top of page
  • Фото автораgegure

Операція "Нескорена свобода" Частина 3.


«Нескорена Свобода»/Війна в Афганістані/ операція «Анаконда»

20 грудня 2001 року Організація Об'єднаних Націй уповноважила заснування Міжнародних сил сприяння безпеці (ISAF), які мали допомогти афганцям підтримувати безпеку в Кабулі та прилеглих районах. На базі британської 3-ї механізованої дивізії був розгорнутий перший багатонаціональний штабний елемент, який за перші роки налічував не більше 5000 особового складу. Мандат дії ММСБ не поширювався за межі Кабулу протягом перших кількох років. У лютому 2002 року 18 країн виділили свої військові компоненти до складу міжнародних сил.


У грудні 2001 року на Боннській конференції Хамід Карзай був обраний очільником Тимчасової адміністрації Афганістану, яка після лойя-джирга в Кабулі 2002 року стала Афганською перехідною адміністрацією. На афганських виборах 2004 року Карзай був обраний президентом країни, яка тепер стала називатися Ісламською Республікою Афганістан.

Змістом операції визначалося розгром великого угруповання сил Талібану та Аль-Каїди, що зосередилися в долині Шах-і-Кот у провінції Пактія на південному сході від міста Зурмат. Операція стала першою масштабною битвою із залученням американських регулярних військ після завершення боїв у Тора-Бора. Після заняття долини військами коаліції уцілілі загони бойовиків розосередилися в гірських районах на півдні країни або втекли до Пакистану.

Наприкінці 2002 року Талібан почав поступово почав відновлювати свої сили. «Племінну зону» на афгансько-пакистанському кордоні таліби використовували в ролі своєї тилової бази та безпечні райони зосередження для концентрації, підготовки і відпочинку після проведення рейдових дій. Цей район по-суті не контролювався пакистанською владою і прекрасно підходив для розгортання тренувальних таборів і набору поповнення з числа учнів медресе.

На початку 2003 року по афганських містах та кишлаках почали з'являтися листівки із закликами до мусульман підійматися на священну війну проти окупаційних військ. 27 січня 2003 року при проведенні операції «Мангуст» у печерному комплексі Аді Гар північніше Спін Болдак американські війська вперше після операції «Анаконда» вступили в серйозний бій з бойовиками, в якому було вбито 18 бойовиків Талібану і «Хізб-і-Ісламі».

У травні 2003 року один з лідерів Талібану проголосив, що їхній рух повертається в Афганістан в оновленому складі, переозброєний, перегрупований та готовий вести партизанську війну з метою вигнати окупантів з країни. Мула Омар заявив про створення п'яти оперативних зон, за кожну з яких відповідав певний польовий командир.

З літа 2003 року кількість нападів талібів поступово збільшувалася. Десятки солдатів уряду Афганістану, гуманітарні працівники громадських організацій та кілька американських солдатів загинули в рейдах, засідках та ракетних атаках. Окрім проведення партизанських нападів, керівництво талібів почали зосереджувати значні сили в окрузі Дай Чопан у провінції Забуль, де Талібан вирішив заснувати плацдарм для своїх дій. За літо туди прибуло до 1000 бійців.

З січня 2006 року багатонаціональний контингент МССБ почав замінювати американські війська на півдні Афганістану. Британська 16-та десантно-штурмова бригада (пізніше підсилена королівськими морськими піхотинцями) формувала основне ядро разом з військами та армійською авіацією з Австралії, Канади та Нідерландів. Початково контингент нараховував близько 3 300 британських, 2300 канадських, 1963 голландських, 300 австралійських, 290 данських та 150 естонських військових. Повітряну підтримку забезпечували американські, британські, голландські, норвезькі та французькі бойові літаки та вертольоти.

Разом з цим, починаючи з 2006 року Талібан перейшов у рішучий наступ по всій території Ісламської Республіки Афганістан. Застосовуючи тактику ведення партизанської війни проти міжнародних та урядових військ, органів влади, одночасно таліби розв'язали кривавий терор проти власного населення, не зупиняючись навіть перед масовими вбивствами мирного населення шляхом проведення терористичних актів у мечетях, школах, на базарах та інших публічних місцях. Так, лише за 2006 рік таліби здійснили 131 атаку смертників, у яких загинуло 212 цивільних людей (732 були поранені), 46 вояків афганської армії та поліції (101 поранений) та 12 військових МССБ (63 дістали поранень).

У відповідь коаліційні сили провели протягом року серію військових операцій, намагаючись придушити повстанський рух та завдати йому максимальної поразки. 15 травня 2006 року сили МССБ у взаємодії з Афганською національною армією розпочали масштабну багатопланову операцію «Гірський удар», що одночасно проводилася у провінціях Кандагар, Забуль, Пактика, Гельменд і Урузган. Це була найбільша з часів вторгнення військова операція, в якій загинуло 48 військових міжнародних сил та 107 афганських; таліби втратили 1 134 людей вбитими, ще 387 були захоплені в полон. У вересні були проведені операції «Медуза» та «Гірська лють». З липня канадські війська розпочали битву з бандами Талібану в окрузі Панджваї, провінції Кандагар. Наприкінці року американці розпочали в цьому ж регіоні операцію «Соколина вершина». Проте, незважаючи на досягнення тактичних цілей, перемогти опір талібів не вдалося. З кожним днем ситуація все більше загострювалася.

За перші п'ять місяців 2008 року кількість американських військ в Афганістані збільшилася більш ніж на 80 % з прибуттям ще 21 643 військовослужбовців, що в цілому виросло з 26 607 осіб у січні до 48 250 в червні. У червні 2008 року британський прем'єр-міністр Гордон Браун оголосив, що кількість британських військ, які проходять службу в Афганістані, збільшиться до 8030 — зростання на 230 військовиків. Того ж місяця Велика Британія втратила свого 100-го військовослужбовця.

13 червня бойовики Талібану продемонстрували свою реальну силу, здійснивши зухвалий наліт на в'язницю Кандагар та звільнивши всіх ув'язнених. В результаті їхнього рейду було звільнено 1200 в'язнів, 400 з яких були талібами, що спричинило велике збентеження у верхівці НАТО.

З початку 2009 року керівництво держав-членів МССБ почало посилювати свою військову присутність в Афганістані. Так, у січні 2009 року близько 3 тис. американських солдатів 10-ї гірської дивізії розмістилися в провінціях Логар, Вардак і Кунар.

У середині лютого 2009 року було оголошено, що ще 17 тисяч військ додатково будуть передислоковані до Афганістану; 2-га морська експедиційна бригада близько 3500 осіб та 5-та бригада «Страйкер» 2-ої піхотної дивізії (близько 4 тис. осіб). Командувач МССБ Девід МакКірнан закликав до збільшення ще на 30 000 додаткових військ, що фактично подвоїло кількість військ.

У шість разів зросло проведення бойових операцій силами ССО. Лише у вересні 2010 року було завдано 700 авіаударів проти 257 усього за весь 2009 рік. З липня 2010 року до жовтня 2010 року було знищено 300 командирів талібів та 800 рядових бойовиків. До кінця року било вбито або захоплено ще декілька сотень повстанців.

2 травня 2011 року США офіційно оголосили, що лідер «Аль-Каїди» Осама бен Ладен був убитий в операції «Спис Нептуна», що проводилася «морськими котиками» SEAL у Пакистані.

7 травня 2011 року таліби розпочали великий наступ на найбільше місто південного Афганістану Кандагар, що стало основною частиною весняного наступу Талібану 2011 року. Щонайменше вісім місць піддалися одночасному нападу: резиденція губернатора провінції, мерія, штаб-квартира НДС, три відділення поліції та дві середні школи. Бій тривав ще протягом двох днів. Потужний рейд продемонстрував, що попри великі втрати, Талібан залишається загрозливою силою для МССБ та урядових військ і мораль повстанського руху не постраждала через загибель бен Ладена, що трапилася за декілька днів до наступу. Бі-Бі-Сі назвали це «найгіршим нападом у провінції Кандагар після падіння уряду талібів у 2001 році та збентеженням для афганського уряду, який підтримує Захід».

З весни 2012 року атаки талібів тривали з тією ж швидкістю, що й у 2011 році, загалом за рік було скоєна близько 28 000 нападів.

Після 2013 року таліби посилили теракти із застосуванням смертників. 18 лютого 2014 року сталася атака ліванського ресторану в Кабулі, в якій загинули співробітники ООН. Всього загинуло 21 людина. 20 березня смертники атакували ресторан у готелі «Серена» в Кабулі, що призвело до загибелі 9 людей.

Разом з цим, виведення військ МССБ тривало у відповідності до визначеного плану скорочення. Так, за цей рік Велика Британія вдвічі зменшила свій компонент та закрила всі свої бази, окрім двох. З виведенням американських військ відбувалася їхня заміна на приватні охоронні компанії, наймані урядом США та Організацією Об'єднаних Націй. Багато з цих приватних охоронних компаній (їх також називали військовими контракторами) комплектувалися за рахунок колишніх військових американських, британських, французьких та італійських збройних сил, які звільнилися після кількох років дійсної служби. Тобто США та Британія фактично продовжувати брати участь у наземних акціях, не використовуючи свої регулярні сили, і формально не порушуючи міжнародні угоди щодо скорочення військової присутності. 30 вересня 2014 року були підписані Двосторонні пакти безпеки — «Угода про двосторонню безпеку» між Афганістаном та США та «Угода про статус сил НАТО» між НАТО та Афганістаном. Обидва договори визначили базові засади для участі іноземних військ в Афганістані після 2014 року.

28 грудня 2014 року НАТО офіційно закінчила бойові дії на церемонії, що відбулася в Кабулі. Продовження операцій американських військ у Афганістані продовжувалося під назвою «Вартовий свободи», що проводилася в контексті нової місії НАТО під назвою «Рішуча підтримка». В операції «Рішуча підтримка» були задіяні 28 країн НАТО, 14 країн-партнерів, 11 000 американських військ і 850 німецьких військ.

У квітні 2021 року президент США Джо Байден заявив, що американські війська в Афганістані виконали свою місію, не допустивши використання країни як бази для нападів на США. Проте, на думку Байдена, військові США і ЄС не можуть підтримувати афганський уряд і «тільки народ Афганістану має право і обов'язок керувати своєю країною». Офіційне виведення військ США і НАТО з Афганістану було заплановано на 1 травня — 11 вересня 2021 року, хоча фактично почалося у квітні. Рішення вивести війська з Афганістану підтримали європейські союзники, але 8 травня попросили США відстрочити виведення своїх військ, адже вони не встигають вивести свої в установлені терміни. Рішення вивести США свої війська із Афганістану критикує КНР: 16 травня міністр МЗС у розмові з пакистанським колегою назвав «поспішний вивід» американськи військ «серйозним ударом для процесу перемир'я в Афганістані», а також відмітив, що це «негативно позначиться на стабільності в регіоні». Китайський МЗС закликав сусідні з Афганістаном країни «посилити взаємодію, виступити єдиним фронтом і вжити скоординованих заходів». 3 липня 300 афганських військових перейшли кордон із Таджикистаном після того, як таліби захопили прикордонну територію Хохон. 9 липня Талібан захопив ключовий КПП на кордоні Афганістану з Іраном. Пізніше представник Талібану Шахабуддін Делавар заявив, що організація контролює 85 % території країни, уряд заперечив ці дані. 14 липня після виводу військ США з країни, таліби захопили велику частину кордону з Пакистаном, це стало однією з основних цілей, що вони досягли завдяки швидкому просуванню країною. 15 серпня «Талібан» повністю захопив Афганістан, зокрема, 15-16 серпня було захоплено Кабул. Президент Ашраф Гані з іншими представниками влади залишив країну, відмовившися від влади. Згідно заяв талібів, вони планували відновити Ісламський Емірат Афганістан, повернувши політичний устрій до зразка 1996—2001 років, коли країною керували таліби. Передбачалося, що ісламістський режим буде м'якшим: жінки зможуть навчатися, працювати й самостійно залишати домівки (у хіджабі). Страту й публічне побиття мали використовувати лише за вироком суду.


273 перегляди0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page