.png)
Автор: @ddd_spetz
Як будь-яка армія будь-якої країни, так і будь-яка спецслужба має свої сторінки перемог та поразок. Причому це не залежить ні від країни, ні від рівня підготовки кадрів спецслужби, ні від її матеріально-технічного оснащення. Просто така карма у військових, час від часу потрапляти в трагікомічні ситуації, які потім надовго залишаються чорною плямою на їхній репутації. Про одну таку операцію Абверу, що стала її ганьбою, і піде мова.
Абвер - орган військової розвідки та контррозвідки Німеччини - існував з 1921 року, та вважався однією з найкращих спецслужб Європи. Газета New York Post писала про Абвер 1942 року як про "найкращу за організацією та фінансуванням, найсильнішу за своєю майстерністю та ефективністю серед усіх шпигунських систем, які коли-небудь бачив світ". З 1935 року його очолював адмірал Вільгельм Канаріс - професійний військовий, який ще до свого призначення паралельно займався секретними операціями зі спецслужбами. Підступність Абверу добре на собі відчули і окуповані країни Європи, особливо Польща та радянський союз. Настала черга й Сполучених Штатів познайомитися з "диявольським всесиллям німецької спецслужби", - як Абвер називали в американських ЗМІ.
Після японського нападу на Перл-Гарбор 7 грудня 1941 року, за кілька днів Німеччина разом з Італією оголошують війну США, які того ж дня відповіли їм "взаємністю". Однак нацистську верхівку не влаштовував простий обмін заявами. Вони жадали для зміцнення свого авторитету, як усередині країни, так і на зовнішній орбіті, хоч чимось на практиці підтвердити свою силу й агресивність. Ідеї "насолити" Америці носилися в повітрі, але через величезну відстань до США всі вони були за межею реальності.
Першим за Америку взялося відомство адмірала Канаріса. Саме люди Абверу взяли на себе розробку цілої серії диверсій проти США: підірвати електростанцію на Ніагарському водоспаді, підірвати греблі та шлюзи в штаті Огайо, а руйнування банків та торговельних центрів планували десятками, щоб спричинити, з одного боку, параліч економічного життя, з другого - паніку й невпевненість серед американців. Треба сказати, що "вільна" американська преса, власники якої симпатизували Гітлеру, непогано попрацювала над суспільною свідомістю американців, і більшість із них вірила в надприродні можливості Абверу. Крім того, Канаріс під час Першої світової війни, проводив подібні операції у Марокко, а його агенти навіть організовували вибухи на збройових заводах у Нью-Йорку в 1916 році.
Місія Абверу була санкціонована Гітлером на початку 1942 року і отримала кодову назву "Пасторіус" на честь поселенця з Німеччини, який у XVII столітті створив першу колонію німців у північноамериканських землях. Хитромудрий план операції розробили капітан німецької розвідки Ріхард Астер і його найближчий підручний обер-лейтенант Вальтер Каппе. Останній багато років проживав у Сполучених Штатах і вважався у німців експертом по США. Так народилася ідея сформувати з німців, які коли-небудь жили серед американців, особливу бойову групу з метою проведення диверсії в мегаполісах держави. Диверсанти мали на підводному човні дістатися берегів США й організувати диверсійні акти на ГЕС Ніагарського водоспаду, алюмінієвих заводах в Іллінойсі та Нью-Йорку, на залізниці в Пенсільванії, та заводах кріоліту у Філадельфії. Передбачалося підірвати низку мостів, гребель, залізничних станцій та громадських місць.
Власне нічого надприродного у операції не було - терор мирного населення. Все було як завжди, за одним винятком, Абвер не мав на території Сполучених Штатів диверсантів. Інформатори були, співчуваючих повно, а виконавців не було, оскільки воювати зі Штатами не планували.
Для розв'язання проблеми було залучено вісім німців, які раніше мешкали у США. Двоє з них, Ернст Бергер і Герберт Гаупт мали навіть американське громадянство. Решта, Генріх Гейнкк, Едвард Джон Керлінг, Річард Квірін, Джордж Джон Даш, Вернер Тіль і Герман Отто Нойбауер раніше працювали в різних місцях Сполучених Штатів. Оскільки кандидатів набирали "з вулиці", їх ідеологічній стійкості не приділили належної уваги, а про військову підготовку взагалі не йшлося. Абвер, широко застосовуючи метод "тягати каштани з вогню чужими руками", для виконання "чорної роботи" масово вербував різний "непотріб" замість використання штатних співробітників, з надією, що кількість перетвориться на якість та щось колись і спрацює. Такий самий, традиційний підхід, було застосовано і до операції "Пасторіус".
Відібраних майбутніх диверсантів для навчання направили на три тижні до школи Абвер у Бранденбург, що розміщена на березі озера Quenzsee. Їх інтенсивно навчали роботі з вибухівкою, мінами сповільненої дії, способам поломки великих електро- і дизельних двигунів на підприємствах і багато чому іншому мистецтву саботажу. У школі вони спілкувалися виключно англійською мовою, читали американські журнали і газети, знайомилися з новинами суспільного життя в США. Незважаючи на те, що до навчання в школі було залучено найкращих інструкторів розвідувальних шкіл німецької розвідки, курсанти виявилися слабо навченими і зовсім непридатними для диверсійної діяльності в глибокому тилу ворога. Однак це не стало приводом припинити операцію. Для кожного диверсанта було розроблено спеціальну "легенду" - історію народження і життя з підкріпленням комплектів документів.
Керівництво операцією після висадки в США покладалося на Дж. Дж. Даша, чиє дитинство і значна частина життя пройшли в Америці. Його заступником був призначений Е. Керлінг, другим заступником був Е. Бергер. Дашу вручили носову хустинку, де невидимим чорнилом було вказано імена та адреси американців, здатних надати підтримку. Щоб прочитати ці відомості, потрібно було обробити хустку парами нашатирю. Диверсантам видали величезну суму коштів, на ті часи - близько 100 000 $, а також усі необхідні складові для диверсій, зокрема детонатори, вибухівку та інше. Опинившись у США, диверсанти Абверу повинні були "залягти на дно" і почати операцію тільки після скрупульозної підготовки. Іншими словами, засилали дурнів, а завдання ставили для розумних.
Привезти шпигунів до Америки мали 2 субмарини, по 4 особи на кожній. Для цього було обрано підводні човни типу VIIC з бортовими номерами "U-202" і "U-584". Чому це не міг зробити один підводний човен, так і залишилося таємницею за сімома печатками. Підводні човни вирушили у свою подорож із Франції. У столиці цієї країни для диверсантів, які вирушають для виконання ризикованої місії, організували прощальну вечерю. Один з учасників операції, Герберт Гаупт, після неї напився в ресторані "Hotel des Deux Mondes", побився з його відвідувачами і публічно заявив, що він німецький шпигун і збирається вирушити до Америки! А сам керівник диверсійної групи - Дж. Дж. Даш - примудрився втратити документи, коли їхав потягом, що прямував до атлантичного берега Франції. Командир субмарини "U-584" капітан-лейтенант М. Ліндер за довгі тижні походу розібрався в характері своїх пасажирів. "Ще дорогою через океан я зрозумів, що зібрана нашвидкуруч група - це не фахівці своєї справи, а авантюристи та свині, які об'їдали моїх матросів і офіцерів. Мало того, що вони були недисципліновані, вони не гребували красти біфштекси...".
Пізно вночі 12 червня 1942 року підводний човен "U-202" із загоном на чолі з Керлінгом підплив до о. Лонг-Айленд недалеко від гирла р. Гудзон. Проблеми виникли відразу, оскільки субмарина потрапила на мілину. Диверсантів відвезли до берега на гумовому човні. Моряки допомогли їм вивантажити на сушу коробки з амуніцією та зникли в темряві. Слід сказати, що десант Абверу проводив розвантаження у німецькій уніформі. Якби німці попалися на очі береговій варті, то потрапили б у полон, а не були вбиті як диверсанти. Однак цього не сталося. Як писав Віктор Ротшильд, який відповідав у МІ5 за протидиверсійні операції, "тільки завдяки ліні та дурості берегової охорони США підводний човен не зазнав удару американських військ".
Другий підводний човен "U-584" 16 червня 1942 року доставив команду з чотирьох осіб на берег у Понте-Ведра-Біч на південь від Джексонвілла в штаті Флорида. Замість німецької уніформи ця група диверсантів одягла плавки та німецькі пілотки підводників, які, на їхню думку, мали символізувати їхню приналежність до військових. Коли диверсанти стали переносити спорядження і закопувати його в пісок, до них підійшов беззбройний співробітник берегової охорони - Джон С. Кален, який здійснював патрулювання з ліхтарем. Співробітник берегової охорони навіть побачив неподалік від узбережжя освітлювальні прилади субмарини. Однак Даш пригрозив служивому, та наплів, що вони рибалки і сунув охоронцеві 260 $ за мовчання. Переляканий охоронець вирушив геть, і прийшовши до колег попередив офіцерів, що на узбережжі коїться недобре. Його попередження спочатку проігнорували, але потім послали туди патруль. Він знайшов упаковки німецьких цигарок, спустошену пляшку від німецького спиртного, та чоловічі плавки, зроблені в Німеччині. Крім того було виявлено сліди волочіння берегом масивних речей. За ними легко вдалося знайти всі ящики, зариті противником. У цей момент диверсанти, надівши цивільний одяг, залізницею вже прямували до Мангеттена.
Обидві команди диверсантів зустрілися 4 липня у готелі в Цинциннаті, щоб координувати свої майбутні операції. Однак німці, яким наказали спочатку не привертати зайвої уваги, наплювали на інструкції. Бари, борделі, ресторани - все перераховане було недоступне їм у рідній країні. А тут були гроші, тож диверсанти розважалися. Поки їхні земляки "розслаблялися", Даш і Бергер, маючи до них презирливе ставлення, вирішили прийти з повинною до влади. З'ясувалося, що обидва не поділяли ідеології нацизму і аж ніяк не страждали відданістю фюреру. Спочатку Даш зателефонував у ФБР і заявив, що він німець, якого послали проводити саботаж та влаштовувати терористичні акти. Диверсант Абверу пообіцяв, що готовий надати всі відомості з цього питання. Однак на іншому кінці лінії йому просто не повірили.
До цього часу берегова охорона нарешті додумалася поставити ФБР до відома про інцидент на узбережжі. Федерали, зіставивши дзвінок та рапорт берегової охорони зрозуміли, що Німеччина відправила диверсантів. Операція з полювання за ними могла виявитися важким завданням. Але Даш звів нанівець усю інтригу. Зрадник, через кілька діб після невдалого дзвінка особисто відвідав штаб-квартиру федералів і з великими труднощами зміг потрапити на прийом до помічника керівника ФБР Ледда. У перший момент той прийняв гостя за божевільного. Однак коли візитер поклав перед ним 84 000 $, то зрозумів, що перед ним дійсно німецький диверсант. Обидві групи диверсантів протягом найближчих двох тижнів були заарештовані. У пресі з'явилися сенсаційні замітки про затримання німецьких диверсантів і про "титанічну" роботу, проведену доблесним ФБР.
Ця диверсійна операція, за всієї своєї безглуздості, була великою загрозою для Америки та військовим зусиллям Союзників. Якби не зрада Даша, її результати були б зовсім не комічними. Також зазначається, що решта членів експедиції були нацистами, які, поза всяким сумнівом, виконали б поставлену задачу, якби їх не заарештували.
Моряк берегової оборони Джон Каллен отримав медаль від контр-адмірала Стенлі В. Паркера за відмінну службу. Хоча за правилами мав бути засуджений разом зі своїми командирами за недбальство.
Побоюючись, що цивільний суд над німцями буде занадто м'яким, оскільки диверсанти ще нічого не встигли створити, президент Рузвельт своїм рішенням від 2 липня 1942 року створив спеціальний військовий трибунал із семи членів для судового розгляду.
Крім того, голові трибуналу Президент особисто висловив думку, що диверсанти заслуговують смертної кари. Звинувачення німцям висунули відразу за чотирма статтями. Судовий процес проходив у закритому режимі та не в приміщенні суду, а в актовій залі №1 на п'ятому поверсі Департаменту юстиції у Вашингтоні. Суд завершився 1 серпня 1942 року, що за американськими мірками, було досить оперативно.
Судом усі німецькі диверсанти були визнані винними і засуджені до смерті. Однак Рузвельт пом'якшив вирок Дашу до 30 років в'язниці, а Бергеру смертну кару замінив довічним ув'язненням. Решту було страчено 8 серпня 1942 року на електричному стільці на третьому поверсі в'язниці округу Колумбія. У 1948 році Гаррі Трумен, новий Президент США, відпустив засуджених, за умови, що вони перебуватимуть в Американській зоні окупації Німеччини. Але на батьківщині їх зустріли як зрадників. Даш помер у 1992 році у віці 89 років, а Бергер помер у 1975 році.
Преса в США довго "смакувала" подробиці операції "Пасторіус", яка була на той час єдиним успіхом США у війні з Німеччиною. У 1943 році в США режисер Едвард Людвіг зняв бойовий шпигунський фільм під зухвалою назвою "Вони прийшли підірвати Америку". Фільм не став особливо касовим, але свої пʼять копійок в популяризацію ФБР та ненависть до нацистів вніс.
Провал операції "Пасторіус" та галас у пресі США сильно дратували Гітлера, й він часто дорікав адміралу Канарісу в саботажі операції. Також вважається, що саме ця операція породила недовіру фюрера до Абверу, який невдовзі був розформований, а Канаріс, звинувачений у змові та страчений. Цікаво, що Канаріс, володіючи неабияким талантом розвідника, страждав комплексом честолюбства, та скрупульозно вів щоденники для нащадків, які виявило Гестапо. Постраждав не тільки честолюбець, а й сотні осіб, згаданих ним у записах.
Безуспішна операція не стала уроком для німецької спецслужби. Було здійснено ще дві спроби "заслання" агентів до Канади, які також закінчилися провалом. В листопаді 1944 року було проведено повторну операцію в США під кодовою назвою "Elster", коли на підводному човні "U-1230" на узбережжя штату Мен було закинуто двох розвідників, тепер уже служби РЗГА, куди влився ліквідований Абвер. Вони мали займатися збором інформації про американську промисловість і технічні новинки. Але за традицією агенти прийшли з повинною до ФБР, і суд проявив гуманність, подарував їм життя у в'язниці, замість традиційної смертної кари.
Закінчуючи нашу розповідь, зазначимо, що це була не єдина провальна операція Абверу, і в міру розсекречення архівів у країнах, з якими воювала нацистська Німеччина, відомостей про них стає дедалі більше і більше. Проте величезна кількість та інтенсивність операцій Абвер забезпечували високу ефективність спецслужби, яка не може зрівнятися з результативністю всіх її супротивників разом узятих. Слід зазначити, що штатні співробітники Абверу, яких було не так то й багато, провалювалися рідко. Оскільки ж основна маса агентів, що працювала на Абвер, складалася з тисяч завербованих осіб, як правило, військовополонених або громадян окупованих територій, на їхню підготовку витрачали мінімум часу і зусиль, а якість підготовки замінювали кількістю агентів. Більшість агентів провалювали операції або добровільно здавались владі, а меншість же, яка була підготовленою давала ту горезвісну ефективність роботі Абверу.