top of page
  • Фото автораgegure

Операція «Щит України»

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

"Щит України" - такою була кодова назва секретної операції, завдяки якій згодом було підписано президентський указ "Про грошову реформу в Україні". Про це кореспондентові розповів генерал-лейтенант запасу СБУ Василь Крутов. Очолювані ним офіцери спецпідрозділу "Альфа" під виглядом звичайних моряків супроводжували "гривневі" контейнери через Атлантику на суховантажі "Петро Алейніков"


НАВІТЬ ДРУЖИНА НІЧОГО НЕ ЗНАЛА.

  • Василю Васильовичу, на скільки ваша операція була засекреченою?

  • Це була операція під грифом із двома нулями. Адже йшлося про економічну безпеки країни. Не всі держави, через територію яких нам треба було провозити нашу гривню, хотіли, щоб Україна мала свою національну валюту. З багатьма з них, до речі, ми на той час навіть не мали дипломатичні відносини.

  • Де друкувалася тоді гривня?

  • Спочатку в Канаді, потім у Великій Британії, на острові Мальта... Наше завдання полягало у безпечній доставці грошей додому. Ми розробляли декілька варіантів секретного "транзиту". Але зрештою зупинилися на морському шляху. Він виявився найдешевшим. До цього надруковані за кордоном купоно-карбованці доставляли в Україну літаком. Антонівці навіть виділяли нам "Ан-124" ("Руслан"). Ми могли запросто злітати до Франції, Іспанії, у Великобританію: в одній країні забрати тон п'ятдесят, в іншій - тридцять, та того ж дня повернутися додому. Але коли постало питання про доставку гривні, з'ясувалося, що переліт з Канади обійдеться в кілька разів дорожче, ніж транспортування на суховантажі.

  • Ви моделювали сценарії перевезення заздалегідь?

  • Ми моделювали найнепередбачуваніші ситуації, включаючи напад піратів. Проробляли всілякі системи протидії.

  • Хто був ознайомлений з суттю цієї секретної операції?

  • Найвище керівництво країни, голова СБУ та офіцери нашого спецназу, яких ми відібрали для проведення такої операції. Ну і, зрозуміло, капітан суховантажу "Петро Алейніков". Екіпажу сказали тільки, що йдемо в "загранку" для отримання бланків ділових паперів. При цьому, щоправда, моряків було попереджено, що у разі нападу на корабель на них також покладаються функції бійців загону спеціального призначення. Іноді ми навіть підключали їх до своїх тренувань.

  • А у вас вдома знали, за що ви їдете за океан?

  • Звичайно, ні. Перед тим, як піти з дому, я сказав дружині, що їду в чергове відрядження. За неповні два місяці розлуки ми жодного разу навіть не зідзвонювалися. І, як ви розумієте, не тільки тому, що мобільних телефонів у нас тоді ще не було...


ПОЛКОВНИК У РОЛІ... ЕЛЕКТРИКА.

  • На борту суховантажу було багато спецназівців?

  • Всього десять - удвічі менше за необхідне. Ми не хотіли порушувати безпеку судноплавства. Згідно з корабельними нормами, екіпаж суховантажного судна не може перевищувати 40 осіб. Виходило, що чим більше ми взяли б на борт спецназівців, тим менше залишилося б "вакансій" для професійних моряків. Адже треба було подолати не одну тисячу миль. Тому ми замінили лише десять моряків, узявши їхні обов'язки. Наприклад, я хоч і був у званні полковника, але виконував обов'язки матроса-електрика. В цілях конспірації кожного спецназівця був паспорт моряка. Але, по суті, ми були тільки "силовими" помічниками матросів: піди туди, подай це, принеси щось...

  • Як ви були озброєні?

  • Рівно настільки, наскільки необхідно для проведення такої секретної операції.

  • Чим ви займалися у вільний від вахт час?

  • Тим, чим і належить займатися спецназівцям. Місця для проведення тренувань з рукопашного бою та стрільби було достатньо: довжина суховантажу становила понад 150 метрів. Під час стоянок біля причалів доводилось тренуватись у каютах, щоб не привертати уваги сторонніх.

  • Скільки людей міг би вкласти один спецназівець у разі нападу на ваше судно?

  • Я думаю, що некоректно говорити про наші можливості. Тим паче що жодного нападу на нас не було. Можу сказати лише одне: перед походом я відібрав кращих з кращих, оскільки розумів відповідальність за успішне проведення всієї операції. Я вибирав їх особисто. Перед походом переговорив із кожним. Ніхто від операції не відмовився. То були справжні майстри своєї справи. Вони досконало володіли різними видами зброї та прийомами рукопашного бою.

  • Який у вас був маршрут руху?

  • 19 серпня 1992 року ми вийшли з порту Іллічівськ. Успішно пройшли Босфор та Дарданелли. Через Атлантичний океан та затоку Святого Лаврентія 9 вересня зайшли до Монреалю. Представники Нацбанку України прилетіли туди за декілька днів раніше за нас. Після прибуття в порт на пірсі на нас уже чекала частина контейнерів з грошима. Всього у Канаді ми взяли 105 контейнерів. Їх у супроводі поліцейських доставляли з заводу, розташованого в Оттаві. На березі виставили озброєну охорону. По дорозі назад зайшли на Мальту, де завантажили ще кілька десятків контейнерів із гривнями. Їх надрукувала місцева фабрика цінних паперів, що належить британцям. Фабрика як завод. Нічого особливо я там не побачив. Тільки пошкодував, що Україна не могла сама розгорнути таке саме виробництво. Адже за їхнє виготовлення були заплачені великі гроші.


ДЛЯ ДВОХ СУДЕН ОКЕАН БУВ ЗАТІСНИЙ.

  • Чи були випадки, пов'язані з поломками судна та ризиком для життя?

  • Коли ми збиралися виходити з канадського порту, виявилось, що супутникова антена раптово вийшла з ладу. Спочатку я був проти того, щоб без зв'язку виходити до Атлантики з таким цінним вантажем. Але капітан суховантажу переконав мене в тому, що потрібно вийти з радіозв'язком, а супутникову антену полагодити в морі. Адже за стоянку у порту довелося б чимало заплатити. І хоча на борту суховантажу були мільярди, сама наша операція фінансувалася, як кажуть, щонайменше. На щастя, супутниковий зв'язок ми таки відновили, витративши на ремонт два дні уже в дорозі. Чотири доби йшли спокійно, не зустрівши жодного корабля. А на п'ятий день... ледь не врізалися у венесуельське суховантажне судно, що прямувало в напрямок Скандинавії. Я був тоді просто вражений: як це двом судам не вистачило місця в такому величезному океані, та ще й за відмінної видимості?!

  • На цьому ваші негаразди закінчилися?

  • Тоді вони тільки-но починалися. Незабаром ми потрапили до такого страшного шторму, що суховантаж мало не перекинувся. Наші нерви лоскотали і натівські кораблі, задіяні у навчаннях у тому самому районі, через який ми проходили. Я тоді дуже хвилювався за наш "гривневий" вантаж. Адже за останній рік тоді у морях та океанах потонуло близько 600 суден. На щастя, Бог нас помилував. Мабуть, не даремно ми ще перед походом запросили до себе батюшку, щоб він освятив і корабель, та екіпаж.

  • Скільки всього тривав ваш похід?

  • 49 діб. Ми перетнули територіальні води десяти держав, побували в портах восьми країн, пройшли вісім морів і тринадцять проток. Думаю, що не за яким підручником я не міг би так добре вивчити військово-морську географію. У порт призначення – Миколаїв – ми прибули 30 вересня 1992 року. Першими нас зустріли свої – спецназівці з підрозділу "Альфа". Пізніше під'їхали банкіри. Ми доповіли голові СБУ Євгену Марчуку, він – Президенту України...

  • А до Києва хто гроші доставляв?

  • Звісно ж, ми. Усю операцію від початку та до кінця супроводжувала Служба безпеки України. Співробітники обласних управлінь СБУ стежили за тим, щоб секретний вантаж пройшов по "їх" територіях без зайвого шуму та пригод. Для підстрахування до нас у будь-який момент готові були підключитися бійці спецзагону МВС та вертольоти Національної гвардії. Весь "гривневий" вантаж розподілили на три судна, доставили до столиці та спецмашинами розвезли по кільком точкам на зберігання.

  • Чим же Батьківщина-мати винагородила своїх героїв, які зробили такий важкий шлях?

  • Співробітники спецназу ніколи не працювали заради нагород. Що ж до екіпажу суховантажу, то я просив, щоб моряків нагородили. Особливо капітана Юрія Леонідовича Алаликіна. Але, мабуть, "нагорі" визнали, що і для моряків це була проста робота. Після нашого походу бійці спецпідрозділу "Альфа" ще двічі ходили за кордон на суховантажі "Петро Алейніков", щоб доставити в Україну інші контейнери з гривнями.

  • Василю Васильовичу, ви потрапили в історію нашої гривні. Чи не час взятися за перо і детальніше все описати?

  • Наразі я очолюю громадську організацію "Міжнародна антитерористична єдність". У мене зараз такий напружений ритм, що я про це навіть і не мрію. Хоча якщо зізнатися відверто, то під час тієї операції я вперше в житті вів щоденник. Не знав, чим закінчиться наша "одісея", тому ніяких таємниць там немає. Я писав лише про свої враження, пов'язані з морськими походами. І вважаю, що робив це не дарма. За бажання можна не тільки книгу написати – навіть фільм зробити. Адже багато епізодів життя було знято на відео. Розповісти про операцію "Щит України" потрібно хоча б із почуття подяки до тих, хто допоміг нам виконати таке відповідальне завдання. Насамперед це стосується моряків із "Петра Алейнікова". На жаль, згодом частина з них в одному з рейсів на теплоході "Сальвадор Альєнде" потонула в Атлантичному океані.


2 500 переглядів1 коментар

Останні пости

Дивитися всі

1件のコメント


А я цього навіть не знав. Вважав що гривні зробили у нас. Виявилося що навіть від початку незалежності все було тяжко. Дуже дякую за матеріалами

いいね!
bottom of page