top of page

Трансформація малих тактичних груп на полі бою

Бойові порядки, про які йтиме мова, дозволяють максимально ефективно застосовувати тактику і озброєння, приміром, невеличкого пошукового загону, розвідувальної групи, та переміщувати малі підрозділи на нові позиції. Водночас вони мінімізують вірогідність втрат від вогню противника. Краса таких формацій у простоті їхнього застосування та комбінування залежно від зміни бойової обстановки. Кожен боєць вашого підрозділу надійно перекриватиме свій сектор вогню тільки тому, що завчасно знатиме «правильне» місце серед побратимів і взаємодію з ними. У кожної з побудов бойового порядку є як переваги, так і недоліки. Тому командир їх обирає, змінює та комбінує залежно від обставин та особливостей місцевості.


Класична колона

Бійці йдуть один за одним позаду авангардного дозорного. Сектор вогню цього дозорного у колоні – 120 градусів прямо. Наступний боєць відповідає за 90-градусний сектор обстрілу вліво від нього. Третій перекриває такий же сектор праворуч, і так далі, шаховим порядком. Замикаючий відповідає за 120-градусний сектор обстрілу в тил колони.


Колона має низку переваг:

  1. Спрощує передачу сигналів і повідомлень – від бійця до бійця.

  2. Полегшує пересування «слід у слід», підвищує його потаємність та мінну безпеку.

  3. Розриви в такому строю виникають зрідка, і їх неважко помітити та «залатати».

 

Недолік колонного порядку – вразливість від засідок із флангу та неможливість вести вогонь з усіх видів зброї вперед. Тому він прийнятний лише для прихованих маршу або кидка. І обов`язково за можливості з флангів колону повинні страхувати бокові дозорні.


Підвид колонного порядку – для лісу. Це така ж побудова строю, але двома паралельними колонами. Бійці колон повинні постійно підтримувати візуальний контакт між собою. Цей підвид, звісно, не покращує ефективність використання зброї. Однак підрозділ буде важче атакувати з флангів. Крім того, дві короткі низки бійців рухатимуться швидше, ніж одна довга.


Клин

Цей порядок утворюють для атаки при імовірній зустрічі з противником. Бійців розставляють зі зсувом уліво і вправо від передового солдата, з тим, аби утворити «^» – подібну форму, яка щонайкраще підходить для удару.


Сектор вогню передового бійця – 120 градусів прямо. Наступні два бійці справа і зліва від передового закривають 90-градусні сектори вогню лівого й правого флангів відповідно. Цей же принцип застосовують і для останніх бійців порядку, зсунутих вправо й уліво від бійців перед ними.


Стрій атаки клином слід використовувати у взаємодії з відділеннями або групами супроводу. Контроль тилу основної групи не передбачено, оскільки його має здійснювати якраз супровід, який шикується такими ж клинами.


Переваги просування клином:

  1. Можливість візуально контролювати максимально можливий простір.

  2. Таку формацію важче атакувати із засідки завдяки взаємодії клинів.

  3. Найважливіше – по противнику, який перебуває попереду, можуть стріляти всі бійці одночасно.


Недоліки:

  1. Він призводить до виснаження бійців, якщо його застосовують довго на пересіченій місцевості і в заростях.

  2. За необхідності змінити напрямок атаки, бойовий порядок може на деякий час розірватися, що різко погіршить взаємодію та зв`язок груп.

 

Стрій ромбом

 

Ромбовидний порядок – цікава альтернатива клину. Якщо в групі ви маєте чотирьох бійців, просто помістіть замикаючого точно за передовим. Якщо вас п’ятеро – командир займає позицію в центрі за передовим і перед замикаючим.


Зрозуміло, що такий порядок перешкодить використанню одразу всієї зброї по противнику попереду. Однак відсоток зброї, яку ви все ж можете застосувати, залишиться значним.


Головна перевага в разі використання ромбовидного порядку –швидкість руху групи, можливість швидко змінювати його напрямок або займати кругову оборону, перешиковуватись у клин для атаки.


Побудова бойових порядків малих груп для подолання зон небезпеки

Пам’ятаєте, як у старих воєнних фільмах колона солдатів бігом долає ґрунтову дорогу в лісі або річкову заплаву? Так, це має мальовничий вигляд, але в реальності це дурість. Бо насправді дороги, стежки, русла і поля – чудове місце для роботи снайпера та проведення засідок. Саме тому такі зони і називають зонами небезпеки. Їх можна розділити на дві категорії – лінійні й відкриті.


Лінійні зони небезпеки (ЛЗН)

Найпоширеніші типи лінійної зони небезпеки – стежки, дороги, береги річок і сухі русла. Однак вони можуть бути інакшими – це території вздовж парканів, стін, алей тощо. Рух такими просторами створює ворогу можливість захопити групу зненацька, організувавши засідку.


Деякі рішення на конкретні дії групи доведеться приймати відразу і на місці. Однак найкраще потурбуватися, щоб перетин зони небезпеки був частиною загального плану проведення операції.


Найефективніший спосіб подолання ЛЗН називають «шевроном до дороги». Швидкість подолання – головна форма захисту. Порядок виконання такий. Після того, як група зупиниться після сигналу про наближення до небезпечної зони, бійці скорочують інтервали і стають «плече до плеча». Командир визначає маршрут кидка так, щоб долати «лінію» вздовж далекого від противника боку.


Передовий боєць під прикриттям пробирається вперед так далеко, щоби оцінити ситуацію справа і зліва. Якщо противника не видно, він займає позицію, за якої його плече, на якому зазвичай кріпиться шеврон підрозділу, «дивилося» у напрямку подальшого руху групи (тому спосіб і називають «шевроном до дороги»).


Негайно після зупинки першого наступний боєць займає позицію поряд із ним, і дає команду побратимові «пішов». Передовий щодуху перетинає небезпечну зону й займає позицію «шевроном до дороги», контролюючи наступний відрізок кидка. Така схема працює і далі, кожен наступний боєць заміняє того, хто біг перед ним. Метод «шеврон до дороги» використовує швидкість та скритність як головний захист. Важливо! Передовий боєць контролює ситуацію з лівого флангу, а замикаючий – на правому.


Відкриті зони небезпеки

Відкрита зона небезпеки – це зона, перетину якої варто уникати за всяку ціну! В принципі, відкрита зона – все те, що не підпадає під визначення лінійної зони. Поля, луки, низини, береги водойм, випалені місця, злітні смуги – це все відкриті зони небезпеки.


Добре те, що ці зони, як правило, досить великі, аби бути відміченими на карті. Тож можна спланувати маршрут групи так, щоб їх уникнути. Проте, біда в тому, що часом зробити це неможливо. Так що доведеться йти прямо крізь них.


Долають такі зони здебільшого методом «сердечка». Бойовий порядок «сердечком» командир будує за рахунок розбивки загону на підгрупи. Послідовність дій у цьому разі така. Передовий боєць зупиняє групу і сигналізує про наближення до небезпечної зони. Командир іде вперед, щоб її розвідати. Він особисто розміщує декількох бійців за 20-50 метрів на правому фланзі (залежно від ландшафту і видимості далекого краю зони). Потім те ж робить на лівому фланзі.


Як тільки виставлено правий і лівий пости безпеки, і вони почали спостереження на флангах і за далеким боком зони небезпеки, командир загону висилає третю команду через зону спланованим раніше маршрутом. Ця підгрупа перетинатиме зону так, як це найкраще робити в такій ситуації – бігом, по-пластунськи чи якось інакше.


Зачаївшись на далекому боці, підгрупа зупиняється. Якщо противника не виявлено, вона тихо відходить для інформування командира про ситуацію. З висоти пташиного польоту це має такий вигляд, немов бійці намалювали «сердечко», звідки й походить назва методу. Він повільний, але гарантує безпеку на флангах і з далекого боку зони.

Потім командир висилає решту загону, за винятком флангових команд, через зону по тому маршруту, яким пройшла віддалена група. Флангові команди перетинають її останніми.

 

955 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comentarios


bottom of page