top of page
  • Фото автораgegure

Операція «Анаконда»

Автор: @ddd_spetz

Операція «Анаконда» — військова операція, що проводилася міжнародною коаліцією на чолі зі США проти сил терористичної організації «Аль-Каїда» в Афганістані у березні 2002 року. Одна з найбільш значних та відомих операцій глобальної війни з тероризмом.


На початку 2002 року, американські джерела інформації, зокрема розвідувальні, вказували на зосередження значної кількості бойовиків Талібану та Аль-Каїди на сході Афганістану в районі долині Шах-і-Кот у провінції Пактія. За даними розвідки повстанці зосередили близько 150–200 бійців, які інтенсивно готуються до весняного наступу проти коаліційних сил. Також, надходила інформація, що саме тут, з великою долею вірогідності, перебувають ватажки Талібану, зокрема Джалаледдін Хаккані та Саїф Рахман.


Наприкінці січня-лютого 2002 року, американське командування ухвалило рішення завдати удар на випередження і знищити угрупування противника до того, як воно відновить активність. Керівництво коаліційних сил спланувало штурм долині Шах-і-Кіт за допомогою Афганських збройних сил, яких готували та тренували американські Сили Спеціальних Операцій. Генерал-майор Франклін Хагенбек, командир Об'єднаної змішаної оперативної групи «Горі» був призначений командиром операції. За його планом знищення угрупування противника передбачалося здійснити за класичним варіантом тактики «молота і ковадла», тобто шляхом раптової атаки зі різних сторін з одночасним блокуванням шляхів втечі бойовиків Талібану на схід до Пакистану. За його задумом, очікувалося, що повстанці, як у випадку в боях за Тора-Бора кілька місяців тому, спробують розбитися на дрібні групи та прорватися крізь заслони, тому загони, що мали блокувати їх, будуть у змозі оточити бойовиків та знищити.


Для виконання задуму операції, крім ССО американці вирішили залучити регулярні війська, серед яких 187-й парашутний полк («Раккасані»), що мали заблокувати шляхи відходу основних сил противника на найзагрозливіших напрямках. Через складні географічні умови регіону основну вогневу підтримку надавали підрозділи американських військово-повітряних сил, а не артилерія. Також до підтримки залучалася частка авіаційного компоненту ВМС США та французькі «Міражі»-2000.


Угруповання союзних та афганських військ поділялося на дві основні складові: оперативні групи «Молот» та «Ковадло». До складу групи «Молот» увійшли формування Афганської армії та ССО сил коаліції, вони повинні були атакувати супротивника з фронтальної частини долині Шар-і-Кіт. Оперативна група "Ковадло" включала тактичну групу "Раккасані" та 1-й батальйон 87-го полку американської армії. Їхнім завданням було міцно закріпитися на шляхах відходу та не допустити прориву Талібану до Пакистану.

План операції

Операція «Анаконда» розпочалася ввечері 1 березня 2002 року, коли підрозділи розпочали вихід на визначені позиції з метою організації спостереження та розвідки навколо долині Шах-і-Кіт. Уранці по 13 позиціях Талібану група американських винищувачів та бомбардувальників мала нанести бомбо-штурмовий удар, проте через побоювання «дружнього вогню» по операторах ССО, що перебували вже на позиціях, бомбардування відмінили. Тим часом американські сили спецоперацій, що поділялися на три тактичні групи: «Джулієт», «Індія» та «Мако 31» посіли певні вогневі та спостережні позиції. Групи «Джулієт» та «Індія» з особовим складом частин спец загону «Дельта» та флотського «DEVGRU» посіли свої позиції на півночі та півдні долині Шах-і-Кіт, а також тримали околиці міста Гардез. Група «Мако 31», розвідувальний елемент з операторів 2-ї 3-ї груп «морських котиків» здійснила спробу зосередитися на спостережному пункті на горі «Палець», звідки забезпечували розвід.інформацією. Проте снайпери групи своєчасно побачили поруч із їхньою позицією групу наметів та озброєних кулеметами ДШК бойовиків Талібану. Ця зброя безпосередньо загрожувала планам висадки американських десантників на гелікоптерах, що мали розпочати операцію. У ході перестрілки до талібів підійшло підкріплення, і в результаті спецназівцям довелося викликати підтримку в якості АС-130. 105-мм снаряди знищили як позицію ДШК, так і найменші сумніви моджахедів, що перебувають у Шахі-Кіт, щодо можливого початку бою.

Військовослужбовець ССО армії США під час операції.


Тим часом, основні сили тактичної групи «Молот» намагалися з Гардеза дістатися до наміченої для них позиції біля виходу з долини. Як стало відомо пізніше, союзні афганці не були навчені водінню вантажівок, які виділили їм напередодні операції. Одна вантажівка перекинулася майже відразу, поранивши кількох людей. У цих умовах їхати гірськими дорогами з вимкненими фарами, як передбачав план операції, було б схоже на самогубство. Але неприємності групи «Молот» лише починалися. На підході до долини від конвою групи відокремилася група американських спецназівців та їх афганських союзників, які мали зайняти спостережну позицію. Однак до потрібної позиції вони дістатися не встигли. По ним відкрив «дружній вогонь» союзний AC-130 «Gunship», який їх знайшов, в результаті поломки навігаційної системи, і переплутав їх з противником. Внаслідок обстрілу командир групи загинув, ще кілька американців та афганців зазнали поранень.


Нарешті, о 06:15 група «Молот» досягла вихідної точки атаки і почала чекати початку бомбардування. За планом, район мали закидувати бомбами майже годину, після чого, як передбачалося, вцілілі бойовики розбіжаться куди подалі. Реальність дещо відрізнялася від задуманого – на долину впало лише шість бомб. Коли сьома застрягла в бомболюку провідного бомбардувальника B-1, пара F-15E деякий час чекали на дозвіл на продовження бомбардування, поки не отримали явну заборону і не повернулися додому. Поки група «Молот» намагалася осмислити різницю між обіцянками і реальністю, моджахеди зорієнтувалися в обстановці швидше і почали обстріл з мінометів і великокаліберних кулеметів.


Власне, у цей момент операцію вже можна було згортати — але гелікоптери з десантом вже були на шляху до долини. Під обстріл, у тому числі з великокаліберних кулеметів та РПГ, вони потрапили ще на підльоті. На посадці до цього додався ще й мінометний обстріл. Друга хвиля десанту була відкладена через погану погоду та вогневу протидію в зоні висадки, а в першій хвилі з важкої зброї змогли вивантажити лише один 120-мм міномет. У результаті замість створення блокуючих позицій бійці зі 101-ї повітряно-десантної та 10-ї гірських дивізій самі виявилися блокованими силами талібів, які займали позиції не лише в долині, а й на висотах навколо.

Підрозділ американської 10-ї гірської дивізії веде бій у долині Шар-і-Кот.


З п'ятірки «Апачів», які надавали безпосередню підтримку, два вже через півтори години після початку бою були змушені повернутися на базу через пошкодження. Одному гелікоптеру постріл РПГ "вибив" оглядово-прицільну систему. Ще один РПГ приблизно в цей же час вивів з ладу десантний гелікоптер UH-60 «Блек Хок», на борту якого знаходився командир десанту, полковник Френк Вічінскі, а потім третій «Апач» отримав пряме влучення в консоль підвіски озброєння. Від повного знищення американців, мабуть, врятували тільки авіанавідники, що постійно викликали на голови талібів "грім і блискавку" з F-16, F-18, F-15, B-1 і навіть B-52. В результаті «духи» протягом дня не змогли добити висаджених американців — але й ті перебували в поганому стані через постійні обстріли та проблеми з боєприпасами, медикаментами і мали купу поранених. Більш успішну підтримку могли б надати «Ганшипи», але ці літаки з'явилися знову тільки вночі — через страх наявності у талібів ПЗРК великим і повільним літакам було заборонено діяти у світлий час доби.

Солдати США на одній з позицій.


3 березня вранці інший ешелон у кількості 200 американських солдатів був висаджений під мінометним обстрілом ворога задля посилення на північному схилі гір навколо долини. Пізніше на посилення оперативної групи "Раккасан" прибули дві резервні роти. Поступово бойові дії перетворювалися на ряд поодиноких боїв та сутичок навколо долини. Наступними днями, американці за підтримки своїх союзників зайняли пануючі висоти та за підтримки армійської авіації та бомбардувальників блокували ймовірні шляхи відходу бойовиків Талібану.

Солдати США з 1-го батальйону 187-го піхотного полку 101-ї повітряно-десантної дивізії спостерігають за рухом противника.


Близько 2:30 ранку 4 березня CH-47 «Чінук» із операторами ССО на борту намагався здійснити висадку на горі Такур-Гар, найвищої вершини навколо долини. Коли гелікоптер наблизився до цілі, його обстріляли з гранатометів, два снаряда потрапили у «Чінук», який, намагаючись уникнути удару об землю, провів різкий маневр. Внаслідок різкого повороту з борту на гору випав «морський котик» Нейл Робертс, якого потім захопили та стратили афганські бойовики. Під час повторної спроби висадки американці спромоглися зачепитися за гору, але від вогню супротивника втратили одного «морського котика». За дві години на позицію прибуло посилення з 9-ти армійських рейнджерів, яке одразу потрапило під щільний вогонь. Чотири рейнджери загинули в перші хвилини бою, решта дістали поранень, вертоліт був підбитий. Намагаючись придушити опір супротивника, американці завдали серію авіаударів за позиціями поблизу точки висадки морських котиків, знищивши їх вогневі засоби і за якусь годину на допомогу прибув вертоліт із 35-ма рейнджерами.

Висадка операторів ССО Норвегії з борту вертольоту MH-47


З огляду на несприятливу обстановку, що склалася, командир Об'єднаної змішаної оперативної групи «Горі» вніс коррективи до загального задуму операції та змінив формат тактичного прийому «молота і ковадла» на принцип максимального блокування сил Талібану з одночасним масованим застосуванням власних засобів вогневого ураження. Через те, що у американців не було можливості застосовувати артилерію, акцент робився на притягнення до вогневого ураження літаків та вертольотів коаліційних сил. Об'єднана змішана оперативна група «Горі» зосередила для реалізації цих завдань близько 200 літальних апаратів. Наступними днями, вони здійснювали понад 65 літако-вильотів щодня, завдаючи ударів по схованках, вогневих точках та поодиноких цілях моджахедів. За всі години операції військова авіація здійснила близько 900 штурмів позицій противника та майже 2 000 вильотів на підтримку своїх військ. Таким способом по Талібану був нанесений потужний удар, ворог щодня втрачав велику кількість своїх підлеглих.

За станом на 9 березня під впливом інтенсивних бомбардувань та постійних атак з повітря, бойовики втратили значну кількість своїх вогневих засобів, як-то мінометів, великокаліберних кулеметів, гранатометів. Тим часом, на позиції американських військ повітрям були перекинуті важкі міномети та гірські пушки, інтенсивність вогню наростала. До 12 числа основна маса повстанців була або знищена вогнем та ударами з повітря, або покинула оборонні рубежі та відступила в гори. Водночас, ще протягом тижня тривали поодинокі сутички з моджахедами.

17 березня 2002 року операція «Анаконда» закінчилася. Загалом американське командування досягло визначених цілей, звільнивши долину Шах-і-Кіт від бойовиків Талібану. Американці втратили 8 своїх військових, ще 82 дістали поранень. Причому левова частка втрат припадала на перші чотири дні.


Керівництво армією США та керманичі війни в Афганістані вважали операцію «Анаконда» значним успіхом коаліційних сил, хоча це оптимістичне твердження було неоднозначно сприйняте в армійських колах.


По-перше, виявилися значні недоліки в організації управління операцією із залученням великої кількості різнорідних сил та засобів, у тому числі з іноземних армій. На початковій фазі битви генерал-майор Ф. Хагенбек, який теоретично керував усіма компонентами, одночасно не мав усіх повноважень з керівництва всіма силами повною мірою. Операція «Анаконда» висвітлила необхідність присутності максимально близько до району бойових дій командира, який мав об'єднувати у своїх руках усі важелі управління всіма компонентами та своєчасно та адекватно реагував на будь-які зміни обстановки.


По-друге, на етапі планування не приділялося належної уваги авіаційному компоненту сил коаліції, що призвело до серйозних труднощів в організації взаємодії наземних підрозділів на полі бою з ударною авіацією. Водночас, досвід цієї операції спричинив кардинальне удосконалення механізмів взаємодії між ВПС та армією США.


Хоча втрати сил «Аль-Каїді» вважаються невідомими. За різними даними, вони становлять від 100 до 1000 чоловік загиблими, а втрати сил коаліції склали 15 осіб убитими та 82 пораненими. До складу коаліційних сил входили військовослужбовці з США, Канади, Великої Британії, Данії, Німеччини, Норвегії, Нової Зеландії та представники збройних сил Афганістану. Битва в долині Шах-і-Кіт залишається найбільшим боєм за участю наземних сил США в Афганістані у ході війни.

1 305 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page