Операція Фінал (Моссад)

Автор: @ddd_spetz

Друга світова війна для одних виявилися способом переділити світ та захопити інші держави, а для інших цілим геноцидом. Євреї як народ без держави потрапили під перехресний вогонь в країнах Європи. До шести мільйонів людей жорстоко вбили найрізноманітнішими методами. Нацистський режим поклав на них усі причини своїх поразок і побудував на єврейських кістках і крові свою ідеологію расової чистоти. Ідея знищення цілого народу прийшла в голову Адольфу Гітлеру, а от методи геноциду розробила інша людина. Ця людина після закінчення другої світової війни буде найбільш розшукуваною людиною в світі. Його по за очі називали “Архітектором голокосту”, але повне його ім’я Отто Адольф Ейхман.

Майбутній “м’ясник” народився в 1906 році в Прусії в заможній родині. Дитинство Ейхмана було різноманітним. Він з батьками переїхав в Австрію і відвідував ту саму школу в яку колись ходив Гітлер. З самого дитинства батьки Адольфа Ейхмана заставляли його займатись музикою і здобувати освіту, проте ні гра на скрипці, ні духовенство, ні інтелектуальний розвиток майбутнього архітектора Голокосту не цікавили. Пізніше батьки його відправили в технічний коледж здобувати освіту, але йому і там не було цікаво. Він завалив всі іспити і відправився працювати гірником.

Починаючи з 30-х років Адольф Ейхман зацікавився ідеологією нацизму. Йому подобались заяви про розпуск Веймарської республіки та відмову від Версальського договору. А особливо його приваблювали теми про антибільшовизм, антисемітизм та расові чистки побудовані на придушенні євреїв.

В 1932 році Ейхман вступає в НСДАП і в СС. І тут розпочалась його військова кар’єра. Вступивши в ряди військових він задавався питанням, що робити з євреями? Спочатку він намагався вивезти їх на Мадагаскар, але домовитись з цим не вийшло. Потім він запропонував вивезти їх в Палестину, але через загрозу створення власної держави цю ідею також не підтримали. Тоді він почав створювати умови за якими євреї самі покинуть Європу. Наприклад репресії над вищим класом Євреїв, спонукали нижчий клас на переселення. Ейхман із самого початку знав що питання Євреїв принесе йому успіх і авторитет в середині рейху.

В грудні 1939 року він був призначений на посаду начальника відділу IV D 4 (відділ який займався питанням еміграції євреїв) в Головному управлінні імперської безпеки (РСХА).

Ейхман займався питанням Євреїв у більшості окупованих країн Європи. Він був керівником проекту про знищення Єврейського народу. З особливою увагою він перевіряв концентраційні табори особисто. Він особисто приїздив в Аушвіц, Хелмно, Белжец та ряді інших таборів. У серпні 1944 він представив Гіммлеру доповідь, в якій прозвітував про знищення 4 млн євреїв. Особисто він надавав накази про знищення мирного населення.

В травні 1945 року Німеччина капітулювала та війна закінчилась. Більшість з головних фігур у нациській Німеччині вибрали шлях самогубства, щоб не потрапити в полон, а деякі вибрати шлях втечі в інші країни, серед них і Адольф Ейхман. Він розумів що на нього буде відкрите полювання і смертної кари йому не уникнути. Тому довелось тікати та змінювати документи.

Навесні 1945 року Ейхман розлучився з дружиною та останніми співробітниками. Під ім'ям Адольф Барт у чині оберефрейтора Люфтваффе він потрапив у полон до американців. Так як через татуювання він не зміг приховати своєї приналежності до СС, представився унтерштурмфюрером СС Отто Екманом і був направлений до табору військовополонених в Обердахштеттені. У січні 1946 року колишній есесівець Ханс Фрайеслебен дав йому рекомендаційний лист, за допомогою якого він міг би сховатися в Люнебурзі. У лютому він утік із табору і завдяки старим зв'язкам дістався свого притулку. При цьому йому вдалося роздобути нові документи на ім'я купця Отто Хенінгера з Пріна-ам-Кімзе. Під цим ім'ям він влаштувався в Коленбасі працювати лісорубом. Після того, як у 1948 році фірма закрилася, він зняв в Альтензальцкоті кімнату за 10 марок на місяць, купив близько сотні курей і жив за рахунок продажу яєць та курятини. За допомогою священика Йохана Коррадині він зміг перебратися до Південного Тіролю, де його притулили у францисканському монастирі в Больцано.

У 1950 році за допомогою німецько-католицького оточення австрійського єпископа Алоїза Худаля у Ватикані, скориставшись так званою «щурячими стежками», емігрував до південної Америки.

З новими документами на ім’я Рікардо Клемента він почав жити в Аргентині. В 1952 році до Аргентині приїхала його дружина з дітьми. Сім'я жила доволі скромно. Ейхман влаштувався електриком на заводі легкових автомобілів у місті Гонсалес-Катан. З літа 1953 року сім'я жила у передмісті Буенос-Айреса.

Посвідчення Міжнародного Червоного Хреста з фотографією А. Ейхмана, видане на ім'я Рікардо Клемент, за допомогою якого йому вдалося перебратися до Аргентини

Тим часом поки родина Ейхмана спокійно жила в Аргентині, єврейські мисливці за нацистами інтенсивно шукали “Архітектора голокосту” по всьому світу. Оскільки його не піддали трибуналу, а тіло не знайшли то вони знали що він живий.

1957 року генеральний прокурор землі Гессен Фріц Бауер отримав з Буенос-Айреса листа від німецького єврея і колишнього в'язня концтабору Лотара Германа. Незважаючи на сліпоту, Герман цікавився подіями, пов'язаними з пошуками колишніх нацистів, і був у курсі, що Ейхман втік і перебуває у розшуку. Тому коли він почув, що його дочка познайомилася з молодим чоловіком на ім'я Ніколас Ейхман, який вихвалявся заслугами свого батька перед Третім рейхом, Герман, зіставивши цю інформацію з тим, що йому було відомо, зрозумів, що йдеться про сина Адольфа Ейхмана, і повідомив Бауера про свої підозри.

Фріц Бауер поінформував ізраїльську владу про підозрілу персону в Аргентині. Агенти Моссаду вирушили в Аргентину, щоб переконатись в інформації. За кілька місяців спостереження агенти вияснили що людина яка носить ім’я Рікардо Клемента насправді є Адольфом Ейхманом. Також вони дізнались де він працює та проживає. Просити про екстрадицію Ейхмана в Ізраїль у Аргентинської влади було марно. Вони не хотіли про це навіть і слухати. Тоді тодішній прем’єр міністр Давид Бен-Гуріон надав наказ представникам Моссаду розробити та виконати операцію “Фінал’’. Головною цілю був Адольф Ейхман. Він мав бути доставлений в Ізраїль живим і неушкодженим. Операцію з полювання на Ейхмана очолив директор «Моссаду» Іссер Харель. Керівником оперативної групи був призначений Рафі Ейтана. Усі учасники операції були добровольцями. Більшість із них або самі постраждали від нацистів під час війни, або мали загиблих родичів. Представники Моссаду почали готуватись до захоплення Адольфа Ейхмана. Вони створили план і прорахували абсолютно все і мали декілька інших варіантів якщо щось піде не так.

Операція почалась 11 травня 1960 року.

Зазвичай Ейхман приїжджав автобусом о 7-й годині вечора. Цього разу в автобусі його не було. Він з'явився лише о 20:05, увімкнув ліхтарик і пішов у бік будинку.

Особисто Ейхмана затримав Пітер Малкін, відомий згодом як «агент сім сорок» та «людина, яка впіймала Ейхмана». Коли Ейхман наблизився до засідки на 10 метрів, Малкін звернувся до нього іспанською «Un momentito, señor!» («Хвилинку, пане»), а потім, стиснувши шию прийомом, повалив на землю. Авраам Шалом вискочив із машини і схопив Ейхмана за ноги. Рафі Ейтан підбіг з іншого боку, і втрьох вони втягли Ейхмана в машину і повезли в невідомому напрямку. На захоплення, за словами Малкіна, знадобилося трохи більше 20 секунд. Операція пройшла блискавично швидко, ніхто навіть не замітив. Особливістю захоплення було те що агенти працювали в шкіряних рукавицях, тому що не хотіли агенти не хотіли голіруч торкатись “диявола”.

Агенти вивезли Ейхмана на конспіративну квартиру де тримали 9 днів. За цей час вони встигли провести допит та на 100% підтвердити його особистість та дізнатись його особистий номер в СС. 20 травня лікар-анестезіолог Йона Еліан зробив Ейхману укол транквілізатора, після чого його було вивезено до Ізраїлю як хворого члена екіпажу літаком авіакомпанії El Al, який прилетів до Буенос-Айресу на святкування 150-річчя незалежності Аргентини.

22 травня 1960 року на засіданні Кнесета прем'єр-міністр Ізраїлю Давид Бен-Гуріон заявив, що Адольф Ейхман перебуває в Ізраїлі і незабаром буде відданий під суд. Також він заявив що представники спец. служб Ізраїля не мають ніякого відношення до цього. А зробили це добровольці і патріоти країни.

Розслідуванням діяльності Ейхмана займався спеціально створений відділ поліції — «Установа 006» у складі 8 офіцерів, які добре володіють німецькою мовою.

11 квітня 1961 року розпочався судовий процес, у ході якого виступило безліч свідків, які пережили Голокост. Ейхман звинувачувався у злочинах проти людства, злочинах проти єврейського народу, приналежності до злочинних організацій (СС та СД, гестапо). Злочини проти єврейського народу включали всі види переслідувань, у тому числі арешт мільйонів євреїв, концентрація їх у певних місцях, відправлення в табори смерті, вбивства і конфіскація власності. У обвинувальному висновку йшлося не лише про злочин проти єврейського народу, а й про злочини проти представників інших народів: висилання мільйонів поляків, арешт та відправлення до таборів смерті десятків тисяч циган, відправлення 100 дітей із чеського села Лідиці до гетто Лодзі та знищення їх у помсту за вбивство чеськими підпільниками Рейнхарда Гейдріха.

Адольф Ейхман під час судового засідання

5 грудня 1961 року Ейхману зачитали смертний вирок, визнавши його військовим злочинцем, винним у злочинах проти єврейського народу та проти людяності.

Ейхмана було повішено в ніч з 31 травня на 1 червня 1962 року у в'язниці міста Рамла; це другий та останній випадок смертної кари в Ізраїлі за вироком суду. Ейхман сказав присутнім:

Хай живе Німеччина, нехай живе Аргентина, нехай живе Австрія! З цими трьома країнами пов'язане все моє життя, і я ніколи не забуду їх. Я вітаю свою дружину, сім'ю та друзів. Я готовий. Ми скоро побачимося, така людська доля. Я вмираю з вірою в Бога.

Адольф Ейхман у в’язниці

Вирок виконав старший наглядач в'язниці Шалом Нагар. Райфі Ейтан, який супроводжував до місця страти Ейхмана стверджував, що перед смертю Ейхман встиг пробурмотіти: «Я сподіваюся, що ви всі за мною підете». Після повішення тіло Ейхмана було спалено, а попіл розвіяний у нейтральних водах Середземного моря.

Ворог номер 1 як його тоді називали був покараний. Представники Моссад професіонально справились з поставленою задачею. У 2005 представники Ізраїлької влади публічно визнали що операцію провели не добровольці, а саме представники Моссаду.