top of page
  • Фото автораgegure

Операція Нептун

Авторство: @ddd_spetz Декотра інформація взята від автора Антона Єганова

6 червня 1944 року союзні війська відкрили в Європі так званий «другий фронт» — провівши десантну операцію на узбережжі Нормандії. В десантній висадці приймали участь війська США, Великої Британії, та Канади. Дана операція мала назву операція «Нептун», або як її інколи називають висадка військ в Нормандії.


Передумови операції

З прийняттям у Касабланці політичного рішення на проведення операції з вторгнення союзних військ до Західної Європи, військове керівництво Великої Британії та США приступило до розробки плану й підготовки найбільшої у світовій історії десантної операції. На роль основного розробника плану вторгнення був призначений британський генерал-лейтенант Фредерік Морган.

Фредерік Морган

Перша чернетка плану операції з висадки на європейське узбережжя базувалася на величезному матеріалі та накопиченому досвідом попередніх планів вторгнення через Ла-Манш у 1941—1942 роках. Проте, найцінніший досвід був перейнятий з рейду на Дьєпп, що був проведений 19 серпня 1942 року. Дана операція яка мала назву «Ювілей» планувалася, як мініатюрне вторгнення із залученням усіх видів збройних сил та висадкою піхотних і танкових частин на узбережжя Франції. Метою операції визначалося захопити та якомога довше утримувати плацдарм. Керівництво союзників розуміло, що утримати захоплену частину тривалий час не вдасться. Й хоча це, так зване тестування, з точки зору тактики завершилося повним розгромом і спричинило численні втрати серед тих, що висаджувався, проте в цілому Дьєпп надав багато корисних даних організаторам висадки, що планувалася в ході масштабного вторгнення до Європи.


Ключовими висновками з цього досвіду, що вплинули на розробку морської десантної операції стали такі фактори: по-перше, висадка має здійснюватися тільки на відкриті пляжі, а не на берег з портовими чи міськими спорудами, і бажано з мінімальною кількістю фортифікаційних споруд противника. Крім того, протягом всього періоду проведення десанту потрібна потужна збалансована авіаційна та артилерійська підтримка для придушення берегових оборонних споруд Вермахту. Також, для успішного прориву піхотних частин із захоплених плацдармів вглиб оборони противника потрібна певна кількість спеціалізованої інженерної бронетехніки, а також безліч пристосувань та засобів для подолання інженерних загороджень берегової оборони. Й головне, досвід Дьєппу довів, що це буде найскладніша комбінована військова операція усіх видів збройних сил, і питання взаємодії гратимуть виняткову роль.


Чому саме Нормандія

Розвідка союзників детально вивчила атлантичне узбережжя Європи, від Норвегії до Біскайської затоки. Командувачі англо-американських військ, які розробляли план операції, виходили з того, що висаджуватись треба на морських пляжах — там, де не заважатимуть скелі. Відстань від Британських островів не мала бути значною — десантні кораблі повинні були дістатися місця висадки максимально швидко, до того ж з аеродромів Великої Британії вони мали отримувати постійну авіаційну підтримку. З цих міркувань обрали три найбільш перспективні ділянки — береги Па-де-Кале, Нормандії та Бретані.


Але в районі Па-де-Кале, де протока Ла-Манш — найвужча, німці якраз і очікували на висадку союзників. Тут були побудовані найпотужніші укріплення та сконцентровані додаткові резервні війська. З іншого боку, до Бретані відстань з англійського узбережжя є більшою, ніж до Нормандії, що ускладнювало операцію.


А Нормандське узбережжя практично не мало зручних портів, які б задовольняли потребу союзників у вивантаженні військ, техніки та майна, за винятком Шербура, який до того ж знаходився майже в глухому куті півострова Котантен. Властивості решти портових структур, що містилися на цьому напрямку, були незначні й в планах вторгнення вони не грали значної ролі. Плацдарм, прилеглий до узбережжя Сенської бухти, можна було ізолювати від контратак наземних військ противника, розташованих на території Франції і Німеччини, руйнуючи мости та переправи і встановлюючи контроль над численними шляхами, які вели до Сенської бухти. Крім того, Сенська бухта не мала островів, мілин або рифів біля берега. Від постійних західних вітрів її прикривав півострів Котантен. Просторі піщані пляжі давали змогу одночасно висаджувати велику кількість військ і бойової техніки. Також, певну роль відігравало те, що глибина Сенської бухти унеможливлювала дію німецьких великих і середніх підводних човнів. Щоправда, порти Шербур і Гавр були базами для ворожих торпедних катерів і підводних човнів, проте, відсутність у смузі вторгнення інших великих міст не давала змоги створити стійкі осередки оборони військ Вермахту.


Розглядаючи варіант з Нормандією, планувальники дійшли до висновку, що цей напрямок привабливіший, перш за все, через близькість узбережжя до британських портів. Проблема портів мала два аспекти її вирішення: перший — створення тимчасових портів, другий — нарощування сил на плацдармі та захоплення великих портів, перш за все Шербура. Виходячи з цього виникла задача забезпечити умови для успішного захоплення цього порту.


Після подальшого всебічного аналізу даних розвідки та оцінювання сил противника, районом проведення десантної операції врешті-решт стало узбережжя Нормандії.

План вторгнення на територію Франції

Вибір слушного моменту для початку десантної операції

Наступним питанням постало визначення точного часу початку операції. Ґрунтуючи свої розрахунки на досвіді попередніх десантних операцій, союзники вважали за доцільне розпочати висадку на світанку, аргументуючи це необхідністю попереднього ослаблення протидесантної оборони противника, а також тим, що для успіху висадки і виконання найближчих завдань на березі необхідний значний період світлого часу. Зрештою, було вирішено скористатися проміжком часу між періодами припливу й відпливу та здійснити висадку першого ешелону на берег через 40 хвилин після світанку, та через 3 години після початку ранкового відпливу. Але оскільки різниця часу між моментами повної води на східному і західному берегах Сенської бухти складала 40 хвилин, то для кожного плацдарму був встановлений свій «час Ч» початку висадки; максимальний інтервал сягав 85 хвилин. Це було потрібно, щоб десантні судна не сіли на мілину та не отримали пошкоджень від німецьких підводних загороджень у смузі припливу. Дні зі слушним проміжком часу припадали на перші числа травня та на початок червня 1944.


Первісно союзники планували розпочати операцію в травні 1944 року, але через внесення змін до плану висадки, коли, за наполегливою вимогою Б.Монтгомері, було вирішено додатково висадити ще один десант на півострові Котантен (сектор «Юта»), дату висадки вимушено перенесли з травня на червень. На червень припадало кілька таких днів, у першу чергу — 5, 6 та 7 червня. За неможливістю розпочати вторгнення в ці дні його довелося б відкласти на 18, 19 або 20 червня. 8 травня 1944 Верховний Головнокомандувач союзними військами в Європі генерал Ейзенхауер затвердив пропозиції метеорологів на визначену дату —— 5 червня 1944.


У травні 1944 на узбережжі Франції увесь час трималася гарна погода, але на початку червня вона несподівано змінилася. 4 числа погодні умови різко погіршали, здійнявся сильний вітер, небо затягнуло хмарами, ні про яку висадку морського десанту, тим більше про його авіаційне прикриття не могло бути й мови. Вранці 5 червня головнокомандувач провів завершальну нараду, на якій головний метеоролог армії надав прогноз на короткочасне поліпшення погоди саме 6 числа. Думки командування розділилися, але Ейзенхауер після певних вагань віддав рішучий наказ — вторгнення союзних військ у Західну Європу розпочати вранці 6 червня, саме цей день і увійшов до історії, як День «Д».


Розгортання та висування сил десанту

Наприкінці травня 1944 року зосередження союзницьких сил вторгнення у вихідних районах було завершене. До 3 червня закінчилося завантаження техніки і посадка військ на судна.

Десантники готуються для посадки на десантні кораблі.

6 червня, за прогнозами військових метеорологів, очікувалося короткочасне поліпшення погодних умов над Нормандією, після чого повинна була знову настати погана погода. Подальше відкладання операції могло спричинити затримку її на два-три тижні, що абсолютно виключалося, оскільки 150 тисяч солдатів першого ешелону десанту було вже посаджено на судна, 11 тисяч літаків знаходилися в готовності до вильоту, а 35 дивізій і 4 тисяч суден — в очікуванні відправки до Нормандії.


За добу до висадки 10 флотилій у складі 150 тральщиків почали тралення 10 фарватерів, якими рушили десантні загони і загони кораблів артилерійської підтримки.


Десантні загони вийшли в море вранці 5 червня і до настання темряви досягли контрольного району, звідки перехід продовжувався вже в темний час доби без прикриття винищувальною авіацією. Перехід морем здійснювався п'ятьма колонами в умовах повного радіомовчання, використання засобів зв'язку заборонялися навіть у разі пошкодження або загибелі корабля. Висування гігантської кількості військових кораблів проводилося майже при повній відсутності якої-небудь протидії з боку противника. О 22:35 5 червня, коли морський десант ще здійснював перехід морем, авіація союзників почала завдавати масованих ударів по районах висадки. Всього було завдано шість ударів — 2200 літако-вильотів, скинуто понад 7 тис. тонн бомб.


Висадка повітряного десанту

Однією з ключових умов успішної висадки головних сил десанту на узбережжі Нормандії стало питання створення безпечної буферної зони, або своєрідного передпілля, яке дозволило б морському десанту в першу чергу виграти час і закріпитися на захоплених плацдармах. Далі на перший ешелон покладалася найвідповідальніша задача — за будь-яку ціну забезпечити первинне нарощування й зосередження сил, які будуть здатні до подальшого виконання головного завдання операції — прориву в глибину півострова.


Але в перші години після висадки амфібійні сили були особливо вразливі до контратак противника, який намагатиметься скинути десант у море. Щоб виключити або хоча б загальмувати німецькі війська організовано розпочати контратаки в цей критичний період, на союзницькі повітрянодесантні війська було покладене важливе завдання — максимально привернути на себе увагу противника. Активними діями у ворожому тилу, захоплюючи або виводячи з ладу ключові об'єкти — мости, вузли доріг, артилерійські позиції, панівні висоти, дезорганізувати систему управління військами Вермахту, і, тим самим, зірвати можливість противника маневрувати своїми резервами. З цією метою повітряний десант висаджувався на західному і східному флангах зони висадки.


За 5-6 годин до початку висадки морського десанту, з 1:30 до 2:30 6 червня, в намічених районах висадки було проведене наймасштабніше на той час в історії десантування повітряного десанту. Висадка упроваджувалося силами 2395 літаків і 847 планерів. Всього в тил противника було висаджено 24 424 десантники і доставлено 567 автомашин, 362 гармати, 18 танків, 360 т вантажів. З них 60 % військ було скинуто парашутами, решта доставлені планерами.

Висадка американського десанту з планерів Waco CG-4 та «Horsa»

Одночасно, з метою введення німців в оману стосовно напрямку головного удару союзників, висаджувався допоміжний десант силою до 530 французьких парашутистів зі складу SAS у Бретані, біля Па-де-Кале та в інших регіонах Франції.


Багато чинників украй негативно вплинули на успіх десантування та безпосередньо на хід операції, але головним стало те, що десант висаджувався вночі (до речі, до кінця війни союзники десант більш ніколи не десантували в нічний час). Разом з цим, не зважаючи на труднощі та помилки, що мали місце при висадці повітряних десантів та в ході їх дій на землі, повітряні десанти надали велику допомогу морському десанту у висадці та захваті плацдарму. Більш цього, за спогадами німецьких офіцерів, що потрапили до полону, розкидані десантні підрозділи, в сукупності з десантуванням манекенів під час проведення операцій з дезінформації, призвели німецьке командування в збентеження. Як результат, керівництво військами Вермахту отримувало суперечливі дані про висадку десантників по всьому нормандському узбережжю й не змогло вчасно та точно визначити справжній напрям головного удару десанту.


Висадка з моря

Висадка морського десанту здійснювалася на ділянці завширшки 80 км між гирлом річки Орн і комуною Озвіль, яка була поділена на 5 основних секторів вторгнення: «Юта», «Омаха», «Голд», «Джуно» та «Сорд».


З 5 годин 20 хв. кораблі артилерійської підтримки, які прибули в призначені їм маневрені райони, відкрили вогонь з гармат головного калібру по противнику на березі. В англійському секторі діяли лінкори «Уоспайт» і «Раміліз», монітор «Робертс», крейсери «Морішиес», «Аретьюза», «Фробішер», «Даная» і «Драгон», в американському — лінкори «Невада», «Техас» і «Арканзас», крейсери «Огаста», «Тускалуза» і «Сцилла».

О 7 годині ранку з'єднання американських стратегічних бомбардувальників В-29 скинуло близько 100 тисяч 40-кілограмових бомб на передній край оборони противника в районах плацдармів. Перед світанком вступили в дію середні бомбардувальники. Їх удари поєднувалися з безперервним обстрілом узбережжя корабельною артилерією. Через півгодини після світанку берегові споруди ще раз підпали під одночасний удар наступної хвилі важких і середніх бомбардувальників, що скинули 7616 бомб. У результаті вогню кораблів артилерійської підтримки й дії бомбардувальної авіації були, хоча і тимчасово, придушені всі основні стаціонарні батареї між гирлом Сени та Барфлером, і вогонь по кораблях вівся лише рухомими батареями, розташованими в лісі. Були нейтралізовані й дві головні батареї на ділянці «Джуно», що являли собою серйозну загрозу для військово-морських сил союзників.


Але, як з'ясувалося пізніше, неприцільне повітряне бомбардування лише ослабило ворожу оборону, тимчасово примусило замовкнути берегові батареї.


Тепер, коли замовкли батареї великого та середнього калібру, почався другий етап артилерійської підтримки — забезпечення висадки перших хвиль десанту. Вступила в дію артилерія крейсерів, яка знищувала доти, підземні споруди та вогневі точки німців. У придушенні засобів протидесантної оборони противника брало участь до 70 есмінців і велика кількість спеціальних самохідних барж, озброєних артилерійськими гарматами й реактивними установками залпового вогню. Під прикриттям вогню з кораблів десантні судна підійшли до своїх ділянок висадки.

Військові кораблі союзників підходять до берега, зйомка з літака, Нормандія, Франція

О 7 годин 15 хв. під прикриттям танків-амфібій почали висаджуватися загони розгороджування, які повинні були розчистити десанту шляхи висування. Ці загони підривали протидесантні перешкоди різного типу, у тому числі зварені рейки з прикріпленими до них мінами, і зазнавали дуже великих втрат. О 7 годин 33 хв. при слабкому опорі противника почалася висадка десанту.

Військовослужбовці готуються до висадки на узбережжя Нормандії

До 10 години закінчилася висадка передових загонів в англійському секторі, і берегова смуга була звільнена від прямої загрози ураження стрілецьким, кулеметним та мінометним вогнем.


В американському секторі справи йшли набагато гірше. Якщо на ділянці «Юта» висадка відбувалася практично за планом, то на плацдармі «Омаха» американці зустріли шалений опір. Гітлерівці мали тут 8 укритих 75-мм батарей, 35 підземних бетонних укріплень з 75-мм гарматами й автоматичною зброєю, 4 позиції для польової артилерії, 18 позицій для протитанкових гармат калібром від 37 мм до 75 мм, 6 мінометних гнізд, 38 точок для стрільби реактивними снарядами по чотири 38-мм установки в кожній, 85 кулеметних точок.


Противник відкрив вогонь, лише коли американські судна з десантом підійшли до берега. З 32 спущених на воду танків на берег вийшло лише 5, решта були знищені. З великим запізненням висадилися артилерійські частини. Корабельна артилерія і бомбардувальники сприяли десанту, але подавити опір німців на цій ділянці удалося лише до 13 години.


До кінця дня 6 червня в англійському й американському секторах було висаджено 5 піхотних, 3 повітрянодесантних дивізії та танкова бригада, загальним складом близько 200 тисяч солдатів і офіцерів. Їм удалося захопити берегову смугу завглибшки від 3 до 5 км, щоправда, не по всьому фронту. Плацдарми були повністю звільнені від противника лише 7 червня. На другий і на третій день, тобто 7 і 8 червня, англо-американські війська закріплювалися на плацдармі, паралельно продовжувалася висадка нових військових підрозділів.

Союзні війська після висадки

Підсумки операції

Протягом Дня «Д» союзники висадили в Нормандії 156 000 військових. Американський компонент налічував 73 000 чоловіків: 23 250 морський десант на плацдарм «Юта», 34 250 — на плацдарм «Омаха» та 15 500 — повітряний десант. На британські та канадський плацдарми висадилися 83 115 військовослужбовців (з них 61 715 — британці): 24 970 — на плацдарм «Голд», 21 400 — на плацдарм «Джуно», 28 845 — на «Сорд» і 7 900 — повітряний десант.


З метою повітряної підтримки було задіяно 11 590 літаків різного типу, які здійснили в цілому 14 674 літако-вильотів, втрачено 127 бойових літаків. На висадку повітряного десанту протягом 6 червня залучалося 2 395 літаків та 867 планерів.


Військово-морські сили задіяли 6 939 кораблів та суден: 1 213 — бойових, 4 126 — десантних, 736 — допоміжних та 864 — торговельних для перевезень. Для забезпечення флот виділив: 195 700 моряків: 52 889 — американських, 112 824 — британських, 4 988 — з інших країн коаліції.


Наприкінці 11 червня 1944 року на французькому березі вже знаходилося: 326 547 військових, 54 186 одиниць військової техніки, 104 428 тонн військового майна та запасів.


Втрати

Останні ретельно перевірені дані свідчать про те, що в ході висадки англо-американські війська втратили загиблими 4 414 чоловіків (2 499 — американці, 1 915 — представники інших країн). В цілому загальні втрати складають близько 10 000 чоловіків (6 603 — американці, 2 700 — британці, 946 — канадці). Втрати, які зазнали союзники включають: загиблих, поранених, зниклих безвісти (чиї тіла так і не були знайдені) та військовополонених.


Варто відмітити, що лише під час підготовки операції «Нептун» (квітень — травень 1944), союзники втратили майже 12 000 чоловіків та 2000 літаків, ціною яких забезпечувався успіх вторгнення.


Точну кількість втрат німецьких військ на жаль сказати неможливо. В деяких джерелах фігурують дані щодо кількості 4 000-9 000 чоловіків.


Також необхідно зазначити що в результаті бомбардувань союзною авіацією загинуло від 15 000 до 20 000 мирних французьких мешканців.


Як насправді називалась операція

Правильна назва десантної операції 6 червня — «Нептун», на честь давньоримського бога морів. Операція «Нептун» стала першим етапом більш масштабної операції «Оверлорд» (з англійської — «верховний володар»), яка мала на меті звільнення від німецьких військ всієї території Нормандії.


А ось традиційне D-Day («День Д»), як висадку в Нормандії охрестили на Заході — це не назва операції. D-Day походить від військової практики кодувати запланований день початку будь-якої операції, так само як час початку військових дій зазвичай кодують як «Час Ч» (H-hour).


Стратегічне значення операції

Нормандська десантна операція за кількістю висаджених військ, військово-морських та військово-повітряних сил, а також транспортних засобів, що брали в ній участь, стала наймасштабнішою операцією в Другій світовій війні та в цілому у світовій історії війн. Найважливіша її особливість — величезні масштаби, велика чисельність висаджених військ і введених в дію сил на морі і в повітрі, які визначалися метою операції — створити самостійний фронт боротьби в Західній Європі, який постав важливим чинником у воєнних діях антигітлерівської коаліції на завершальному етапі війни проти Німеччини і її союзників. Відповідно до загального задуму операції «Оверлорд», перша стадія вторгнення — операція «Нептун» в цілому була успішно виконана. Плацдарм, захоплений в ході операції, був в 2 рази менший за той, який передбачалося зайняти відповідно до плану, проте в умовах абсолютного панування в повітрі виявилося можливим зосередити на ньому досить сил і засобів для проведення в подальшому стратегічної наступальної операції в Північно-Західній Франції.


Після накопичення сил експедиційні війська, ведучи наступ в східному і західному напрямах, захопили розташовані уздовж узбережжя Нормандії порти і, надалі, взаємодіючи з військами, висадженими на півдні Франції, здійснили операцію з блокування військ противника в південно-західній Франції. Протягом декількох місяців союзники змогли звільнити всю територію країни і прорвати лінію «Зігфрида», тим самим створивши собі плацдарм для вторгненням на територію Німеччини.

Військовополонені німці під охороною канадського солдата. Курсель-сюр-Мер. 6 червня 1944 рік.

Командування Вермахту, не маючи достатніх сил і засобів, перш за все, у флоті та авіації, не змогло підготувати та провести протидесантну операцію на морі, а обмежилося лише відбиттям висадки на суходолі. При наявності тих сил, які вони мали в своєму розпорядженні, німці могли організувати досить ефективну протидесантну оборону на узбережжі. Але при їх використанні були допущені серйозні помилки. До них слід віднести: помилкове визначення району передбачуваної висадки, унаслідок чого в Нормандії, і зокрема в Сенській бухті, виявилося менше сил і засобів для оборони, ніж в інших районах. Так, оборонні споруди в районі Сенській бухти були закінчені лише на 18 %, тоді як в районі Кале-Булонь на 68 %. Демонстративні нальоти авіації і обстріл берега приймало за дійсну підготовку до вторгнення, мінування Балтійських проток та Кільського каналу розглядало як вірогідні дії з підготовки до висадки в Норвегії або Ютландському півострові. Помилкове визначення можливого району висадки спричинило і оголошення тривоги в 7-й армії, що дислокувалася в Нормандії, лише о 01:30 6 червня, тобто вже після висадки повітряних десантів.


Німецьке командування явно нехтувало діями противника. Воно вважало маловірогідною висадку під артилерійським вогнем на оголений відпливом широкий піщаний пляж, тому перешкоди повздовж берегової лінії (залізні і залізобетонні надовби з плоскими мінами) були встановлені із розрахунком їх спрацювання в повну воду. Висадка в малу воду зробила їх абсолютно даремними.


Стаціонарна артилерія в районі висадки здебільшого була встановлена на відкритих позиціях, слабо захищена від вогню з моря і бомбардувань з повітря та не змогла проявити свою ефективність для відбиття десанту на тій або іншій ділянці.


Операція готувалася англо-американським командуванням дуже ретельно і тривалий час. Однією з найважливіших умов успіху вторгнення з'явилося швидке і планомірне накопичення сил на плацдармі. Рішення цієї задачі залежало від наявності достатньої кількості морських транспортних засобів, а також від правильної організації морських перевезень. Командуванню союзників вдалося вирішити це завдання. Особливий інтерес викликає спорудження штучних гаваней, які зіграли важливу роль в накопиченні сил на плацдармі, у вирішенні проблеми поточного ремонту і відновлення боєздатності десантних кораблів, висадочних засобів і малих бойових кораблів на плацдармах висадки. Велике значення в цій операції отримали також спеціально сконструйовані і застосовані в масовому масштабі баржі з артилерійською і реактивною зброєю, плаваючі танки, призначені для ведення бою з води, і інші амфібійні засоби.


Ретельно продумані і сплановані етапи операції, чітко і грамотно налагоджена система морських перевезень через Ла-Манш, висадка повітряних десантів, вогнева підтримка десанту з моря і безперебійне забезпечення нарощування сил на плацдармах, за повного панування союзників на морі і в повітрі, виявилися ключовими чинниками, які сприяли повному успіху морської операції.

595 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page