top of page
  • Фото автораgegure

Приватні військові компанії в Іраку

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

У збройних конфліктах ХХI століття приватні військові компанії наймасовіше були представлені в Іраку та Афганістані. Навіть під час операції "Шок і трепет" в 2003 році контрактники керували бомбардувальниками B2, танками Abrams, бойовими безпілотниками Global Hawk. Після окупації Іраку війна велася, головним чином, за допомогою терористичних атак, а повномасштабні партизанські дії рідкість. Необхідно зазначити, що страховиків керівництво будь-якого ПВК боїться не менше, ніж терористів або партизанів. У разі порушення компанією заходів безпеки страховики можуть відмовити у виплаті компенсації і з легкістю підуть на судовий процес. Тому при зростанні напруженості, компанії згортали свою діяльність у небезпечних зонах.

Компанія Armor Group, втративши до десятка людей убитими і пораненими в районі іракського Мосула влітку 2004-го, вважала за краще призупинити роботу в цьому регіоні. Втім, клієнти ПВК, як правило, уникають районів бойових дій. Охоронна діяльність поділяється на дві сфери. Перша - робота груп PSD (Protection and/or Private Security Details), які супроводжують конвої та різних приватних і державних клієнтів. Друга - охорона об'єктів, зокрема й в інтересах американської армії, що робить ПВК частиною військового сектору з відповідними правами та обов'язками. У небезпечних же зонах найчастіше опиняються групи PSD, чия тактика ґрунтується на прагненні проскочити на великій швидкості місця можливої засідки. У низці випадків це виправдано, оскільки нерідко противник відкривав вогонь з автоматів по конвоях, що особливої шкоди за наявності бронювання джипів не принесло б. Однак зі зростанням майстерності противника, із застосуванням ним вибухових пристроїв і кулеметів із бронебійними боєприпасами засідки почали призводити до розгрому колон.


Перший подібний випадок стався 31 березня 2004 року, коли під час обстрілу конвою в місті Фалуджа одну з машин групи супроводу американської компанії Blackwater вразив вогонь стрілецької зброї і вона врізалася в будинок. Конвой пішов далі, оскільки в цьому випадку панували інтереси VIP клієнта. Натовп, що зібрався, витягнув з машини чотирьох охоронців, а потім, обливши їх пальним, підпалив, і все це було знято на відеокамеру. Цей інцидент став причиною чергової, але далеко не останньої операції американських військ із зачистки Фалуджі.

Компанія EOD Technology, почавши роботу в проектах із розмінування в Африці, потім зайнялася в Іраку охороною конвоїв і клієнтів, а з 2006 року здійснює охорону американських військових баз в Іраку і в Афганістані. Компанія наймала виключно ветеранів австралійського спецназу для проведення конвоїв вкрай небезпечною дорогою Багдад-Амман. Охороною американських військових баз в Іраку, Афганістані, Кувейті та Катарі, а також охороною інших стаціонарних об'єктів, насамперед нафтопромислів і будівельних майданчиків, займаються й інші компанії - Triple Canopy, SOC-SMG, Global Intergrated Security, Reed, A-Team Security & Event Services Inc., Sabre, JSI, BritAm і XPG. Також важливим аспектом діяльності ПВК продовжувало залишатися розмінування в різних його видах, і в цій галузі працювали компанії G4S, MineTech, Olive Group, Sterling Global Operations, BacTec, EOD Technology, Ubique Solutions, NPA, CSG Demining Consultants, CAT-UXO, Bom-Be, TetraTech і ECSI.

Особливий вид діяльності ПВК - боротьба із саморобними вибуховими пристроями. З початком війни в Іраку в армії США було створено організацію, відповідальну за програми з розвитку засобів боротьби проти СВП - JIEDDO (Joint Improvised Explosive Device Defeat Organization). У рамках цієї програми з'явився ринок послуг і для ПВК, і так у цій сфері почали свою діяльність американські компанії A-T Solutions, Raytheon, MPRI, Roncо, Northrop Grumman, Blue Light, BlueForce LLC, Booz Allen Hamilton, DynCorp, Engility, Global Strategies Group, Aktarius Technical Services, а також британські Allen Vanguard Counter-Threat Solutions, Radnor Training and Security limited, Counter-IED Consultancy Limited.


У 2009 році армія США підготувала програму для приватних військових компаній з набору та підготовки з числа афганського населення для охорони близько п'ятдесяти блокпостів у контрольованих американцями зонах уже поза військовими базами. Кандидати набираються з населення, що проживає в радіусі 50 км від місця роботи, і перебувають під контролем "супервізорів" зі складу ПВК. Взаємодія армії США і ПВК нерідко залишала бажати кращого, і тому іноді особовий склад PSD груп через погану координацію з "коаліційними" і місцевими силами вступав з ними в бойові зіткнення. Наприклад, у червні 2005 року американські морські піхотинці заарештували і три дні тримали під арештом PSD групу американської компанії Zapata, за звинуваченням у відкритті вогню по їхніх позиціях. Аналогічні випадки конфліктів американських військ із "приватниками" були зафіксовані в Афганістані, де два американських офіцери ВПС вступили в конфлікт із бійцями Blackwater. В Іраку представників румунської компанії Danubia Global Inc, які працювали з американською компанією Custer Battles, звинуватили у вбивстві офіцера іракської національної гвардії у квітні 2005 року. Співробітники британської компанії Aegis навіть виставили в Інтернеті знімки, на яких група цієї компанії відкриває вогонь по іракських цивільних особах без жодної на те причини.

Після передання у 2010 році повноважень з видачі індивідуальних дозволів на зброю МВС Іраку сталося кілька інцидентів між приватними військовими компаніями DynCorp і Aegis та МВС Іраку. Загострення пристрастей досягло такого рівня, що поліція Іраку конфіскувала у цих компаній велику кількість стрілецької зброї, а також автомобільної техніки. Цікаво, що з виведенням частини американських військ з Іраку адміністрація США розробила план, який посилював значення приватних військових компаній у справі збереження режиму безпеки в Іраку. Планувалося створити п'ять великих баз, спираючись на які семитисячні сили безпеки ПВК зможуть підтримувати мир в Іраку, будучи насамперед буфером між армією Іраку і курдськими формуваннями "пешмерга". Ці сили мали бути оснащені безпілотними літальними апаратами, радарами попередження про обстріли некерованими ракетами (зазвичай в Іраку використовують 107-мм переносні установки іранського виробництва), системами виявлення саморобних вибухових пристроїв (СВП). 2,4 тисячі працівників ПВК мали забезпечувати безпеку дипломатичних представництв США в Багдаді, відділень посольства США в Мосулі та Кіркуку, консулатів у Басрі та Ербілі. Держдепартамент США для цього запланував передати їм шістдесят бронетранспортерів з підвищеним протимінним захистом MRAP, як і збільшити кількість вже наявних броньованих автомобілів до 1320, а також збільшити кількість вертольотів з 17 до 29. Крім того, було виділено додаткові кошти (до 800 млн доларів) на програму навчання поліції Іраку. Генерал армії США у відставці Джеймс М. Дубик, який у 2007-2008 роках контролював підготовку поліції Іраку, висловив сумнів у спроможності Держдепу США виконати програму підготовки МВС Іраку, вказуючи на дуже незначний досвід самого Держдепу в цій сфері. З 2009 року робота ПВК в Іраку потроху почала згортатися, грошей на тендери для "приватників" стали виділяти менше, а іракський уряд отримав більші права в розпорядженні власним бюджетом. Тому набір "іноземних" кандидатів скоротився і стали набирати в більшій кількості громадян Іраку за менші зарплати.

До того ж з 1 січня 2009 року працівники ПВК опинилися під юрисдикцією іракських судів і з'явилися такі компанії, як американоіракська Sabre, яка має американсько-іракський капітал і працює на півдні Іраку з охорони нафтових компаній, зокрема російського ЛУКОЙЛа. Ця компанія з 2010 року, крім громадян США, Великої Британії та ПАР, почала набір кандидатів зі "східноєвропейським громадянством", зокрема з російським та українським. У деяких інших компаніях, як, наприклад, BritAm і Erynis, що працюють на півдні Іраку з охорони нафтових промислів, з'явилася значна кількість громадян Боснії і Герцеговини, України, Сербії, Росії, Македонії, Хорватії та Грузії. На початку 2012 року уряд Іраку відмовився видавати візи та дозволи на роботу іноземним громадянам-працівникам ПВК. Це ускладнило роботу компаній, і навіть втручання офіційних органів США не допомогло виправити ситуацію. А незабаром деяких працівників цих ПВК стала заарештовувати поліція Іраку через відсутність віз. Згідно з аналізом газети Financial Times, США витратили на військові дії, перебування своїх військ і відновлення Іраку 138 млрд доларів. З цієї суми на частку десяти найбільших приватних американських і британських підрядників припало 72 млрд доларів. І охоронні контракти становлять тут мінімум, головні гроші були зароблені на постачанні всього, що завгодно (від туалетного паперу до продуктів харчування і палива), і будівництві об'єктів. Першою йде американська компанія KBR із 39,9 млрд доларів. Далі - американська Agility Logistics з 7,2 млрд. З регіональних компаній особливо "відзначилася" державна Kuwait Petroleum Corporation, заробивши за умовами контрактів 6,3 млрд доларів.

744 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

G4S

Commentaires


bottom of page