі миротворчої діяльності всіх іноземних контингентів ООН ми усвідомили, що сучасні армії можуть професійно не лише воювати, а й захищати мир. Це зрозуміли як військові-миротворці, так і командування Міноборони, так і Уряд та народ усієї України".


"Ну що? Гоу?"

Серед усіх українських миротворчих місій війна в Іраку займає особливе місце. Вперше в історії України потужний бойовий контингент ЗСУ спрямували за кордон. В Іраку українці були не солдатами миротворчих сил ООН в голубих беретах. Вони були бійцями міжнародної Коаліції, проти якої тривала партизанська війна ісламських бойовиків. Тому не всі учасники місії в Іраку вважають її миротворчою. Як зазначив сержант Євген Ковальов: "Військовослужбовців, учасників коаліційно-стабілізаційних сил в Іраку коробить, коли їх називають миротворцями".

"Хемві" і БТР-80: спільні дії українців з союзниками по Коаліції

Рішення відправити український контингент в Ірак прийняли в травні 2003 року. Українська влада відгукнулась на заклики США та ООН допомогти встановити стабільність в Іраку після повалення режиму Саддама Хусейна.


В червні 2003 року сформували 5-ту окрему механізовану бригаду (ОМБР), яка в серпні того року прибула в Ірак. Її включили до складу багатонаціональної дивізії "Центр-Південь", яка складалась з представників 20 держав та контролювала п’ять іракських провінцій — Карбала, Бабіл, Наджаф, Аль-Кудис’ях та Васіт.


Всього через Іракську місію з серпня 2003 по грудень 2005 років пройшли три окремих механізованих бригади (5-та, 6-та та 7-ма) та одна тактична група (81-ша) Збройних сил України. Ці з’єднання діяли за принципом ротації, тобто одну бригаду виводили, а на її місце заступала інша. В середньому в Іраку одночасно перебувало близько 1600 українських військових. Піхотинців підтримувала понад ста одиниць бронетехніки, в основному БТР-80 та БРДМ-2. Завдяки цьому український контингент виявився одним з найчисельніших в Коаліції стабілізаційних сил.


Перше формування бригади відбувалось за відсутності належного розвідувально-інформаційного забезпечення. Не було реальних оцінок загроз, з якими можуть зіткнутись українці. Мало хто уявляв, чим саме вони там будуть займатися. Дехто вважав, що українці в Іраку будуть охороняти нафтові родовища.

Бійці 5-ї ОМБр в Іраку

Натомість завдання виявились бойовими. Патрулювання густонаселеної місцевості, охорона важливих об’єктів, супровід конвоїв, пошук зброї та бойовиків. Бойові дії в Іраку мали специфічний характер. Бойовики ухилялись від зіткнень на відкритій місцевості та позиційної боротьби. Вони робили ставку на засідки та застосування мінно-вибухових пристроїв.


Сержант Євген Ковальов згадував про перше патрулювання в місті Ес-Сувейра: "Наступного день після зустрічі ми поїхали з американцями в місто на патрулювання. Саме вони нам показали специфіку патрулювання в місті, чого так не вистачало на підготовці ще в Україні. Разом з американцями ми тоді обійшли практично все місто пішки. Оскільки в розпорядження американців була мізерна кількість особового складу і тільки одна вантажна машина, поява їх у супроводі повних двох взводів на БТР-80 подіяла на місцевих жителів вражаюче".


Перша ніч Ковальова в Ес-Сувейрі також не обійшлася без пригод: "З настанням темряви, звідусіль почали доноситися постріли і вибухи. Американці ігнорували практично всі, а ми тільки і питали їх: "Ну що? Гоу?". Після чергового такого вибуху американець, блиснувши вовчими очима, крикнув "Гоу!" і все пострибали по машинам. Коли приїхали на місце події, виявилося, що два Алібаби (бандит по-арабськи) спробували пограбувати аптеку, а господар аптеки закидав їх гранатами. Ми дружно посміялися і поїхали назад до поліцейської дільниці. Тоді ми зрозуміли ще одну річ: далеко не на всі події варто виїжджати. А дійсно реальні випадки супроводжуються доносами з боку місцевих жителів".


Перший бій та бойові втрати

У березні 2004 року до Іраку передислокували частини 6-ї ОМБР. Становище значно погіршилося. Табір 61-го українського окремого механізованого батальйону розгорнули в місті Ель-Кут, адміністративний центр провінції Васіт. 4 квітня 2004 року проти сил Коаліції одночасно повстали іракські шиїти та суніти. В шиїтських районах, до яких належала провінція Васіт, ці події отримали назву "Повстання Армії Махді". Так називались загони шиїтських бойовиків, лідером яких був Муктада ас-Садр.

Бронемашина БРДМ-2 виїжджає на шосе, провінція Васіт

6 квітня повстання охопило Ель-Кут. Бойовики почали обстрілювати українські патрулі. Пострілом з гранатомету РПГ-7 підбили український бронетранспортер. Кулеметник, 24-річний рядовий Руслан Андрощук, отримав смертельне поранення. Він став першою українською бойовою жертвою в Іраку.


Перестрілки тривали весь день і ніч на 7 квітня. Для придушення вогневих точок українці задіяли автоматичні гранатомети АГС-17. Вогневе прикриття надавали американські штурмові гелікоптери "Апач". 7 квітня під прикриттям з повітря українці залишили Ель-Кут.


11 квітня американці відбили місто. Українці повернулись, взяли під охорону мости через річку Тигр і елеватор — вигідний тактичний об'єкт. До середини квітня обстановка нормалізувалася.


28 квітня поблизу Аз-Зубадії, за 60 км на захід від Ель-Куту, в засідку потрапив мобільний патруль. Бойовики впритул розстріляли з РПГ та кулеметів БТР-80, який замикав колону з трьох бронетранспортерів. Смертельні поранення отримали рядові Костянтив Михалєв і Ярослав Злочевський.

Український БТР-80 в Іраку

"Я б повернувся туди ще хоча б один раз"


Погане інформаційне забезпечення іракської місії ЗСУ призвело до її низької популярности в Україні. Мало хто розумів, в ім’я чого українські військові вимушені воювати та гинути на Близькому Сході. В 2005 році основні сили українців вивели з Іраку. В країні залишились тільки кілька десятків спостерігачів, що перебували там до 2008 року.


Загалом через Ірак пройшли понад 6000 військовослужбовців ЗСУ. 18 з них загинули, понад 40 отримали поранення.


На відміну від громадськості, чимало учасників місії в Іраку згадують про неї позитивно. Євген Ковальов зазначав: "Сенс життя багатьох людей полягає в їх прагненні бути корисним. Від багатьох, хто повернувся з Іраку живим і здоровим, я часто чув одну фразу: "Час служби в Іраку — найкращий час, який я провів в армії. І була б можливість, я б повернувся туди ще, хоча б один раз". Я повністю згоден з цими людьми".

Церемонія закінчення української миротворчої місії в Іраку, 9 грудня 2008 року

"В готовності 24/7"


Попри російську агресію до повномасштабного вторгнення Україна продовжувала брати участь у міжнародних миротворчих операціях. З 2014 до 2022 року українці були задіяні у восьми миротворчих місіях. Найбільш відома з них — це місія ООН в Демократичній республіці Конго. З 2012 року від України в цій країні служив 18-й окремий вертолітний загін. Він складався з близько 200 військовослужбовців, кількох ударних гелікоптерів Мі-24 та транспортних гелікоптерів Мі-8 та іншої техніки. За часи служби відбулось 9 ротацій українського контингенту. Загоном командував полковник Сергій Ващенко.


Завдання, які виконував український підрозділ, найрізноманітніші. В тому числі і бойові. Один з українських офіцерів 18-го ОВЗ зазначає, що "частина особового складу має бути в готовності 24/7. Ми один одного завжди страхуємо. Тут умови, наближені до бойових, і вихідних у нас немає. Та й наряди ніхто не скасовував. Ми постійно охороняємо табір, виконуємо оперативні завдання".

В листопаді 2018 року українців задіяли в широкомасштабній бойовій операції "Скорпіон". Метою було знищення загонів бойовиків-джихадістів з "Альянсу демократичних сил", що вдерлися на територію ДР Конго з сусідньої Уганди. Операцію проводили спільно з командуванням ООН та армією Конго.

Українські вертольотчики в ДР Конго

Спочатку чотири транспортні Мі-8 перекинули в район операції піхотинців сил ООН. А потім ударні Мі-24 почали знищення укріплених позицій бойовиків. Українські вертольотчики відпрацювали 124 завдання по вогньовому ураженню противника. Після цього піхота зачистила район від бойовиків.


Тривалий час український вертолітний загін був єдиним підрозділом, що виконував польотні завдання в умовах надзвичайних ситуацій в ДР Конго. В травні 2021 року українськи вертольотчики брали участь в евакуації населення міста Гома через виверження вулкана Ньїрагонго. Український офіцер розповідає: "Для нас виверження вулкана було досить неочікуваним. Тоді я ніс службу в чергуванні, під час якого ми отримали доповідь з однієї з веж, що на вулкані щось коїться, спостерігається червоне полум’я… Ми припустили, що це виверження. За командою керівництва, без паніки, ми зібрали тривожні сумки.


Особовий склад відреагував злагоджено і швидко був повністю готовий виконувати подальші дії. Загоном виконали вертолітну розвідку. Після доповіді від командира екіпажу, що лава рухається убік міста, командир загону вирішив евакуювати персонал. Увесь нельотний склад завантажився у машини, а льотний — у вертольоти і висунились до кінцевої точки евакуації, — розповів Дмитро. — Тим часом на охороні табору залишилося кілька людей, аби зловмисники не скористалися нагодою і не сталися неприємні наслідки, що можуть виникнути на військовому об’єкті. Пам’ятаю, як дорогою до місця евакуації утворився великий затор… Проте згодом, після інформації, що лава перестала рухатися, ми повернулися на наше місце дислокації".

Вручення нагород українським миротворцям в ДР Конго, грудень 2015 року

А після закінчення виверження українці літали зворотнім маршрутом, повертаючи людей до їхніх домівок.


29 травня в Україні відзначають Міжнародний день миротворця ООН. З 1992 року українські миротворці взяли участь в 36 миротворчих військових операціях по всьому світу. Через них пройшли 44 000 українських військовослужбовців, 55 з них – загинуло.

Наприкінці лютого 2022 року президент Володимир Зеленський відкликав усі українські миротворчі місії. Сьогодні їхні учасники захищають Україну.

592 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comentarios


bottom of page