Люди. Юрій Олефіренко - спецпризначенець №1

Адаптував, переклав та покращив @ddd_spetz

Юрій Борисович Олефіренко народився 27 квітня 1965 року в селі Криничувате Кіровоградської області. Мама Юрія працювала дояркою, а тато був трактористом. Він був першою дитиною в родині, проте через два роки після його народження на світ з'явився брат – Петро.

За словами Брата Петра, Юрій був дуже спокійним хлопцем проте дуже впертим. У школі мав здібності до усіх предметів, проте найулюбленішим предметом було малювання.

"Кожного літа Юра ходив десь працювати. З інтересом ми ці гроші заробляли і матері віддавали. Їй грошей вистачало, але сильно вона нас не балувала ними. Ми їй гроші віддали, взяли собі три-чотири рублі та накупили цукерок. Якось ми так виховані були". – згадує брат Петро Олефіренко.

В 1983 році Юрій закінчив Кіровоградську середню школу № 4, і вступив на строкову службу в армію. З червня по грудень 1983 року він був розвідником-снайпером, а з грудня 1983 року по серпень 1984 року — старшим розвідник 9-ї окремої бригади спеціального призначення.

Потім у вересня 1984 року у складі 668-го окремого загону спеціального призначення 9-ї бригади після підготовки та проведення бойового злагодження був направлений для виконання завдань в Демократичну Республіку Афганістан.

"Ніхто не знав, що Юра потрапив туди. Потім вже звідти написав, що в Афганістані. Сильно він не любив про це говорити, щоб ніхто не знав. " – Згадує брат Петро Олефіренко

Юрій Олефіренко приймав активну участь у бойових діях в Афганістані до 1988 року спочатку в якості розвідника-снайпера, а пізніше і командира окремої роти спеціального призначення.

Юрій Олефіренко зі своїм товаришем в Афганістані.

У серпні 1988 року Олефіренко повернувся з Афганістану та вступив до Рязанського вищого повітряно-десантного командного училища у Росії. Там познайомився зі своєю майбутньою дружиною Оленою. Через чотири роки разом із нею він повернувся у тоді ще Кіровоград та створив тут родину.

З листопада 1992 року Юрій займав посаду командира групи спеціального призначення 9-ї бригади. Після переформування бригади в 50-й окремий навчальний загін спеціальної підготовки він став командир навчальної групи спеціального призначення. А з травня 2001 року по лютий 2002 рок він був заступник командира навчального загону спеціального призначення, а пізніше став і командиром загону спеціального призначення 50-го центру спеціальної підготовки.

З вересня 2004 року по січень 2005 року Юрій був командир загону підводного мінування, а вже з січня 2005 року по жовтень 2008 року обіймав посаду заступника командира по водолазній підготовці 73-го морського центру спеціальних операцій.

Вдома Юрія з нетерпінням чекала родина: жінка Олена та дві доньки Ольга та Олеся.

"Більшість часу він був на роботі. Це була його друга родина. Вона чомусь займала більшість часу, ніж ми. Але це не означає, що він нас любив менше. Наша мама часто нам з сестрою каже, що бути жінкою військового – дуже складна і відповідальна справа. Тут не може бути претензій чи незадоволень. Вже заздалегідь ми мали готуватись, що його буде мало. Ми можемо захотіти поїхати кудись мандрувати, а він не зможе. Ми не можемо ображатися. Тому ми чекали стільки, скільки мали. Чекали ось цю зустріч, коли радісно його зустрічаємо, з усмішками та обіймами". - Згадує Олеся Олефіренко.

З жовтня 2008 по грудень 2009 року Юрій у складі литовського контингенту брав участь у міжнародній коаліційній місії зі сприяння безпеці в Ісламській Республіці Афганістан під проводом НАТО як командир української розвідки (всього у складі контингенту було 7 українських миротворців), а також працюючи одночасно і головним перекладачем української миротворчої місії.

Юрій Олефіренко в Афганістані під час операції НАТО у складі литовського контингенту Міжнародних сил сприяння безпеці.

Після повернення з Афганістану, до кінця 2010 року Юрій Олефіренко був першим заступник командира 73-го морського центру спеціального призначення Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Після 27 років служби в 2010 рокі Юрій Олефіренко звільняється та виходить на пенсію. Колишній військовий став більше часу присвячувати своїй родині та своїм хобі. Йому подобалось побути наодинці: закинути вудку у водосховищі чи взяти улюблену рушницю та поїхати в ліс на полювання.

На жаль спільний час проведений з родиною тривав не довго. В 2013 році розпочалася Революція Гідності, а в 2014 році розпочалась війна з росією.

"Ми бачили, що це все його дуже пригнічує. Тому він пішов до військкомату. Я навіть пам'ятаю, що це був травень. Я казала мамі: не дозволяй йому йти. Але це було неможливо. Якщо в нього була якась ціль, він нікого не слухав", – Згадує донька Юрія.

Родина Юрія не хотіла його відпускати на війну з росією, але він їм казав одну фразу: - "А хто, як не я? Хто захистить український народ? Якщо я туди не піду, багато яких міст ще загарбають, люди будуть страждати"

У 2014 році він добровільно пішов у військкомат та долучився до формування та бойового злагодження 42-го кіровоградського батальйону територіальної оборони "Рух Опору". А з червня по вересень 2014 року він займав посаду командира 42-го батальйону територіальної оборони Оперативного командування «Південь».

Вже з літа 2014 року Олефіренко брав участь в антитерористичній операції на сході України. Коли вдавалося приїхати додому, сім’ї про жахи війни Юрій нічого не розповідав.

"Військові справи він залишав за порогом нашої оселі. Навіть коли він був на Сході, розповідав телефоном: лежу у наметі, поруч зі мною киця, яку я виховую. Тобто знаєте, щось таке нестрашне. Але це було не так. Він дуже багато приховував від нас, на жаль", – Згадує донька Юрія.

В тому ж таки 2014 року Юрія призначають командиром 73-го морського центру спеціальних операцій. Під час участі в антитерористичній операції його підрозділ виконував найскладніші завдання командування. Зокрема, командир разом з підлеглими виявив і надав вищому командуванню інформацію про мінометні позиції ворога, з яких у той час вівся інтенсивний вогонь по селу Павлопіль Новоазовського району на Донеччині. Завдяки його доповіді, українська артилерія завдала точного вогневого удару та знищила терористів.

31 грудня 2014 року дружина Олена, з доньками разом зустрічали Новий 2015-й рік. Тим часом Юрій Олефіренко був у зоні АТО, і ніхто з сім'ї не знав, чи встигне він доїхати до початку дванадцятої. Проте за дві хвилини до нового року біля дому зупинилась машина. Родина вибігла на двір зустрічати захисника. Усі обнімалися, раділи та загадували бажання, поки годинник бив двадцяту. У той момент ніхто не знав, що це останній Новий Рік, який родина відсвяткує разом.

Після новорічних свят Юрій знову відправився до свого рідно 73-го морського центру спеціальних операції щоб продовжувати боронити рідну батьківщину.

16 січня 2015 року на Донеччині біля сіл Гранітне та Миколаївна Юрій зі своїми підлеглими виконував операцію по збору розвідувальних даних розташування мінометної батареї бойовиків у районі села Павлополя. Раптом почався мінометний обстріл. Щоб врятувати трьох підлеглих від ворожого вогню, Юрій накрив їх власним тілом. Сам же отримав важкі поранення, від яких помер по дорозі в лікарню.

"Це був вечір. У квартиру зайшли військові, ми тоді все зрозуміли. Тому що коли багато військових, це було не просто так. Їх очі були опущені. Почались істерики, дуже боляче згадувати". - згадує Олеся Олефіренко.

Вже через рік в 2016 році в честь пам’яті Юрія Олефіренка його іменем був названий десантний корабель з 5-ї бригади надводних кораблів Південної бази ВМС України, який раніше мав назви "СДК-137" і "Кіровоград".