top of page
  • Фото автораgegure

Операція “Валькірія”

Автор: @ddd_spetz


Операція «Валькірія» це заколот групи офіцерів і аристократів, котрі зважилися піти на усунення Адольфа Гітлера. Безпосереднім виконавцем їхніх планів став полковник граф Клаус Шенк фон Штауффенберґ. Основу змови склала Резервна армія, чий штаб був у Берліні. Метою заколоту було фізичне усунення Гітлера, що його мав здійснити Штауффенберг. Успіх цієї акції повинен був послужити сигналом до зміни політичного режиму, але операція отримала зовсім інший фінал.

Формування заколоту

Групи змовників, що планували антинацистський переворот, існували у вермахті та військовій розвідці (абвері) з 1938 року і мали на меті відмову від агресивної зовнішньої політики Німеччини і запобігання майбутній війні, до якої, як вважала більшість змовників, Німеччина не готова. Крім того, багато військових сприйняли як приниження вермахту посилення СС. Змовники планували зміщення Гітлера після віддачі ним наказу про напад на Чехословаччину, створення тимчасового уряду, а згодом проведення демократичних виборів. До ряду невдоволених входили генерал-полковник Людвіг Бек, що подав у відставку з поста начальника штабу сухопутних військ 18 серпня 1938 року на знак незгоди з політикою Гітлера, новий начальник штабу Франц Гальдер, майбутні генерал-фельдмаршали Ервін фон Віцлебен і Вальтер фон Браухіч, генерали Еріх Гепнер і Вальтер фон Брокдорфф-Алефельдт, голова абверу Вільгельм Франц Канаріс, підполковник абверу Ганс Остер, а також міністр фінансів Пруссії Йоганнес Попіц, банкір Яльмар Шахт, колишній бургомістр Лейпцига Карл Герделер і дипломат Ульріх фон Хассель. Переворот планувався на останні дні вересня 1938 року, але зранку 28 вересня плани змовників сплутало повідомлення про те, що британський прем'єр-міністр Невілл Чемберлен погодився приїхати в Німеччину і провести переговори з Гітлером, а Велика Британія не оголошуватиме війну Німеччині. Підписана услід за тим Мюнхенська угода зробила основну мету перевороту — запобігання озброєному зіткненню.

Плани зміщення Гітлера існували й надалі, проте через нерішучість змовників жоден з них не був реалізований. З початком війни військові, особливо на східному фронті, також були вимушені закривати очі на жорстокості відносно мирного населення і військовополонених (діяльність айнзатцгрупп, «указ про комісарів» та ін.), а в деяких випадках — і самостійно проводити ті або інші заходи. З 1941 року група змовників на чолі з полковником Хеннінгом фон Тресковим, діяла в штабі Групи армій Центр на Східному фронті. Тресков був переконаним супротивником нацистського режиму й послідовно призначав у свій штаб людей, що розділяли його погляди.

Хеннінг фон Тресков

Восени 1942 року був знятий з посади Гальдер, що позбавило змовників зв'язку з Верховним командуванням сухопутних військ. Проте незабаром Ганс Остер зміг залучити начальника Загальновійськового управління Верховного командування сухопутних військ і заступника командувача резервною армією генерала Фрідріха Ольбріхта. Резервна армія була боєздатним підрозділом, що призначався, зокрема, для придушення безладів усередині Німеччини. Протягом 1942 року план змови еволюціонував у двоступеневу операцію, що включала вбивство Гітлера силами змовників і захоплення основних комунікацій з придушенням опору СС резервною армією.


Влітку 1943 в ході битви на Курській дузі Червона армія здобула перемогу над німецькими військами. Ця перемога стала переламним моментом Німецько-радянської війни, який визначив весь її подальший перебіг. Стратегічна ініціатива повністю опинилася в руках військ СРСР. Керівники Третього рейху, тим не менш, продовжували бойові дії, сподіваючись на можливий у майбутньому розпад Антигітлерівської коаліції, який дав би їм шанс на перемогу у Другій світовій війні. Однак у листопаді-грудні 1943 під час Тегеранської конференції лідери провідних держав Антигітлерівської коаліції В. Черчілль, Й. Сталін та Ф. Рузвельт домовилися про відкриття другого фронту в Західній Європі не пізніше травня 1944. Загроза поразки Німеччини у Другій світовій війні все більше набувала ознак реальності, що стало для змовників стимулом для прискорення підготовки замаху проти Гітлера. Численні спроби групи Трескова вбити Гітлера не увінчалися успіхом. 13 березня 1943 року під час відвідування Гітлером Смоленська Тресков і його ад'ютант, фон Шлабрендорф, підклали в його літак бомбу, в якій не спрацював вибуховий пристрій. Через вісім днів фон Герсдорф хотів підірвати себе разом з Гітлером на виставці трофейної радянської техніки в Берліні, але той передчасно покинув виставку, а фон Герсдорф ледве встиг деактивувати детонатор.

План операції


Починаючи з зими 1941—1942 років Ольбрихт працював над планом «Валькірія», розрахованим на випадок надзвичайних ситуацій і внутрішніх безладів. Згідно з цим планом армія резерву підлягала мобілізації у разі масових акцій саботажу, повстань військовополонених та інших аналогічних ситуацій. Пізніше Ольбрихт таємно модернізував план «Валькірія» так, що при спробі перевороту резервна армія стала би знаряддям у руках змовників. Після вбивства Гітлера вона повинна була зайняти ключові об'єкти в Берліні, роззброїти СС і заарештувати нацистське керівництво. Передбачалося, що командувач резервною армією генерал-полковник Фрідріх Фромм приєднається до змови або буде зміщений, і в цьому випадку командування візьме на себе Гьопнер. Фромм був обізнаний про існування змови, але займав вичікувальну позицію. Одночасно з введенням у дію резервної армії начальник служби зв'язку вермахту, що входив у змову, Еріх Фельгібель разом з деякими довіреними підлеглими повинен був забезпечити блокування ряду урядових ліній зв'язку, одночасно підтримуючи ті з них, які використовувалися змовниками.

У серпні 1943 року Тресков познайомився з підполковником графом Клаусом фон Штауффенбергом, якому судилося стати найвідомішим учасником змови (і безпосереднім виконавцем замаху на Гітлера). Штауффенберг служив у Північній Африці у військах Роммеля, був там важко поранений і вижив дивом( втратив одну долоню, одне око і 2 пальці на іншій руці), мав націоналістично-консервативні погляди. До 1942 року Штауффенберг розчарувався в нацизмі й переконався, що Гітлер веде Німеччину до катастрофи. Проте по релігійним переконанням він спочатку не вважав, що фюрера потрібно вбити. Після Сталінградської битви він вирішив, що залишити Гітлера в живих буде ще більшим злом. Тресков писав Штауффенбергу: «Замах повинен статися будь-якою ціною навіть якщо ми потерпимо невдачу — потрібно діяти. Адже практична сторона справи вже нічого не означає; справа тільки в тому, що німецький опір пішов на рішучий крок перед очима світу й історії. В порівнянні з цим усе інше не має значення»

Клаусом фон Штауффенбергом

Спроби замаху


У червні 1944 року Штауффенберг був призначений начальником штабу армії резерву, який знаходився на Бендлерштрассе в Берліні (нині вулиця носить ім'я Штауффенбергштрассе). У цій якості він міг бути присутнім на військових нарадах як у ставці Гітлера «Вольфшанце» в Східній Пруссії, так і в резиденції Бергхоф під Берхтесгаденом. В той же час змовники увійшли в контакт з командувачем окупаційними військами у Франції генералом Штюльпнагелем, який повинен був після вбивства Гітлера взяти владу у Франції у свої руки і почати переговори з союзниками.

11 липня Штауффенберг був присутній на нараді в Бергхофі з бомбою англійського виробництва, але не активував її. Раніше змовники вирішили, що разом з Гітлером необхідно усунути Герінга( офіційного наступника Гітлера ), і Гіммлера( керівника СС ), а вони обоє не були присутні на нараді. Увечері Штауффенберг зустрівся з Беком і Ольбріхтом і переконав їх, що наступного разу замах потрібно проводити незалежно від того, чи будуть присутні Герінг і Гіммлер.


15 липня Штауффенберг доповідав про стан резервів на нараді у «Вольфшанці». За дві години до початку наради Ольбріхт віддав наказ про початок операції «Валькірія» та висунення резервної армії у напрямку урядового кварталу на Вільгельмштрасі. Штауффенберг зробив доповідь і вийшов поговорити по телефону з Ольбріхтом. Коли він повернувся, Гітлер уже покинув нараду. Штауффенберг повідомив Ольбріхта про невдачу, і той відмінив наказ і повернув війська до казарм.

Штауффенберґ (зліва), Гітлер (в центрі) та Кейтель 15 липня 1944 року у «Вольфшанце»

День операції

20 липня 1944 року близько 7:00 Штауффенберг разом зі своїм ад'ютантом обер-лейтенантом Вернером фон Хефтеном і генерал-майором Гельмутом Штіффом на кур'єрському літаку Junkers Ju 52 вилетів з аеродрому в ставку Гітлера. В одному портфелі у них були папери для доповіді про створення двох нових дивізій з резервістів, які були потрібні на Східному фронті, а в іншому — два пакети вибухівки і три хімічні детонатори. Для того, щоб бомба вибухнула, потрібно було розбити скляну ампулу, кислота, що знаходилася в ній, за десять хвилин роз'їдала дріт, що вивільняв бойок. Після цього спрацьовуває детонатор.


Літак приземлився о 10:15 на аеродромі в Растенбурзі (Східна Пруссія). Після прибуття Штауффенберг поснідав зі штабними офіцерами й переговорив з декількома військовими. Після 12:00 Кейтель оголосив, що через візит Муссоліні нарада переноситься з 13:00 на 12:30, а доповідь Штауффенберга скорочується. Крім того, нарада була перенесена з підземного бункеру, де вражаюча сила від вибуху була б значно більшою, в дерев'яне казармове приміщення. Перед початком наради Штауффенберг разом з Хефтеном відпросився в приймальню та плоскогубцями розбив ампулу, активувавши детонатор. Один з офіцерів поквапив Штауффенберга, тому той не встиг активувати другу бомбу й фон Хефтен забрав її компоненти з собою.

Коли Штауффенберг увійшов, він попросив ад'ютанта Кейтеля, дати йому місце біля столу ближче до Гітлера. Він встав поряд з полковником Брандтом і поставив портфель під стіл за пару метрів від Гітлера, притуливши його до масивної дерев'яної тумби, що підтримувала стіл. Після цього під приводом телефонної розмови Штауффенберг вийшов. Брандт пересів ближче до Гітлера й пересунув портфель, що заважав йому, по іншу сторону тумби, яка тепер захищала Гітлера. Після того як Штауффенберг побачив вибух і будучи впевненим, що Гітлер мертвий, виїхав. Він встиг покинути зону оточення до того, як вона була повністю закрита. На останньому КПП Штауффенберга затримав офіцер, але отримавши від ад'ютанта коменданта підтвердження, дозволив їхати.

Розташування учасників конференції на момент вибуху Під №1 Адольф Гітлер

Вибух стався о 12:42. З 24 чоловік, що були присутні на нараді, четверо — генерали Шмундт і Кортен, Брандт і стенографіст Бергер — померли, а інші отримали поранення різної ступені тяжкості. Гітлер отримав численні осколкові поранення й опіки ніг та ушкодження барабанних перетинок, був контужений і тимчасово оглухнув, права рука була тимчасово паралізована. У нього було обпалене волосся, а штани розірвало на клапті.

Ті самі штани Гітлера

Близько 13:00 Штауффенберг і Хефтен покинули «Вольфшанце». По дорозі на аеродром Хефтен викинув другий пакет вибухівки. Це було грубою помилкою, адже після замаху на фюрера Гестапо спустило всіх псів і знайшли вибухівку. О 13:15 літак вилетів у Рангсдорф. Генералу Ольдріху в цей час доповіли що у ставці фюрера відбувся вибух, але Гітлер живий.


Тим часом, прилетівши в Рангсдорф, Штауффенберг подзвонив Ольбріхту і полковнику Хофакеру зі штабу й повідомив їм, що убив Гітлера. Ольбріхт не знав, кому вірити. У цей момент з «Вольфшанце» була знята інформаційна блокада, і вже повним ходом йшло розслідування замаху на Гітлера.

Місце вибуху

О 16:00 генерал Ольбріхт, здолавши сумніви, все ж віддав наказ про мобілізацію війсь і захоплення урядового кварталу відповідно до плану «Валькірія». Проте генерал-полковник Фромм подзвонив у ставку фельдмаршалові Вільгельму Кейтелю, який завірив його, що з Гітлером все гаразд і запитав, де знаходиться Штауффенберг. Фромм зрозумів, що в «Вольфшанце» вже відомо, куди ведуть сліди, і йому доведеться відповідати за дії своїх підлеглих.

О 16:30 Штауффенберг нарешті прибув в Берлін. Ольбріхт, Квірнхайм і Штауффенберг відразу ж відправилися до генерал-полковника Фромма, який повинен був підписати накази, віддані за планом «Валькірія». Фромм вже знав, що Гітлер живий, він спробував їх заарештувати, але сам був посаджений під арешт. У цей момент до військ були відправлені перші накази, які помилково отримала і ставка Гітлера «Вольфшанце».

О 17:00 командир охоронного батальйону майор Отто-Ернст Ремер, повернувшись з комендатури, поставив завдання перед особовим складом, який відповідно до плану «Валькірія» повинен був оточити урядовий квартал. Незабаром після 17:00 по радіо було передано перше повідомлення про невдалу спробу замаху на Гітлера (наступне повідомлення о 18:28 обійшло весь світ).


Тоді ж о 17:30 у штабі змовників у супроводі чотирьох есесівців з'явився оберфюрер СС, полковник поліції Гумберт Ахамер-Піфрадер. Він заявив, що за особистим дорученням начальника Головного управління імперської безпеки Ернста Кальтенбруннера йому належить з'ясувати у Штауффенберга причини його поспішного повернення до Берліна зі ставки Гітлера. Замість пояснень Штауффенберг заарештував Ахамер-Піфрадера разом з особами, що супроводжували його, і посадив під замок.


Близько 19:00 в урядовий квартал приїхав офіцер Ремер з охороною щоб захопити міністра пропаганди Геббельса проте Геббельс з’єднав його особисто з Гітлером і той переконався що фюрер живий. Гітлер наказав Ремеру узяти ситуацію в Берліні під контроль і захопити всіх виконавцих. Після розмови з Гітлером Ремер розгорнув у службовій квартирі Геббельса командний пункт і привернув на свою сторону додаткові підрозділи.

Не минуло і 3 годин як всі офіцери причетні до замаху Гітлера були заарештовані солдатами якими керував Ремер і також вони звільнили генерала Фромма.

Генерал Фромм оголосив, що змовники перебувають під арештом. Бек з дозволу Фромма спробував застрелитися, але тільки наніс собі легку рану. Фромм оголосив, що військовий трибунал засудив Штауффенберга, Ольбріхта, Квірнхайма й Хефтена до смерті. Після 24:00 всі четверо були розстріляні у дворі Бендлерблока. Одночасно Бек зробив повторний постріл, знову залишився живий і його за наказом Фромма застрелив один з охоронців. О 00:21 Фромм відправив Гітлеру телеграму, в якій сповіщав, що придушив путч.

Двір штабу резерву сухопутних військ, де розстріляли Штауффенберга, Ольбріхта, Хафтена і Квірнхайма.

Вирішальну роль у провалі зіграв не лише випадок, що врятував Гітлера, але й цілий ряд серйозних прорахунків , а також вичікувальна позиція багатьох з них.

Наслідки операції

У ніч після змови Гітлер виступив по радіо зі зверненням до нації, обіцяючи жорстоко покарати всіх учасників заколоту. У найближчі тижні гестапо провело детальне розслідування справи. Усі, хто мав хоч щонайменше відношення до головних персонажів подій 20 липня, були заарештовані або допитані. Під час обшуків були виявлені щоденники й листування учасників змови, розкрилися попередні плани перевороту і вбивства фюрера; почалися нові арешти згадуваних там осіб. Гітлер особисто проінструктував голову Народної судової палати Роланда Фрейслера, що суд має бути швидким, а підсудні мають бути повішені, «як худоба на бійні».


За наказом Гітлера більшість засуджених страчували не на гільйотині, як цивільних злочинців, і не через розстріл, їх вішали на рояльних струнах, прикріплених до крюка м'ясника на стелі, у в'язниці Плетцензее. На відміну від звичайного повішення, смерть наставала не від перелому шиї при падінні і не від порівняно швидкої асфіксії, а від розтягування шиї та повільного задушення. Гітлер наказав перетворити суд над змовниками і страту на принизливі муки, зняти фільм і сфотографувати. Ці страти знімалися на кіноплівку під світло софітів. Згодом він особисто дивився цей фільм, а також наказував демонструвати його солдатам для підняття бойового духу.


Учасники змови 20 липня вважаються в сучасній Німеччині національними героями, які віддали своє життя в ім'я свободи; їх іменами названі вулиці, їм поставлені пам'ятники. У пам'ятні дати, пов'язані із замахом, проходять церемонії за участю вищих осіб держави. У сучасній німецькій історіографії змова 20 липня розглядається як найважливіша подія німецького Опору.

753 перегляди0 коментарів

Comments


bottom of page