top of page
  • Фото автораgegure

"Лис Пустелі". Частина четверта.


Битва в Нормандії

2 січня 1944 Ервін Роммель отримав під своє командування групу армій «B», що була в підпорядкуванні Командування генерал-фельдмаршала Г.фон Рундштедта. Роммель відповідав за величезну територію від Голландії до Бордо і організовував берегову оборону проти очікуваного вторгнення союзних сил. Він також був призначений генерал-інспектором, на якого покладалася задача підготовки «Атлантичного валу». З притаманною йому енергією фельдмаршал узявся за справу. В ході приготування Західної Європи до оборони він розробив, поряд з багатьма іншими спорудами, спеціальні протидесантні та протипосадкові бар'єри, що отримали назву «Спаржа Роммеля» (нім. Rommel-Spargel). До 20 травня 1944, менш ніж за 5 місяців після його призначення, німецькі солдати поставили 4 193 167 мін, тобто вдвічі більше, ніж було встановлено ними за попередні 3 роки. Крім того, його війська звели 517 000 берегових споруд, тисячі антипланерних загороджень, протитанкових ровів, справжніх та хибних дотів і дзотів по всьому узбережжю Західної Європи.

Втім, незабаром після досягнутого компромісу, між Роммелем і Г. фон Рундштедтом знову виникли великі розбіжності, цього разу з питання застосування 10 танкових дивізій, котрі перебували на Заході. У розпорядженні Роммеля не було жодної танкової дивізії, усі вони знаходилися в резерві Командування Г.фон Рундштедта. Роммель правильно здогадувався, що найімовірніше місце висадки англо-американських військ — Нормандія і приступив до зміцнення оборони в цьому районі, маючи намір у разі вторгнення відразу ж скинути противника в море. Але для цього йому було потрібне ударне танкове угруповання. Однак Г. фон Рунштедта мав інший план, який зводився до того, що, оскільки німецькі війська на Заході не в змозі перешкодити висадці союзників у Франції, то вирішальна битва має бути не на узбережжі, а в глибині, де вони будуть позбавлені потужної підтримки флоту. Саме там він і припускав застосування своїх танкових дивізій, як основної ударної сили. Роммель йому заперечував, нагадуючи, що часи великих танкових перемог вже проминули. З власного досвіду, як ніхто інший з воєначальників Третього Рейху, він знав бойові можливості англо-американської авіації і розумів, що як тільки західні союзники спроможуться закріпитися на континенті, то вибити їх звідти буде практично вже неможливо. Але спроби переконати старого фельдмаршала були марними. Зіткнувшись з новими розбіжностями між фельдмаршалами, Гітлер пішов на компроміс і… підтримав їх обох, притому досить оригінальним чином. Три танкові дивізії він підпорядкував Роммелю, три інших він відправив на південь Франції, до складу групи армій «G», а чотири дивізії залишив у розпорядженні Г. фон Рундштедта в ролі стратегічного резерву. У підсумку обидві зацікавлені сторони залишилися незадоволені таким рішенням, тому що плани кожної з них виявилися зірваними.

4 червня 1944 року Роммель виїхав на декілька днів у справах до Німеччини, а через 2 дні після його від'їзду почалася висадка союзних військ у Нормандії. За відсутності Роммеля командування виявилося паралізованим. Контратакувати цього дня змогла тільки одна дивізія. Пізно ввечері 6 червня фельдмаршал терміново повернувся до свого штабу і, вже 9 червня, завдав контрудару силами 3-х танкових дивізій, в ході якого йому навіть вдалося пробитися до узбережжя на відстань 3-х миль, але тут йому шлях перешкодили чотири англійські дивізії з потужною підтримкою авіацією і корабельною артилерією. Протягом шести кривавих тижнів Роммель утримував союзників серед живоплотів Нормандії, на певний час стримавши наступ англо-американських військ, які прагнули розширити захоплений плацдарм. Німці встояли тільки завдяки мужності їх солдатів і майстерності Роммеля. На боці союзників була колосальна чисельна перевага в піхоті — 9:1, в артилерії — 50:1, про літаки згадувати взагалі не доводиться, тому що люфтваффе в повітрі не було видно. Як і в Північній Африці, Ервін Роммель домігся від своїх солдатів максимальних зусиль, але як і в Північній Африці, одного цього було недостатньо.

Неодноразові звернення Роммеля до Гітлера з проханням направити в Нормандію війська 15-ї армії, що обороняла узбережжя протоки Па-де-Кале, результату не дали. Фюрер вважав, що західні союзники наносять у Нормандії лише відволікаючий удар, а справжня їх висадка відбудеться саме в смузі 15-ї армії. 15 липня, зневірившись у своїх зусиллях утримати фронт, Роммель направив Гітлеру послання, швидше схоже на ультиматум, в якому закликав його зробити правильні висновки з цієї обстановки, і відкрито дав зрозуміти, що настав час припинити війну й укласти мир з західними державами.

Антигітлерівська змова

З початку 1944 року Ервін Роммель вже брав участь в антигітлерівській змові і готовий був грати найактивнішу роль у поваленні нацистського режиму. Йому навіть вдалося перетягнути на свій бік командира 2-го танкового корпусу СС генерала В. Біттріха. Але, при усіх своїх радикальних поглядах, Роммель був противником фізичного усунення Гітлера. Він вважав, що нацистський диктатор повинен бути арештований і відданий суду.

17 липня 1944 року, за три дні до замаху на Гітлера, автомобіль Роммеля потрапив під бомбардування, а сам він був важко поранений в голову осколком авіаційної бомби. Всім здавалося, що поранення смертельне, але фельдмаршал все ж вижив і був евакуйований для лікування до Німеччини.

8 серпня 1944 після шпиталю він приїхав у Херлінг, село в його рідній Швабії, поблизу Ульма, куди він, ще в 1943 році, перевіз свою сім'ю, рятуючи її від бомбувань союзників.

Смерть Роммеля

14 жовтня 1944 в будинку Роммеля, попередньо оточеному есесівцями, з'явилися два посланця Гітлера — начальник управління кадрів ОКГ генерал-лейтенант В. Бургдорф і його заступник генерал-майор Е. Мейзель. Вони запропонували фельдмаршалу на вибір — самогубство чи суд честі. Роммель вибрав останнє. Тоді генерали дали йому зрозуміти, що вирок вирішений і, крім того, репресіям будуть піддані його товариші по службі та підлеглі й більш того — його сім'я. Однак, якщо фельдмаршал віддасть перевагу самогубству. то його чекають державні похорони з усіма військовими почестями, а родині гарантується безпека і пенсія.

В.Бургдорф привіз з собою капсулу ціанистого калію з цієї нагоди. Через кілька хвилин наодинці Роммель оголосив, що він вирішив припинити своє життя і довів своє рішення до дружини й сина. Тримаючи свій маршальський жезл у руці, Роммель вийшов на вулицю й сів в Opel В. Бургдорфа, де водієм був СС обершарфюрер Генріх Дусе та виїхав з села. Далі Г.Дусе відійшов від автомобіля, залишивши Роммеля з генералом Е. Майзелем. Через п'ять хвилин В.Бургдорф наказав йому повернутися до машини і водій помітив, що фельдмаршал лежав у неприродній позі. Десять хвилин по тому група зателефонувала дружині Роммеля, щоб повідомити їй, що її чоловік мертвий.

Офіційною причиною його смерті було оголошено крововилив у мозок. 18 жовтня 1944 генерал-фельдмаршал Ервін Роммель похований з усіма військовими почестями, а Гітлер особисто оголосив цей день днем національного трауру. Роммелю було всього 52 роки.


625 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі

Comentarios


bottom of page