.png)
Автор: @ddd_spetz
Сімо Хайха народився у селищі Раут'ярві у Виборзькій губернії в Карелії і був сьомим із восьми дітей у родині селян. Сімо ходив до народної школи у селі Міеттіля парафії Ківеннапа і з ранніх років разом з братами допомагав батькам по господарству.
Коли Сімо виповнилося 17 років, він вступив до місцевого відділу Фінської самооборони в Раут'ярві, де почав займатись стрільбою і з часом показував чудові результати на змаганнях зі стрільби у Виборзькому окрузі.
У 1925 році 19-річний Хайха почав 15-місячну строкову військову службу в Райволі. Він також відвідував курси унтер-офіцерів та закінчив службу у званні капрала у Терійокі. Втім, вміло володіти гвинтівкою Хайха навчився в Утті лише через дев'ять років по закінченню військової служби.
Під час Зимової війни Хайха був призначений служити снайпером в 6-й роті 34-го піхотного полку якою командував Аарне Юутілайнен. Саме тут він і почав навчатись снайперській справі і відточувати майстерність стрільби.
Під час виконання бойових завдань він завжди був повністю вдягнений у білий камуфляж, і в фінських джерелах фігурує інформація що саме через його камуфляж вояки Червоної армії дали Сімо прізвисько - «Біла смерть» (фін. Valkoinen kuolema). Однак прізвисько могло скоріше за все виникнути через фінську пропаганду, а не бути насправді вигаданим радянською стороною.
За весь час війни Сімо Хайха показував себе з кращого боку та вдала виконував поставлені на нього завдання. Всі свої досягнення як снайпер Хайха здійснив протягом менше 100 днів, із середньою кількістю 5 вбитих ворогів на день та за умови вкрай короткого світлового дня.
Одним з найрезультативніших його днів було 21 грудня 1939 року. За цей день Хайха вбив 25 радянських солдатів, про що він повідомив лише зазначенням кількості після повернення до своїх. Загальна кількість вбитих до Різдва налічувала 51 особу. Втім, ці результати не можна було остаточно підтвердити, адже об'єкти знаходилися на радянській стороні.
У своїй роботі Хайха використовував зброю фінських охоронних загонів, гвинтівку M/28-30 «Pystykorva» («шпіц») і, на відміну від радянських стрільців, віддавав перевагу відкритим прицільним пристосуванням замість оптичних. За допомогою відкритого прицілу можна було спіймати ціль швидше, аніж за допомогою оптичного, скло якого, окрім цього, легко вкривалося інієм. Також одним із мінусів оптичного прицілу було те що блиск від лінз видавав розташування самого снайпера. Окрім цього, під час використання оптичного прицілу снайпер мав тримати голову на декілька сантиметрів вище, що могло підвищити ймовірність бути вбитим. Також Хайхазавжди вдягався дуже тепло із використанням багатьох речей для можливості працювати в умовах екстремального холоду.
За словами дослідника Тапіо Саарелайнена, який написав біографію Сімо Хайха снайпер, який займався обробкою землі, добре знав природні умови та вмів успішно використовувати їх зокрема і в бою. Наприклад, до ретельно облаштованих вогневих позицій він вирушав задовго до світанку і залишав їх лише після заходу сонця. У кишенях він запасав шматочки цукру та хліба, завдяки чому міг отримати енергію протягом дня, коли мав довгий час лежати нерухомо на вогневій позиції.
Також Хайха розробив власну тактику і технологію стрільби спеціально для зимових умов: наприклад, він заморожував за допомогою води кучугуру перед гвинтівкою, щоб сніг не розлітався під час пострілу. Також Сімо тримав сніг у роті для того, що пара з рота при диханні не видала його, а товстий одяг який він використовував вирівнював його пульс та дихання. Плюсом був і низький зріст Сімо (160 см), адже таким чином йому було легше залишатися непоміченим. Найдовша відстань, з якої Гяюгя, за свідченнями, вразив ворожого снайпера, становила близько 450 м.
6 березня 1940 року Сімо Хайха отримав тяжке поранення у битві при Коллаа. Випущена ворогом куля влучила йому у ліву частину обличчя, внаслідок чого нижня частина його обличчя була знівечена, а щелепа роздроблена. Його у непритомному стані евакуювали в тил, і він прийшов до тями у лікарні міста Ювяскюля лише 13 березня — в день, коли було оголошено мир. Після поранення у фінському війську ширилися чутки про те, що Хайха начебто помер від отриманих ран. Проте він вижив, пройшов кілька операцій та тривалий час реабілітації.
У післявоєнний час Хайха працював землеробом у селищі Руоколахті у Південній Карелії, у якому отримав земельну ділянку. Він також розводив собак та полюбляв полювання. Пополювати на лося разом з ним приїжджав навіть президент Фінляндії Урго Кекконен.
Офіційна кількість радянських солдат, яких Хайха вбив із снайперської гвинтівки, базувалася передусім на спостереженнях командирів та бойових побратимів. Згідно із деякими джерелами, наприклад, роботами письменника-спеціаліста з воєнної історії Роберта Брантберга, Хайха вбив 542 радянських солдат. Але в інших джерелах фігурує інформація про близько 200 радянських солдат.
Проте сам Хайха ніколи не обговорював кількість точних влучань публічно, але у власних мемуарах він вказує, що загальна кількість вбитих ним солдат налічує приблизно 500. Його мемуари, що мають назву «Sotamuistoja» (фін. «Військові спогади»), були написані ним у 1940 році, через кілька місяців після його поранення, і в них описаний досвід Хайха про участь у Зимовій війні.
Сімо Гяюгя був відомий як скромна людина та ніколи не вихвалявся своїми досягненнями під час війни. Він рідко розповідав про війну та власний досвід на ній. На поставлене у 1998 році запитання, як він став таким видатним снайпером, він відповів просто: «Тренування».
А в інтерв'ю, яке у нього взяли перед його 96-м днем народження, на питання журналіста про те, чи відчував він докори совісті через стрільбу, Сімо відповів: «Я робив те, що було наказано, так добре, як міг. Не було б Фінляндії, якби всі не робили так само».
Коли праця на землі стала заважкою для Сімо, він переїхав до квартири у центрі Руоколахті. Свої останні роки Хайха провів у будинку престарілих для ветеранів війни у місті Гаміна, де помер 1 квітня 2002 року у віці 96 років. Він ніколи не був у шлюбі й у нього не було дітей.
Comments