top of page
  • Фото автораgegure

Спецназ на службі Південної Африки

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Під час протистояння ПАР із сусідніми африканськими державами в 1970-1980-х роках спецназ цієї країни прославився кількома сміливими операціями. У наступному десятилітті ПАР очікували глибокі зміни у зв'язку з падінням режиму апартеїду, які торкнулися і спецназу. Але незважаючи на всі політичні зміни, спецпідрозділ Рекки зміг зберегти свої традиції.


Народження Рекки

Сили спеціального призначення з'явилися у ПАР досить пізно. Це було пов'язано з консервативністю вищого командування збройних сил країни, яке не бачило великої необхідності в "цих безглуздих спецпризначенцях". Лише досвід воєн із партизанами в сусідніх португальських колоніях і Родезії, які продемонстрували важливість спецпідрозділів, змусив військове командування ПАР замислитися над питанням формування власного спецпідрозділу.


В 1967 році невелику групу офіцерів і сержантів парашутного батальйону південноафриканської армії на чолі з капітаном Яном Брейтенбахом направили в Родезію, де вона пройшла піврічну підготовку у складі родезійської САС. У 1969 році група Брейтенбаха брала участь у таємній місії допомоги бунтівній Біафре. Потім південноафриканці пройшли підготовку на базі французького спецназу в Аяччо (Корсика). Після повернення на батьківщину в березні 1970 року вони сформували в піхотній школі в Оудсхорні (Капська провінція) "Спеціальну дослідницьку секцію", незабаром перейменовану в "Групу Альфа", а потім в "Експериментальну оперативну групу".


Проте перспективи створення спецназу залишалися туманними. Але допоміг випадок. Влітку 1972 року з ініціативи глави військової розвідки генерала Фрітца Лутца групу Брейтенбаха залучили до спільної південноафрикансько-португальської операції з дестабілізації режиму президента Ньєрьєре в Танзанії. Південноафриканці здійснили рейд на об'єкти інфраструктури в столиці країни Дар-ес-Саламі. Ця успішна операція підштовхнула військове керівництво ПАР до остаточного рішення про долю спецназу.


1 жовтня 1972 року в складі південноафриканської армії було створено 1-й розвідувальний підрозділ командос (Reconnaissance Commando) на чолі з Яном Брейтенбахом. Практично відразу за південноафриканськими спецпризначенцями закріпилося прізвисько Реккі. У 1974 році 1-й підрозділ отримав постійну базу в Дурбані. А 2-й підрозділ комплектувалося резервістами. Посаду командира спеціальних операцій обійняв генерал Лутц, який повернувся з відставки. Символом Рекки стала багатопроменева "Троянда вітрів", що демонструвала здатність і готовність бійців спецпризначенців діяти будь-де, і будь-коли.

Відбір у Реккі

В 1974 році тренувальний центр Реккі Форт-Доппіс був розміщений у смузі Каприві - пустельному районі на півночі Південно-Західної Африки (сучасна Намібія), за сотні кілометрів від найближчого житла. Відбір у Реккі одразу зарекомендував себе як неймовірно складний і жорсткий. З перших 14 кандидатів тільки один зміг пройти його. Загалом же до 1990 року з 10 000 кандидатів лише 490 у підсумку були зараховані в Реккі.

На першому етапі оцінювали фізичну форму: 20-кілометровий марш пересіченою місцевістю з 25-кілограмовим спорядженням треба було подолати за 3 години 15 хвилин, крос на 5 км пересіченою місцевістю який необхідно було подолати за 20 хвилин, 75 присідань, 50 віджимань та інше. Потім кандидати проходили різні психологічні тести. Після цього починалося 5-тижневе попереднє навчання, під час якого претенденти опинялися в різних змодельованих ситуаціях, покликаних досконало перевірити їхні вміння та навички. Тваринний світ Африки також був вбудований у курс, бо його присутності ніяк не можна було уникнути на полі бою.

Відому вправу на придушення страху перед хижаками описано в Гаррі Маккалліона в автобіографії "Зона ураження". Колишній британський парашутист не дивувався важким фізичним навантаженням і нескінченним маршам, але одна вправа ледь не змусила його покинути курс відбору в Реккі. Група кілька днів тренувалася біля озера і звикла до крокодилів, що перебувають у воді. І ось одного разу вночі, після стрілецьких вправ і довгого кросу, їм наказали роздягнутися до трусів і проплисти 100 м через озеро. 20 осіб одразу відмовилися, що означало провал відбору.


Також перевірялося вміння працювати в команді. Однією з вправ був "залізний хрест", коли четвірка кандидатів мала за сім з половиною годин пронести на відстань 15 км зварену із залізничних рейок 100-кілограмову хрестовину.


Лише після таких випробувань для небагатьох, хто пройшов його, розпочинався 8-місячний курс інтенсивних тренувань, що включав парашутну справу, управління човнами, виживання в лісі та міських нетрях, вистежування противника, організацію засідок і підривну справу. Ті, хто успішно закінчив курс, отримували нарешті кваліфікацію військовослужбовця спецпризначенців і заповітний темно-бордовий берет із "Розою вітрів". Потім вони прямували в один із підрозділів Рекки для специфічної підготовки.


Південноафриканці та родезійці

Війна з партизанами, що тривала в Родезії, видавалася відповідним полем для напрацювання бойового досвіду. З 1973 року дві групи південноафриканських спецпризначенців по п'ять осіб у кожній прямували на пів року до складу родезійського САС для участі в спільних бойових операціях. Наприкінці 1977 року в складі САС було створено окрему ескадрилью Дельта, укомплектовану переодягненими в родезійську форму південноафриканськими спецпризначенцями, відрядженими на три місяці зі своїх частин. Південноафриканці проводили транскордонні операції переважно в мозамбіцькій провінції Газа і на півдні Замбії. Кілька спецпризначенців загинуло. А в 1978 році саме за операції на родезійському фронті перші два Реккі (сержант Луїс Клоппер і лейтенант Давид Фурі) були нагороджені найвищою військовою нагородою ПАР - Хрестом Пошани.


Південноафриканці надавали технічну підтримку родезійській САС під час кількох сміливих операцій. Наприклад, наприкінці 1978 року саме ракетний катер і підводний човен, які прибули з ПАР, доправили в столицю Мозамбіку Мапуту диверсійну групу САС, яка намагалася знищити Роберта Мугабе. Реккі брали участь в операціях родезійської САС до кінця війни в Родезії.


Близько 80 колишніх бійців САС сформували 6-й розвідувальний підрозділ командос , яке очолив родезієць підполковник Гарт Баррет. Приблизно таку саму кількість колишніх Скаутів Селуса було зараховано до 3-го підрозділу.


На південноафриканській службі родезійці провели низку операцій, серед яких був рейд у січні 1981 року на об'єкти Африканського національного конгресу (АНК) у Матолі, передмісті Мапуту. Однак до середини 1981 року, після закінчення терміну річного контракту, переважна більшість родезійців покинула армію ПАР. 3-й і 6-йпідрозділи були розформовані.


Основною причиною стали корінні відмінності в підходах до організації спецоперацій. Звиклі до свободи й особистої ініціативи родезійці були незадоволені "забюрократизованістю" південноафриканської армії. Та й вимога вчити африкаанс, одну з офіційних мов ПАР, їм не подобалася. Південноафриканські командири, своєю чергою, звинувачували родезійців у надмірній самостійності та недостатній дисциплінованості. Один із них навіть заявив "про принципово різні культури родезійського і південноафриканського спецназу".

Прикордонна війна

Падіння Португальської колоніальної імперії різко погіршило стратегічне становище ПАР. Ангола і Мозамбік стали "прифронтовими державами", в яких базувалися збройні групи супротивників режиму апартеїду: Народна організація Південно-Західної Африки (НОЗАЗАА), яка бореться за незалежність Намібії, озброєне крило АНК "Умконто ве Сізві", Азанійська народно-визвольна армія (АНЛА) та інші. З 1973 року спецпризначенців залучали до операцій проти бійців СВАПО на півночі Намібії. З травня 1974 року в боротьбі з СВАПО патрулі Рекки стали проникати на ангольську територію. У червні в сутичці із загоном СВАПО загинув лейтенант Фред Зееле, ставши першим полеглим спецпризначенцем і першим південноафриканським військовослужбовцем, який загинув в Анголі.


Реккі брали активну участь у південноафриканському вторгненні в Анголу в 1975 році (операція "Саванна"), і провели кілька рейдів на бази СВАПО в Анголі. Однак невдача рейду 1-го розвідувального підрозділу на базу Ехеке (операція "Кропдорф") у жовтні 1977 року, коли погана розвідка і помилки в навігації призвели до загибелі сімох спецпризначенців, змусили південноафриканське командування відмовитися від використання Реккі в якості десантно-штурмових частин, чого вже кілька років домагався генерал Лутц. Відтепер головним завданням Реккі стали стратегічні операції. Такі операції повинні були завдавати серйозної шкоди противнику, і мали проводитися в його глибокому тилу, але при цьому не асоціюватися з ПАР.

Відповідно до цього завдання у підрозділів Рекки з'явилася спеціалізація. У травні 1976 року було сформовано 3-й підрозділ, якй діяв під контролем військової розвідки для проведення різних таємних операцій, зокрема фізичного усунення супротивників режиму апартеїду. У 1980-х роках на його базі було створено сумнозвісне "Бюро громадянського співробітництва".


У складі 1-го розвідувального підрозділу камандос з'явилася група на чолі з майором Малколмом Кінгхорном для проведення морських диверсійних операцій який пізніше був розгорнутий в 4-му розвідувальному підрозділі командос. А в 1977 році з'явилося 5-й розвідувальний підрозділ, до чийого завдання входило проведення псевдопартизанських операцій і взаємодія з союзними повстанськими рухами - ангольською УНІТА (Національний союз за повну незалежність Анголи) і мозамбіцьким РЕНАМО (Мозамбіцький національний опір).


1 січня 1981 року спецпризначенців передали під пряме командування глави збройних сил ПАР, а його підрозділи командос перейменували на полки. До 1982 року Реккі включав 1-й, 2-й, 4-й і 5-й розвідувальні полки, кожен з яких ділився на два-три оперативні підрозділи ротного рівня. Незважаючи на гучні назви "полків", загальна чисельність діючих оперативників Рекки в роки Прикордонної війни ніколи не перевищувала 250 бійців.

Сталевий кулак із моря

Загалом за роки Прикордонної війни спецназ ПАР провів близько 300 операцій. З них 43 кваліфікувалися як "стратегічні". Реккі діяли на території Замбії, Зімбабве, Ботсвани та Лесото. Кілька успішних "стратегічних операцій" - на кшталт вибуху наприкінці 1982 року на нафтосховищах у Бейрі, який влаштувала група висаджених із підводного човна спецпризначенців, - змусили Мозамбік в 1984 році піти на угоду з ПАР. Але головне поле бою Рекки знаходилося в Анголі, де південноафриканські спецпризначенці провели свої найяскравіші бойові операції.


Для економіки Анголи життєво важливу роль відігравав експорт нафти. І саме об'єкти нафтової промисловості були однією з пріоритетних цілей Рекки. Першою з таких операцій стало знищення нафтового терміналу в порту Лобіту (операція "Амазон") наприкінці 1980 року. За ним в 1981 році послідував вибух на нафтопереробному заводі в Луанді (операція "Полум'я свічки"). Однак у травні 1985 року спроба знищити нафтопереробний завод у Кабінді (операція "Аргон") провалилася через помилки розвідки і планування. Двоє спецпризначенців загинули, а тяжкопоранений командир групи капітан Вяйнан дю Тойт став єдиним полоненим в історії Рекки.


Іншою метою спецпризначенців були кораблі, що доставляли в Анголу військові матеріали. Найбільше галасу наробила атака бойових плавців 4-го полку в південноангольському порту Намібе в червні 1986 року, коли було пущено на дно кубинський транспорт і пошкоджено два радянських. Загалом за час конфлікту Реккі вдалося вивести з ладу 15 вантажних кораблів.


Під час боїв за Куїту-Куанавале в Анголі південноафриканські спецпризначенці двічі, в 1986 і 1987 роках, успішно підривали стратегічний міст через річку Куїту. Відповідальність за подібні операції зазвичай брали на себе УНІТА і РЕНАМО. Для підтримки легенди південноафриканські спецпризначенці навіть використовували в таких рейдах зброю радянського виробництва: автомати АК-47, ручні кулемети РПД, протитанкові гранатомети РПГ-7.

Загалом за час війни загинуло 80 спецпризначенців. Реккі отримали найбільше вищих військових нагород ПАР з усіх частин збройних сил країни: 46 Хрестів Пошани, шість Срібних Хрестів Пошани і один Золотий Хрест Пошани.


"А де мій спецназ?"

На початку 1990-х років ПАР та її збройні сили переживали болісний процес трансформації. Торкнувся він і Рекки. У 1991 році спецназ передали під командування армії, а 31 липня 1993 року і зовсім розпустили. На його базі було сформовано 45-ту парашутну бригаду. Здавалося б, історія Рекки завершилася.


Порятунок прийшов із несподіваного боку. В уряді АНК, сформованому після перемоги Нельсона Мандели на виборах влітку 1994 року, посаду заступника міністра оборони обійняв один із лідерів Південноафриканської компартії, нащадок єврейських біженців із Російської імперії Ронні Касрілс. На першій нараді з південноафриканськими генералами він поцікавився: "А де мій спецназ?" Касрілс, обіймаючи в 1980-ті роки посаду глави розвідки "Умконто ве Сізві" і маючи відношення до найсміливіших диверсійних операцій у серці держави апартеїду, прекрасно розумів необхідність висококваліфікованого спецназу для сучасної армії.


Саме його зусиллями 1 вересня 1995 року Реккі відродилися у формі 1-ї бригади спецпризначенців у складі 1-го, 4-го і 5-го полків - спадкоємців відповідних розвідувально-диверсійних полків "старого" Реккі. Хоча 1-й полк і був розформований 1997 року з економічних причин, за всебічної підтримки Касрілса південноафриканському спецназу вдалося зберегти кістяк своїх кадрів і матеріально-технічну базу. Незмінною залишилася і процедура відбору та підготовки спецпризначенців. Навіть символіка залишилася незмінною, тільки "Роза вітрів" з чорно-сріблястої стала чорно-золотою.

Реккі в наші дні

Нині всі спецпідрозділи збройних сил ПАР зведені в окреме з'єднання - бригаду спеціального призначення, яка неофіційно продовжує іменуватися Реккі. Бригада не є частиною армії, ВПС або ВМФ і перебуває в прямому підпорядкуванні об'єднаного командування збройних сил ПАР. Її очолює офіцер у званні бригадного генерала. Приблизна чисельність бригади становить 500 військовослужбовців. Штаб бригади розташований у парку Сварткоп на південно-західній околиці Преторії. Неофіційно він іменується Спескоп - "спецпризначенський пагорб". До складу бригади входять тренувальна школа, підрозділ маттехзабезпечення і два бойові підрозділи, що зберігають номери і традиції розвідувальних полків часів Прикордонної війни.


4-й полк спецназу дислокується в Лангебаані в затоці Салданья на узбережжі Західно-Капської провінції, за сотню кілометрів на північ від Кейптауна. Полк призначений для проведення військово-морських спеціальних операцій у прибережній смузі та гирлах річок. Підрозділ діє в тісному контакті з ВМФ країни, що надає в його розпорядження бойові кораблі. Також полк має великий набір різних гумових човнів, що дає змогу викидати спецпризначенців у море з вертольотів і десантуватися на необладнане узбережжя.


5-й полк спецпризначенців дислокується у Фалаборве на північному сході північної провінції Лімпопо, біля кордону національного парку Крюгер. Полк призначений для проведення наземних і повітряно-десантних спеціальних операцій, зокрема в міських умовах. Підрозділ діє в тісному контакті з ВПС країни, що надають у його розпорядження ударні вертольоти.


Структура кожного полку включає кілька оперативних підрозділів ротного рівня: 4-й полк - три підрозділи, 5-й - два. Кожний підрозділ налічує шість офіцерів і 69 військовослужбовців інших рангів.


Наразі Реккі беруть участь у миротворчих операціях у різних країнах Африки, під час яких їм нерідко доводиться вступати в бій із повстанцями. Цікавим фактом є те що у 2013 році під час боїв на сході Демократичної Республіки Конго капітан 5-го полку спецпризначенців зробив найдальший точний зареєстрований снайперський постріл в Африці на дистанції 2 125 м.


Спецпризначенці також беруть участь в операціях проти піратів у Мозамбіцькій протоці, а також займаютьсяпідтриманням безпеки під час великих заходів на кшталт Кубка світу 2010 року з футболу, під час якого брали участь в якості охорони президента ПАР під час візиту до "гарячих точок".


352 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comments


bottom of page