top of page
  • Фото автораgegure

Міхаель Віттман

Автор: @ddd_spetz

Міхаель Віттманн - німецький танкіст-ас Другої світової війни, гауптштурмфюрер СС, кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям і Мечами. Один із найрезультативніших танкових асів Другої світової війни, за німецькими даними знищив 138 танків і 132 протитанкові артилерійські системи.


Міхаель Віттман народився 22 квітня 1914 року в Баварії. Батьки Вітмана були звичайними селянами. Молодий Міхаель особливого зацікавлення в навчанні не виявляв. Проте з лютого – по серпень 1934 року був добровольцем в Імперській трудовій службі. А з жовтня 1934 року почав військову кар’єру вступивши до вермахту. З 1934 по 1937 рік проходив службу у 10-й роті 19-го піхотного полку у Фрайзингу. Відслуживши 3 рокі Вітман отримав звання унтер-офіцера і 1 квітня 1937 року вступає добровольцем у Лейбштандарт СС "Адольф Гітлер" (службове посвідчення № 311 623).

Спокійного, врівноваженого, скромного і сумлінного юнака привів до лав СС дух товариства (на який робили там особливий наголос), що існував між есесівцями, і не в останню чергу гарна форма чорного кольору, що привертала на ту пору в СС багатьох німецьких юнаків. (Навіть Манфред Роммель, єдиний син легендарного "Лиса пустелі", в юному віці подумував про вступ до СС). Тут молодий Міхаель зацікавився бронетехнікою і почав навчатись водінню.


На той час, коли вибухнула друга світова війна, Віттман був уже унтершарфюрером СС в артилерійському батальйоні дивізії. Понюхавши пороху в Польщі, Франції та Бельгії, він отримав в керівництво самохідну гармату, з якою брав участь у Грецькій кампанії. Він нічим не вирізнявся серед товаришів доти, доки лейбштандарт не перетнув у червні 1941 року кордон Радянського Союзу. На відміну від танків, німецькі самохідні гармати використовували головним чином як транспортні засоби, як протитанкові знаряддя і організований мобільний резерв дивізійного командира.

Унтершарфюрер Віттман незабаром здобув репутацію хороброго, холоднокровного і рішучого воїна. Маючи міцні нерви, він підпускав ворожі танки на близьку дистанцію і підбивав їх першим же снарядом. Влітку і восени 1941 року він знищив таким чином кілька радянських танків, але в серпні був легко поранений. Одного разу Віттман стримав атаку восьми радянських танків. Він холоднокровно підпустив їх на близьку дистанцію і відкрив вогонь. Шість із них загорілися, а два вдалися до втечі. За цей бій він був нагороджений першим Залізним хрестом.


Сам він пізніше розповідав: "Я скористався своєю улюбленою тактикою - добре замаскувався, підпустив ворога на близьку відстань і розстріляв впритул".


У середині 1942 року, після того як лейбштандарт "Адольф Гітлер" перекинули назад до Франції, на відпочинок і переформування, Віттмана направили в Німеччину на навчання, до військового училища в Бад-Тельц. Після успішного його закінчення йому було присвоєно звання унтерштурмфюрера СС - це сталося напередодні нового 1942 року. Потім він повернувся на Східний фронт.


На східному фронті Віттману було доручено командування взводом "тигрів" у 13-й танковій роті 1-го танкового корпусу СС. Хоча ці танки-монстри рухалися повільно, мали слабку маневреність і часто ламалися, вони були захищені товстою бронею і оснащені потужними довгоствольними 88-міліметровими гарматами.

Міхаель Віттман став визнаним віртуозом цієї смертоносної зброї. 5 липня 1943 року, в перший день битви під Курськом, він особисто знищив 8 радянських танків і 7 артилерійських знарядь. Завжди спокійний і методичний Віттман визначав свою тактику і ступінь власного ризику відповідно до бойової обстановки. Подібний підхід, помножений на сміливість, а також узгоджені дії його прекрасно навченого екіпажу скоро створили Віттману майже легендарну репутацію найбільшого воїна-танкіста всієї військової історії. Під час Курської битви він один знищив 30 радянських танків і 28 гармат.


Після провалу операції "Цитадель" гітлерівські легіони повернулися назад. Міхаель Віттман був одним із тих, хто залишався на лінії фронту і поблизу неї, прикриваючи відступ військ, або робив контратаки, якщо того вимагала обстановка. Наприклад, в одному з боїв зимової кампанії 1943-44 років за один тільки день він особисто підбив десять радянських танків. Примітно, що 14 січня 1944 року він був нагороджений Лицарським хрестом, а вже шістнадцять днів по тому був представлений до Дубового Листя. А ще через кілька днів Віттману було присвоєно звання оберштурмфюрера СС. У квітні 1944 року, коли Віттман покинув Східний фронт, на рахунку у нього було 119 підбитих радянських танків. Але з найважчими випробуваннями він зіткнувся на Західному фронті.

Міхаель Віттманн зі своїм екіпажем на півночі Франції (травень 1944)

6 червня 1944 року 501-й батальйон дислокувався в Бове (Франція), коли відбулася висадка об'єднаних сил союзників - День "Д". Наступного ж дня розпочався марш батальйону важких танків СС з метою возз'єднання з I танковим корпусом СС у Нормандії. Завдання було не з легких. Літаки союзників зруйнували більшу частину мостів на південь від Парижа і зробили просування в денний час надзвичайно небезпечним. Після того як 2-а рота була захоплена зненацька на відкритій місцевості неподалік від Версаля і розгромлена літаками-штурмовиками, 501-й батальйон пересувався тільки ночами. "Вістря" батальйону - рота Віттмана - прибула в зону бойових дій у ніч з 12 на 13 червня і зайняла замасковані позиції на північний схід від Віллер-Бокажа.

Віттман мав намір присвятити наступний день ремонту танків, які дістали пошкодження внаслідок нальотів бомбардувальників. Однак англійці змусили його змінити плани. Вранці 13 червня бойова група британської 7-ї бронетанкової дивізії намацала пролом у розтягнутій лінії оборони німців і, розпочавши наступ уздовж усього лівого флангу дивізії СС, пробралася в німецький тил, обійшовши Віллер-Бокаж. Вони, обігнувши фланг I танкового корпусу, попрямували до Кану - ключової позиції вермахту в Нормандії і головної перешкоди між військами Монтгомері та Парижем. Вони перебували приблизно за три милі на схід від Віллер-Бокажа, коли їх виявив лейтенант Віттман. У його розпорядженні було всього лише п'ять "тигрів", які не постраждали після важкого переходу. Решта сил батальйону все ще перебували на деякій відстані від нього, а резерви танкової дивізії та I корпусу були кинуті на стримування запеклого натиску британців на ділянках Тілльї і Кана. Інакше кажучи, жменька танків Віттмана була єдиною силою німців, що перешкоджала військам Монтгомері оточити більшу частину корпусу СС і захопити Кан. СС ухвалив рішення негайно атакувати. Це поклало початок одному з найвидатніших подвигів німецької армії в Нормандській кампанії.

Німецька колона на чолі з танком Міхаеля Віттманна у Франції (07.06. 1944)

Колони британців, до складу якої входила 22-га бронетанкова бригада і частини 1-ї піхотної бригади, не очікувала зустріти тут спротив і послабила пильність. Віттман відкрив вогонь по першому британському "шерману" з відстані 80 метрів, миттєво перетворивши його на купу палаючого металу. Усього лише за кілька секунд він підбив ще три "шермани" і на повній швидкості врізався в колону. Англійців охопив жах, коли "тигр" Віттмана розчавив першу бронемашину. Багато британських солдатів вистрибнули зі своїх бронемашин і пустилися навтьоки, Віттман наблизився до них на відстань 30 метрів, зупинився, вистрілив, подивився, як його ціль розірвалася на мільйони осколків, після чого попрямував до своєї наступної жертви.

Британський танк "кромвель" вистрілив у "тигр" Віттмана зі свого 75-міліметрового знаряддя, але снаряд, не заподіявши жодної шкоди, лише відскочив від товстої броні німецького танка-гіганта. Віттман навів на "кромвеля" свою 88-міліметрову гармату і підпалив його. А віттманівський екіпаж тим часом поливав кулеметним вогнем британських піхотинців та машини, які втратили дистанцію і збилися в купу. Легкі танки британського 8-го полку були атаковані чотирма іншими "тиграми" роти Віттмана.


Про той бій Віттман розповідав: "Рішення про атаку такої кількості ворожих танків було найважчим у моєму житті. Але незважаючи на це, я вирішив напасти першим. Із засідки підбив два перших і останній танк. Колона стала нерухомою. Я їздив уздовж неї і стріляв як у тирі по великих мішенях".


Віттман розірвав клин ворожих військ і повільно просувався у напрямку до Віллер-Бокажу, знищивши при цьому ще кілька танків і бронемашин противника.

На допомогу Віттману прийшов гауптштурмфюрер Адольф Мебіус із 501-го танкового батальйону і зі своїми вісьмома "тиграми" приєднався до чотирьох віттманівських, після чого есесівські танки попрямували просто до Віллер-Бокажа. Увірвавшись у місто, німці вступили на його вузьких вуличках у бій із британськими танками, протитанковим підрозділом і піхотинцями. Пострілами базук з вікон і дверних прорізів будинків англійці підбили два "тигри" та пошкодили решту, але під час бою були повністю розсіяні. Був виведений з ладу і "тигр" Віттмана, на якому той в'їхав у місто з іншого боку. Переслідуваний англійськими піхотинцями Віттман зміг приєднатися до Мебіуса, але був змушений залишити свій танк і попрямував на північ, де все ще трималася танкова дивізія СС.

Контратака Віттмана зупинила британський прорив, і до ночі Віллер-Бокаж знову опинився в руках німців.

"Своїми рішучими діями, - писав тієї ночі про Віттмана Йозеф Дітріх(командувач першого танкового корпусу Лейбштандарс СС Адольф Гітлер, - проти ворога далеко за межами своїх позицій, діючи наодинці, за власною ініціативою, виявляючи величезну особисту хоробрість, він на своєму танку знищив більшу частину бронемашин британської 22-ї бронетанкової бригади і врятував фронт I танкового корпусу СС від неминучої небезпеки, що загрожувала йому". Він представив Віттмана до нагородження Мечами до Лицарського хреста.


Міхаель Віттман отримав нагороду 22 червня і через кілька днів його підвищили у званні до гауптштурмфюрера СС. До 14 червня 1944 року він знищив 138 ворожих танків і 132 артилерійських знаряддя.

Міхаель Віттман разом сі своїм танком

Незважаючи на постійні поради Рундштедта, фон Клюге, Дітріха та інших, Адольф Гітлер відмовлявся дати дозвіл групі армій "Б" відступити з порізаних загороджувальними спорудами полів Нормандії на позиції за Сеною. Зрештою німецькі війська 8 серпня були розділені і знищені. 9 серпня канадський II корпус за підтримки з повітря п'ятьма сотнями британських важких бомбардувальників і сімома сотнями літаків ВПС США знищив 89-ту піхотну дивізію німців і прорвав німецький фронт, але союзники з певним запізненням ввели в дію свій бронетанковий резерв - 4-ту канадську та 1-шу польську бронетанкові дивізії. Цією затримкою не забарився скористатися "танкіст" Курт Меєр, який зрозумів, що єдиним правильним способом дій має бути контратака 12-ї танкової дивізії СС "Гітлерюгенд", яка прибила б союзників перш, ніж ті змогли б відступити на південь, у тил. Після двох місяців безперервних боїв у 12-й дивізії СС залишалося всього лише 50 боєздатних танків, включно з ротою Міхаеля Віттмана, яку штаб корпусу на деякий час надав Мейєру. Молодий генерал СС розділив свої штурмові сили на дві бойові групи - під керівництвом Віттмана і штурмбанфюрера СС Ганса Вальдмюллера - і зробив негайну атаку.

В останній день свого життя Віттман командував бойовою групою "Гітлерюгенд", яка знову захопила Сінтьє і випустила пару з наступу союзників.


Союзники відновили рівновагу контратакою на зруйноване село, кинувши туди шістсот танків, після бою, що тривав кілька годин, змогли знову зайняти колишню позицію. Але вони не встигли розвинути успіх, тому що німці підтягнули підкріплення.

Коли "танкіст" Мейєр відступив під натиском 85-піхотної дивізії, німецькому фронту вже більше не загрожував розпад. Однак Віттмана з ним уже не було. Востаннє його бачили живим, коли він командував ар'єргардом і його самотній "тигр" вплутався в лютий бій із п'ятьма "шерманами".

Було повідомлено, що того вечора 8 серпня 1944 року він зник безвісти.

Патрік Агте у своїй книзі-біографії Віттманна наводить свідчення німецького танкіста Ганса Хьофлінгера:

Ми їхали по шосе, Міхаель із чотирма іншими танками - однією смугою, а я і брат Хайнца фон Вестерхагена - іншою. Праворуч, метрів за 800, почався гай, і мені він здався підозрілим. Там-то все і вирішилося. Часу на розвідку у нас не було. Через кілька кілометрів, я отримав повідомлення від Міхаеля, і воно підтвердило мої найгірші побоювання. Пролунало лише: "сильний протитанковий вогонь праворуч" - і все обірвалося. Я виліз подивитися і бачу: танки Міхаеля зупинилися. На мої позивні він уже не відповідав. Тут у нас самих влучило прямою наводкою, танк загорівся і довелося вибиратися. Ми побігли щодуху. Я з жахом помітив, що всього ми втратили п'ять "Тигрів". У танка Міхаеля снаряд влучив просто у башню. Було відразу зрозуміло, що ніхто не вижив.

У 1983 році не зазначене поховання екіпажу "Тигра" Віттмана № 007 було знайдено під час будівництва дороги і ексгумовано. За записами картки дантиста було ідентифіковано останки Міхаеля Віттманна (його вдалося впізнати за незвичайним протезом щелепи, який той носив після поранення на Східному фронті) і його водія Генріха Реймерса. Після цього Віттманн і його екіпаж були офіційно перепоховані на німецькому військовому кладовищі "De La Cambe" в комуні Ла-Камб департаменту Кальвадос у Нормандії (Франція).

Могила Міхаеля Віттманна на німецькому військовому кладовищі Ла-Камб

856 переглядів1 коментар

Останні пости

Дивитися всі

1 comentário


Ну i нащо мені знати про цього фашиста?

Curtir
bottom of page