.png)
Автор: @ddd_spetz
Передумови
У січні 1943 року в місті Касабланка, під кодовим ім'ям «Символ», пройшла одна з найважливіших конференцій керівників держав Антигітлерівській коаліції. Після успішного завершення кампанії на півночі Африки думки стосовно напрямків зосередження основних зусиль західних союзників розділилися. Американці наполягали на тому, що настав час висадити свої війська у континентальній Європі. У свою чергу, В.Черчилль вперто стояв на позиції щодо продовження бойових дій у 1943 році на Середземномор'ї, й навіть не допускав думки про вторгнення на континент, мотивуючи це тим, що ані американська, ані британська армії не готові до вирішальних битв проти німецького вермахту. Британський прем'єр-міністр відстоював перед Президентом США свою думку: Південна Європа залишається, без будь-яких сумнівів, нашою пріоритетною задачею. Врешті-решт, американці поступилися аргументам британському керівництву та погодилися на продовження операцій на півдні Європи. Рішення було прийнято на користь Сицилії, а не Сардинії, континентальної Греції, Криту або Додеканеських островів.
Планування
Після прийняття політичного рішення про подальші дії, у лютому 1943 року розпочалася розробка плану десантної операції. Спочатку замислювалось здійснити висадку армій у віддалених один від одного районах — одну на заході, а другу на південному сході острова. Але цей план був визнаний занадто ризикованим, і в квітні почалася його переробка і за основу був прийнятий новий варіант, який передбачав нанесення зосередженого удару всіма силами на півдні Сицилії.
План операції передбачав висадку десанту двох армій, 7-ї американської на південно-західному краю острову, і 8-ї британської на південно-східному краю Сицилії. Десант з моря підтримували ударні угруповання американського та британського флотів, з повітря прикриття та підтримку забезпечувало зведене авіаційне угруповання союзників. Процес планування виявив багато складнощів та проблем, головним з яких було завдання, як правильно та ефективно об'єднати зусилля усіх сил на суходолі, в морі та в повітрі для досягнення кінцевої мети — захоплення плацдарму та закріплення на ньому для подальшого нарощування зусиль. За рішенням політичної верхівки західних союзників загальне керівництво операцією покладалось на американського генерала Д. Ейзенхауера, головнокомандувача усіма союзними військами в Північній Африці. Британський генерал сер Г. Александер був його заступником і одночасно очолював 15-ту групу армій, наземне угруповання усіх союзних військ. Начальником штабу сил вторгнення став американський генерал-майор В. Сміт. Морську частину очолив відомий британський флотоводець адмірал сер Е. Каннінгем; повітряну — головний маршал повітряних сил сер Артур Теддер.
17 травня 1943 року генерал Г.Александер видав оперативну директиву № 1, яка визначала загальний замисел операції й завдання двом оперативним групам союзників. Британсько-канадським військам належало висадитися в південно-східній частині острова на ділянці Сиракуза, Пакіно на фронті 40 км. XXX корпус висаджувався поблизу мису Пассеро, XIII корпус — у затоці Ното, біля міста Авола. Одночасно американська 7-ма армія висаджувалася на південному заході острова в бухті Джела на ділянці Скольітті — Ліката на загальному фронті 50 км. 3-тя піхотна та 2-га бронетанкова висаджуватимуться західніше бухти Ліката Моларелла, 1-ша дивізія в центрі бухти Джела і 45-та дивізія східніше біля Скольітті. Між британською та американською оперативними групами існував проміжок у 40 км. Висадці десанту передували масовані удари авіації та вогонь корабельної артилерії флоту, що мали завдати максимальних втрати військово-морським і повітряним силам італійсько-німецьких військ, завоювати повне панування на морі і в повітрі, і потім забезпечити висадку сухопутних та повітрянодесантних військ на південне узбережжя Сицилії. На третій день з дня висадки десант мав утворити плацдарм 160 км по фронту і 25—30 км у глибину та в подальшому, наступаючи на північ і північний захід, оволодіти всім островом.
Вторгненню морських десантів повинна була передувати висадка повітряних десантів: британського — в районі на захід від Сиракуз і американського — на північ від Джели які мали завданням відволікти на себе дивізії берегової оборони, захопити аеродроми і створити сприятливі умови для висадки морського десанту.
Склад військ
Для проведення операції «Хаскі» англо-американське командування створило об'єднане угруповання військ — 15-ту групу армій. До складу 15-ї групи армій входили: 8-ма британська армія (з 1-ю канадською піхотною дивізією) генерала Б. Монтгомері, яка утворювала Східну або 545-ту оперативну групу, і 7-ма американська армія генерал-лейтенанта Дж. Паттона, яка створювала Західну або 343-тю оперативну групу союзників. 8-ма армія мала шість піхотних і повітрянодесантну дивізію, три окремі танкові бригади і три загони командос, 7-ма армія — чотири піхотні, бронетанкову, повітрянодесантну дивізію, і три батальйони рейнджерів. Всього в 15-й групі армій було 13 дивізій, 3 окремі бригади і 6 загонів і батальйонів командос і рейнджерів. Загальна чисельність особового складу досягала 478 тис. осіб, у тому числі 250 тис. британців і 228 тис. американців. Зі складу групи армій на початковій стадії вторгнення брало участь 160 тис. солдатів і офіцерів, 600 танків, 1800 гармат і 14 тис. автомашин.
При плануванні операції союзники розробили на додаток до складової десантної операції ще одну — повітрянодесантну. За планом це угруповання повітрянодесантних військ Великої Британії та США мали висаджуватися за декілька годин до початку висадки морського десанту на берег одночасно в обох зонах вторгнення Західної та Східної оперативних груп. На сході острову десантувалась 1-ша британська повітрянодесантна дивізія генерал-майора Дж. Гопкинсона, а на заході американці висаджували тактичну групу від 82-ї повітрянодесантної дивізії генерал-майора М. Ріджвея.
Морський компонент, що забезпечував перевезення морем, висадку та підтримку сил вторгнення, також складалася з двох частин. Східна морська оперативна група належала до сил британського Середземноморського флоту й очолювалась британським адміралом Б.Рамсей. Західна морська оперативна група формувалась американцями за рахунок свого 8-го флоту. Командував угрупованням адмірал Г. Г'юїтт.
Повітряні сили союзників на Середземномор'ї та в Північній Африці, що виділялися на підтримку операції «Хаскі», утворили Середземноморське повітряне командування, яке очолив британський маршал повітряних сил Артур Теддер. Кістяк Повітряного командування становили Повітряні сили у Північно-західній Африці (NAAF) генерал-лейтенанта К.Спаатса зі штаб-квартирою у Тунісі. Це авіаційне угруповання комплектувалося за рахунок формувань 12-ї, 9-ї американських повітряних армій, а також Королівських повітряних сил і виконувало завдання з безпосередньої підтримки сил вторгнення. Інші авіаційні сили під командуванням генерал-лейтенанта Л. Бреретона, що виконували допоміжні функції, діяли з аеродромів у Тунісі та Єгипту. Загалом до забезпечення операції залучалось близько 4 тис. бойових літаків.
Однією з важливих особливостей операції було те, що збройні сили, призначені для її проведення, зосереджувалися в різних районах, віддалених один від одного іноді на тисячі кілометрів. Ці райони знаходилися в Алжирі, Тунісі, Триполітанії, Єгипті, в Сирії і Палестині, та навіть на Британських островах і в США.
Сили країн Осі
Острів Сицилія обороняли два корпуси 6-ї італійської армії генерала А. Гуццоні. Окремі укріплені, так звані фортифікаційні зони, що створювалися навколо важливих морських портів острову перебували у веденні флотських воєначальників, які напряму підпорядковувалися морському штабу й не підкорялись командуванню 6-ї армії.
Італійські сили організаційно складалися з шести дивізій берегової оборони, чотирьох піхотних дивізій та окремих частин різного призначення. Майже половина італійських військ — чотири дивізії і полк берегової оборони були розгорнуті безпосередньо на узбережжі й становили перший рубіж оборони Сицилії. Кожна дивізія займала смугу 70—100 км. Решта військ розташовувалися в глибині, в західній і південній частинах острова, із завданням завдати контрудари по противнику, що висадиться, і скинути його в море. Низькі щільності військ і артилерії на великій площі острову не забезпечували повною мірою успішної протидії висадці ворога. Так, на ділянці узбережжя довжиною 35 км, на південний схід від Ліката, де намічалася висадка американських військ, у середньому було лише по дві гармати на кілометр фронту. Сильніше були укріплені тільки ділянки узбережжя в районах портів Мессіна, Катанія, Сиракуза, Аугуста, Трапані і Палермо.
На початок липня 1943 року загальна чисельність сил становила близько 200 000 італійських військових та 32 000 німецьких. Також на острові перебувало 30 000 німецького наземного персоналу Люфтваффе. Основними німецькими формуваннями на острові були танкова дивізія Люфтваффе «Герман Герінг» генерал-майора П.Конрата з 99 танками, але обмаль піхоти (лише три піхотні батальйони) та 15-та панцергренадерська дивізія генерал-майора Е.Родта з трьох гренадерських полків і танкового батальйону, що налічував 60 танків.
Вже з початком операції німецьке командування надіслало посилення до району битви: 1-шу парашутну генерал-лейтенанта Р. Гайдріха, 29-ту панцергренадерську генерал-лейтенанта В. Фріза та штаб з окремими підрозділами XIV танкового корпусу генерала танкових військ Г.-В.Губе. Загальна частка військ вермахту зросла до 70 000 особового складу. До прибуття на Сицилію генерала Г.-В.Губе німецькі дивізії номінально перебували в підпорядкуванні італійського командування: танкова дивізія з піхотним полком від панцергренадерської дивізії була в розпорядженні командира XVI італійського корпусу, а 15-та панцергренадерська дивізія без одного полку — в XII італійському корпусі.
Загальне керівництво гітлерівськими військами здійснював генерал-лейтенант Ф. фон Еттерлін, який перебував при штабі 6-ї армії генерала А. Гуццоні. Також оперативний контроль здійснював головнокомандувач Головнокомандування Вермахту «Південь» генерал-фельдмаршал А. Кессельрінг. З 16 липня 1943 року з прибуттям генерала Г.-В.Губе А. Гуццоні погодився передати повний контроль та управління німецькими формуваннями йому; а з 2 серпня німецький генерал перебрав на себе усе керівництво обороною італійського острову.
Операція з дезінформації
Для того, щоб ввести в оману супротивника, англійська розвідка провела вдалу операцію "Мінсміт" - коли біля узбережжя Іспанії був підкинутий труп у формі англійського офіцера, при якому був портфель із "секретними" документами, згідно з якими союзники повинні були висадитися не в Сицилії, а в Греції.
Підробка справила на Гітлера настільки велике враження, що він відкинув думку Муссоліні, який стверджував, що висадка союзників відбудеться в Сицилії, і почав готувати оборону Греції, Сардинії та Корсики.
Для організації оборони в Грецію "військовим аташе" було послано Роммеля, туди ж прибула 1-ша танкова дивізія з Франції, а ще двом танковим дивізіям було наказано готуватися до відправки з Радянського Союзу.
Крім того, вже взимку 1942-1943 року для Німеччини постало питання, як довго італійські союзники ще виконуватимуть свої зобов'язання. Їхнє небажання продовжувати воювати до 11 червня 1943 року стало очевидним. Цього дня італійський гарнізон острова Пантеллерія здався союзникам. Муссоліні перетворив острів на потужне укріплення на Середземному морі, на якому на момент здачі, включно з боєздатними артилерійськими і військово-повітряними з'єднаннями, перебували 10 тисяч солдатів.
Висадка і бої на узбережжі
У день висадки дув сильний вітер. Це заважало проведенню операції, але сприяло раптовості. Десант висадився на південному і східному узбережжі Сицилії: британські війська на сході, а американські - у центрі острова. Канадські війська в умовах запеклого опору противника висадилися біля села Пачіно.
У ніч із 9 на 10 липня союзники здійснили чотири викидання повітряного десанту.
Американський десант складався здебільшого з 505-го парашутного полку 82-ї повітряно-десантної дивізії, це була його перша десантна операція.
Сильний вітер виявився серйозною перешкодою: багато літальних апаратів союзників відхилилися від курсу. Половина американських десантників не змогла досягти пунктів призначення. Дії британського десанту, скинутого з планерів, також залишали бажати кращого. До того ж тільки дванадцять планерів досягли мети, багато планерів упали в море, і десантники, які перебували в них, потонули. Незважаючи на невдачі, розосереджені підрозділи десантників, використовуючи перевагу раптовості, нападали на ворожі патрулі та приводили противника в замішання. Через погану погоду значна частина військ висадилася не там, де було заплановано, з порушенням зазначених бойових порядків, та до того ж на шість годин пізніше терміну. Проте, на шляху до Сіракузи англійці майже не зустріли опору.
Канадці ж зіткнулися з дедалі більшим опором італійців, які засіли на пагорбах. Вони були навіть відкинуті до берегової смуги, але вагомі поповнення союзників зупинили італійську контратаку, і канадці змогли просуватися вперед.
У центральній частині узбережжя, на місці висадки американців, італійці, рухаючись 115-м і 117-м шосе, змогли організувати серйозну контратаку силами дивізії якраз у тому місці, де мали висадитися парашутисти.
Поблизу висадки американців перебувала в готовності до оборони лише одна дивізія "Герман Герінг", що мала у своєму складі дуже мало піхоти. Насилу пройшовши з Кальтаджироне своїми "Тиграми", PzKpfw III і PzKpfw IV вузькими вулицями кількох сіл, вона спільно з італійською дивізією "Ліворно", у якої були Semovente da 47/32 і Renault R35, уранці 11 липня атакувала американців, які висадилися в районі Джели, і в окремих пунктах навіть змусила їх повернутися на судна. Потім вона повернула на схід, щоб завдати удару по супротивнику, який просувався в напрямку аеродрому Комізо, однак домогтися тут успіху їй не вдалося. Проте вона досягла багато чого. Скинути в море противника, який висадився на фронті понад 150 км, зрозуміло, було їй не під силу. Але швидка поява німецьких частин послужила застереженням для противника, змусивши його до обережних дій, і в цьому сенсі мета була досягнута повністю. Гармати кораблів USS Shubrick (DD-639) і USS Boise (CL-47) знищили кілька танків, всього, за даними Паттона, німці втратили 14 машин.
11 липня Паттон наказав полкам десантників, які перебували в резерві, здійснити викидання і зміцнити захоплений на той час центр узбережжя. Однак не всі війська союзників були проінформовані про це рішення, і британський Королівський Флот відкрив вогонь по літаках С-47, що перевозили десант. У результаті 23 літаки було збито, 318 осіб постраждали від вогню по своїх, 83 з них загинули.
Бої на острові
Спочатку плани продовження бою безпосередньо слідом за висадкою не були розроблені: командувач групою армій Гарольд Александер не склав плану подальшого наступу. У результаті союзникам довелося просуватися вперед майже без взаємодії. Заздалегідь було встановлено хіба що необхідний розрив між арміями. Проте в перші два дні наступу війська швидко просувалися вперед і захопили Відзіні на заході та Аугусту на сході.
Незабаром опір противника в британському секторі став зростати. Монтгомері переконав Александера змінити дистанцію між союзними арміями, щоб англійці змогли обійти осередки опору і зіграти вирішальну роль у захопленні Мессіни, тоді як американські війська прикривали б британський фланг. Історик Карло Д'Есте назвав цей крок найгрубішою стратегічною помилкою у всій кампанії. У результаті 45-й піхотній дивізії США довелося повернутися назад, до узбережжя біля Джела, а потім попрямувати на північний захід. Таким чином, 14-му німецькому танковому корпусу вдалося відступити, уникнувши оточення. Це рішення стало основною причиною серйозних конфліктів між Монтгомері і командиром 2-го американського корпусу Омаром Бредлі. Паттон, однак, це рішення не оскаржував.
Нечисленні "Мессершміти", що базувалися в Трапані та Катанії, виявилися нездатними протистояти великій кількості "Спітфайрів" і "Лайтнінгів" у радіусі їхньої дії, однак німецькі винищувачі знову здіймалися в повітря, щоб збивати "Літальні фортеці", які прямували бомбардувати Мессінську протоку. Але Герінг звинувачував льотчиків у боягузтві в бойовій обстановці, хоча було зрозуміло, що бій із чисельно переважаючим супротивником міг закінчитися тільки поразкою: "Разом із льотчиками-винищувачами у Франції, Норвегії та в Росії я можу ставитися до вас тільки з презирством. Я вимагаю негайного підняття бойового духу. Якщо цього не станеться, то весь льотний персонал, включно з командирами, має бути позбавлений звань і відправлений на Східний фронт для служби в піхоті".
13 липня відбулася нарада у ставці фюрера. Гітлер заявив про те, що становище на Сицилії, де західні держави висадилися 10 липня, стало серйозним. Італійці взагалі не воювали. Ймовірно, острів буде втрачено. Наступним кроком противника могла стати висадка на Балканах або в південній Італії, тому там необхідно сформувати нові армії. Східний фронт має віддати частину сил, і тому операція "Цитадель" не може довше тривати. Оскільки фельдмаршал фон Клюге вважав виключеним відновлення наступу 9 армії і вважав за необхідне повернути її на вихідні позиції, Гітлер вирішив, одночасно враховуючи необхідність зняття сил для перекидання в район Середземного моря, зупинити операцію.
14 липня Муссоліні, занепокоєний становищем на Сицилії, захопленням Аугусти та Сіракуз, направив записку начальнику Генерального штабу Амброзіо, наголошуючи, що ситуація є критичною. Зведення англійців і американців про перемоги на острові наганяли депресію. Противник володів абсолютною перевагою на морі та в повітрі, швидко просуваючись углиб сицилійської оборонної лінії. В італійських військах посилилися хаос і плутанина. Дуче не знав про пересування і стан дивізій "Герман Герінг", "Ліворно", "Неаполь", "Ассієта" і "Аоста". Як план дій пропонувалося "чинити опір на суші за всяку ціну і перешкоджати надходженню поставок противника шляхом інтенсивного використання наших морських і повітряних сил". Останнє було нереальним. Пропагандистська кампанія з метою зміцнення морального духу цивільного населення і солдатів зазнала краху.
На західному узбережжі Сицилії італійцям вдалося стримати наступ американців у районі Кастрофіліппо-Наро; 35-й батальйон берсальєрів показав велику хоробрість і наполегливість в обороні, хоча незабаром був розбитий переважаючими силами американців і міццю їхнього вогню. На річці Наро 73-й батальйон берсальєрів і залишки 35-го і 160-го батальйонів берегової артилерії також мужньо оборонялися. Було видно, що не всі війська, які стоять в обороні, втратили бажання битися.
16 липня Черчилль написав Рузвельту: "Операція "Хаскі" розвивається так швидко, і розвал італійського опору настільки помітний, що рішення щодо етапів "Тоу", "Бол" і "Хіл" цієї операції майже напевно доведеться приймати до нашої зустрічі. Нам, однак, буде потрібно зустрітися, щоб вирішити великі проблеми, які завдяки блискучим перемогам наших військ перетворюються для нас на проблему Італії загалом".
19 липня Гітлер зустрівся з Муссоліні у Фельтре і в грубій формі звинуватив італійців у боягузтві та нерішучості. 26 липня дуче був заарештований. Новий уряд Бадольо зробив офіційну заяву про намір продовжувати війну, але вступив у таємні переговори із союзниками.
Після тижня боїв Паттон став шукати більш серйозну мету для своєї армії. Він вирішив узяти столицю Сицилії Палермо. Після висодки в район Агрідженто розвідувального загону, який успішно захопив це місто, Паттон сформував тимчасовий корпус і умовив Александера дозволити йому продовжувати наступ. Спочатку Александер погодився і віддав наказ про продовження наступу, але незабаром передумав і скасував свій наказ. Паттон проігнорував скасування наказу, заявивши, що "розпорядження про скасування наказу було спотворено під час передачі радіозв'язком". Тому до моменту, коли становище з "непорозумінням" прояснилося, війська Паттона вже стояли біля воріт Палермо. Захоплення міста не мало великого значення, але швидке просування американців продемонструвало їхню мобільність.
Падіння Палермо показало італійцям і німцям, що Сицилія для них втрачена. Війська країн Осі відступили до Мессіни, щоб евакуюватися в континентальну Італію. Однак це не переконало італійців у тому, що вони програли війну. Для багатьох командирів союзних військ це було великою несподіванкою, оскільки вони вважали, що втрата Сицилії і колоній призведе до виходу Італії з війни.
Після захоплення Палермо Паттоном і у зв'язку з тим, що англійські війська зав'язли в боях на південь від Мессіни, Александер віддав наказ про спільний англо-американський наступ. Однак 24 липня Монтгомері запропонував Паттону взяти місто силами 7-ї армії США, оскільки вона перебувала в стратегічно вигіднішому становищі, ніж англійські війська під Мессіною.
Контрнаступ радянських військ під Курськом не дозволив німецькому командуванню активно втрутитися в події, що розгорнулися на півдні. 26 липня Гітлер зажадав від фельдмаршала фон Клюге віддати кілька дивізій групи армій "Центр" і перекинути їх в Італію. Командувач категорично заперечив: "Я не можу віддати свої війська. Це виключено... Я звертаю увагу на те, що наразі я не в змозі зняти з фронту жодного з'єднання. Це абсолютно виключено зараз".
9 серпня І. В. Сталін в особистому посланні В. Черчиллю привітав британський уряд і англо-американські війська з нагоди вельми успішних операцій у Сицилії, що вже призвели до падіння Муссоліні. А 12 серпня прем'єр-міністр відзначив значні перемоги, здобуті російськими арміями під Орлом і Бєлгородом. "Поразки німецької армії на цьому фронті є віхами на шляху до нашої остаточної перемоги. Дякую Вам за привітання з нагоди наших успіхів у Сицилії, які ми спільно постараємося повністю розвинути без шкоди для "Оверлорда".
Після 10 серпня, коли британські війська зіткнулися із запеклим опором противника на північному сході Сицилії в районі Катанії, планували допоміжну висадку, щоб зайти противникові у фланг. Війська повинні були доставлятися на берег з великих транспортів на маленьких плавзасобах. А оскільки вони не могли підійти близько, штурмовим самохідним десантним баржам слід було дати орієнтир, слідуючи за яким вони б прийшли до місця висадки, тому що їхні власні навігаційні можливості були незначними. Для визначення місця розташування використовувався вулкан Етна, який було видно вдень і вночі з великої відстані.
Пізніше Паттон почав наступ на Троїну. Вона була важливим опорним пунктом у німецько-італійській обороні, і війська противника утримували її з великою завзятістю. Незважаючи на вдалі військові дії союзників, німцям та італійцям вдалося врятувати кістяк своїх військ і здійснити плани з організованої евакуації з острова. Після того, як евакуювалися всі війська, не зайняті в обороні Троїни, залишки італо-німецьких військ під покровом ночі також почали переправлятися в материкову Італію. Союзники не стежили за переміщеннями противника, тому евакуація пройшла успішно. Частини 3-ї піхотної дивізії США вступили в Мессіну всього лише за кілька годин після того, як її покинув останній солдат противника. Так частини генерала Паттона закінчили кидок на Мессіну.
Наслідки операції
Операція «Хаскі» тривала протягом 38 днів і в цілому завершилась повним успіхом для союзних армій. Верховне командування союзними військами на Середземномор'ї здобуло величезну практику в плануванні, організації, підготовці та проведенні стратегічно-масштабної операції з висадки комбінованого (морського та повітряного) десанту на великій відстані від головних баз. Цей досвід ліг в основу плану операції «Оверлорд» і ще десятки інших операцій Другої світової війни. За підсумками проведення англо-американські війська захопили величезний острів у Середземному морі, ліквідувавши колосальну загрозу морському судноплавству в її акваторії, що існувала з 1940 року, та підготувавши великий плацдарм для подальшого просування в Італію і Францію.
Водночас, операція могла досягти більш значущих результатів, якби командування західних союзників продемонструвало більше рішучості. З огляду на то, що більшість італійських військ на Сицилії практично не чинила опору, а німецьких сил і засобів явно бракувало для оборони острова, британсько-американські війська могли опанувати острів швидше та захопити в полон більшу частину сил противника. Крім цього, союзники мали сприятливі передумови для того, щоб блокувати Мессінську протоку, запобігти евакуацію німців з Сицилії і вже в цей час здійснити висадку військ на півдні Апеннінського півострова. За словами А.Кессельрінга, він не мав достатніх сил для успішної протидії висадці противника, бо для прикриття всієї південної частини материкової Італії міг використовувати тільки дві дивізії. Однак острах ризику і зайва методичність союзного командування не дозволили провести таку операцію.
Втрати
За даними військових аналітиків 7-ма американська армія втратила 8 781 солдата (2 237 загиблими, 5 946 пораненими й 598 захопленими в полон); британська 8-ма армія мала 11 843 особи втраченими (2 062 загинуло в бою, 7 137 пораненими й 2 644 потрапили у полон). ВМС США за час боїв на острові втратили 546 осіб. Королівський флот Британії зазнав втрату 314 матросів убитими і зниклими, 411 осіб були поранені й 4 людини потрапили в полон. Американська авіація мала таки втрати: 28 вбиті, 88 зниклі безвісти, 41 — поранені. Канадський компонент мав 2 310 чоловіків втратами, серед яких 562 особи вбиті, 1 664 поранені та 84 військовополонені.
З боку італійських та німецьких військ достеменних даних немає. Деякі історики висувають версію, що німецькі підрозділи на Сицилії зазнали втрату близько 20 000 вояків, що складали безповоротні та санітарні втрати. Інші джерела свідчать, що німецькі формування в битві втратили 4325 осіб убитими, 4583 зниклими безвісти, 5532 потрапили в полон, 13 500 дістали поранень різного ступеня; загалом втрати становили 27 940 осіб.
Італійські офіційні джерела видали інформацію, що бойові дії на острові Сицилія коштували італійській армії 4678 осіб загиблими, 36 072 зниклими безвісти, 36 500 пораненими й 116 681 особу, що потрапила в полон союзників. Більша частина тих, що вважаються зниклими безвісти, скоріш за все загинула в боях і була похована на полі бою або в інших невідомих місцях. Також високий відсоток тих, що зникли, дезертувала та повернулась потай додому.
Comments