Ручні осколкові гранати РГО та РГН були прийняті на озброєння Радянської Армії на початку 1980-х років в якості гранати нового покоління.
Досвід застосування ручних гранат, оснащених традиційним дистанційним запалом, ще з часів Першої світової війни виявив основний принциповий недолік подібного боєприпасу: його здатність до вибуху тільки через певний час. Знаючи характеристики основних гранат супротивника, бійцям зазвичай вдавалося легко сховатися від осколків, а нерідко і жбурнути гранату назад.
Питання подолання цього недоліку почали розглядатися в СРСР на виробничому об'єднанні «Базальт» починаючи з середини 1970-х років. Розробники одночасно вирішували завдання комплексного вдосконалення характеристик гранат, що складаються на той час на озброєнні в Радянському Союзі - РГ-42, РГД-5, Ф-1. Всі ці гранати, оснащувалися традиційним детонатором УЗРГМ дистанційної дії, щодо якої у військових виникло безліч нарікань з початком застосування гранат в умовах Афганістану.
При веденні бойових дій в гірській і різко пересіченій місцевості, а також у населених пунктах звичайні гранати часто відкочувалися по схилу, сходах, скату даху від місця попадання, і подібному випадку могли вразити своїх же солдатів. Крім того, військових не влаштовувало нерівномірне дроблення корпусу оборонної гранат Ф-1 та РГД-5 на осколки і непередбачуваність їх розльоту.
З урахуванням досвіду бойових дій в Афганістані були розроблені нові гранати із запалом подвійної дії - ударно-дистанційним. Проекти таких розробок мали індекси 7Г21 і 7Г22, а нові боєприпаси, відповідно, отримали найменування РГН (ручна граната наступальна) і РГО (ручна граната оборонна) і були прийняті на озброєння в 1981 році.
Основною відзнакою гранат РГН/ РГО від своїх попередників стала наявність нового детонатора УДЗ (ударно-дистанційний запал). Даний запал відрізняется від классичного УРГЗМ-у тим, що має властивість вибухати при ударі об перешкоди. Якщо граната потрапляє в сніг або м'який грунт, то вибух відбуваєтся після 3-4 секунд. У запалі передбачений часовий запобіжник, який запобігає вибуху, якщо удар гранати по поверхні відбувався протягом 1-1,8 секунд після кидка.
УДЗ та РГН
УДЗ у фабричному цинку
Гранати виготовлені з алюмінію. РГН має товстостінний алюмінієвий корпус з насічками, а РГО корпус який складається з чотирьох півсфер з насічками. Завдяки алюмінієвим корпусам з внутрішніми насічками, гранати розлітаются рівномірними уламками, які поступово втрачають вбивчу силу. Під час вибуху гранати близько 73% корпусу перетворюєтся на осколки.
Уламкова рубашка РГН
Уламки РГН
РГО
Так, як РГО є оборонною гранатою, що має на увазі її використання з окопу або укриття, коли боєць перебуваючи в радіусі кидка не має шансу потрапити в зону ураження осколків. Під час вибуху РГО утворюється 670-700 уламків з середньою масою 0,46 грама зі швидкістю розльоту 1200 м/с. При цьому оборонна граната менше становила небезпеку на відстань 50 метрів на відміну від гранати Ф-1. Ефективний радіус ураження до 15 метрів. У ролі детонуючої речовини застосовуєтся 120 грам А-IX-1 (96% гексогену, 4% воску). Має вагу 530 грам при розмірах 61×63мм.
РГО, Вид знизу.
РГН
Під час вибуху утворюється 220-300 уламків. Швидкість їх розльоту становить 700 м/с, середня вага уламка- 0,42 грама. Радіус ефективного ураження живої сили приблизно до 10 метрів. Розліт уламків становить до 20 метрів. У ролі детонуючої речовини застосовуєтся 100 грам А-IX-1 (96% гексогену, 4% воску). Важить 310 грам при розмірах 61×63мм.
РГН з УДЗ та транспортувальною пробкою
РГН у транспортувальному стані з вкрученними пробками.
Демонстрація внутрішньої будови у розрізі
Гранати упаковуються в дерев'яні ящики по 20 штук (у два шари по 10). Запали зберігаються в цьому ж ящику окремо у герметично запаяному цинку. Вага ящика – 13,5 кг.
Comentários