top of page
  • Фото автораgegure

«Лис Пустелі». Частина перша


Ервін Ойген Йоганес Роммель

Erwin Eugen Johannes Rommel 15 листопада 1891, Гайденгайм — 14 жовтня 1944, Блауштайн. Один з найславетніших генерал-фельдмаршалів нацистської Німеччини, що здобув величезну повагу як серед німецьких та італійських солдатів, так і серед вояків противника.

Ервін Ойген Йоганес Роммель народився 15 листопада 1891 року в Гайденгаймі, за 45 км від міста Ульм, у родині простого шкільного вчителя Ервіна Роммеля старшого (1860—1913); його мати Гелен фон Луц була дочкою колишнього президента уряду Вюртемберга. У Ервіна було два брати: Карл і Герхард. Карл згодом став успішним стоматологом, а Герхард — оперним співаком. Крім того, у нього була сестра, Гелен, яку він дуже любив, що з часом стала вчителем мистецтва та рукоділля у вальдорфській школі в Штутгарті.

Дитинство його було не просто бурхливим, а буйним, незважаючи на те, що сам він був слабкою, хворобливою і млявою дитиною. Більшість свого часу він проводив у мріях і не виявляв особливого інтересу до ігор, спорту і дівчат. Але вже в ранньому дитинстві Ервін показав здатність переламати себе, якщо це було потрібно. В юнацтві Ервін раптово позбавився своєї апатії. Він з енергією узявся за навчання, почав розвивати силу і витривалість. Ервін їздив на велосипеді, бігав, займався гімнастикою, грав у теніс, ходив на лижах, навчився кататися на ковзанах. У 14-літньому віці, Роммель зі своїм товаришем побудували повноцінний планер, який зміг літати на короткі відстані. У ньому поступово закріпилося багато рис, які помітно відрізняли Ервіна від товаришів у майбутньому: віра у свої сили, стійкість, завзятість, прагматизм, вірність і ощадливість. Він постійно ставив перед собою складні завдання і з непереборною завзятістю добивався успіху[5].

Ервін Роммель був відкритою, навіть трохи простуватою людиною, і залишався такою до самої смерті. Матеріальна сторона життя його майже не цікавила. Багато років по тому, коли його книга стала бестселером, здивувався розмірами свого банківського рахунку та новими надходженнями.

З дитинства Роммель планував стати інженером, і все життя демонстрував надзвичайні технічні здібності, але, в липні 1910 року, несподівано для усієї родини, вступив на службу в армію. Військові терени Роммель вибрав всупереч волі батька, який походив з сім'ї спадкових вчителів і хотів, щоб його син також продовжував сімейну традицію. За винятком батька Ервіна, який недовгий час служив лейтенантом запасу в артилерії, у родині Роммеля військових не було. Крім того, в німецькій армії завжди панувала прусська аристократія. Найбільше, на що міг розраховувати молодий Ервін — вихід у відставку у відносно низькому званні майора (якщо пощастить) з невеликою пенсією. Й хоча батько був проти такого вибору професії, коли він побачив, що Ервін сповнений рішучості, то зробив все, щоб допомогти синові, включаючи невелику грошову допомогу. Він навіть купив йому перший мундир.

19 липня 1910 року молодий Ервін зарахований фанен-юнкером у 124-й (6-й Вюртемберзький) піхотний полк у Штутгарті. Через три місяці служби Роммель отримав звання капрала, а ще через півроку — унтер-офіцера. У березні 1911 року Роммель вступив до військового училища в Данцигу (сьогодні Гданськ), щоб стати офіцером. Він не був найкращим учнем у своєму класі і навіть вважався трохи незграбним, але вражав офіцерів своєю увагою, ентузіазмом, силою волі, а також розумом, твердістю характеру і винятковим почуттям обов'язку. Водночас, заняття в академії викликали в нього непоборну нудьгу; зубріння і нескінченні повторення пройденого матеріалу виводили його із себе. Про своїх однокурсників Роммель згадувати не любив. Закінчив військове училище і повернувся в 124-й полк до Штутгарта, де 27 січня 1912 йому було присвоєне військове звання лейтенанта.

Від 1912 року і до початку Першої світової війни Роммель служив полковим офіцером і відповідав за набір новобранців у Вайнгартені. Бойові товариші прозвали його «життєрадісний лейтенант з Вайнгартена». Він користувався авторитетом у солдатів і був на доброму рахунку у командування. Юний Роммель був не тільки хорошим солдатом «зі світлою головою» і швидкою реакцією, але і відмінним спортсменом — загартованим, сильним, спритним, витривалим.

Перша світова війна:

2 серпня 1914 року полк Роммеля відправлений на Західний фронт, сам же Роммель приєднався до нього кілька днів по тому, закінчивши усі свої справи у Вайнгартені.124-й полк у складі XIII армійського Вюртемберзького корпусу генерала М. фон Фабека діяв у першому ешелоні 5-ї німецької армії, в безпосередній близькості від французько-люксембурзького кордону. Район бойових дій полку Роммеля знаходився в південних Арденнах, де війська кайзера швидко окупували нейтральний Люксембург й просунулися вглиб бельгійської території.Свій перший бій лейтенант Роммель прийняв, коли йому виповнилося 23 роки. Це трапилося неподалік від містечка Лонгві, поблизу франко-бельгійського кордону. 22 серпня 1914 кінний розвідувальний патруль у складі 4-х чоловіків, на чолі з молодим лейтенантом, просуваючись до селища Блейд раптово налетів на групу французьких солдатів чисельністю від п'ятнадцяти до двадцяти військових, що стали передовим дозором на деякій відстані від своїх позицій. Вирішивши скористатися фактором раптовості, Роммель з ходу кінним наскоком атакував супротивника, що переважав. Атака вдалася, противник, залишивши вбитими і пораненими близько десяти французьких солдатів, у паніці втік; патруль Роммеля втрат не мав. У подальшому Роммель бився у Бельгії та Франції, під Верденом і в Аргоні. З початку своєї бойової кар'єри Роммель показав себе хоробрим офіцером. Незабаром в полку заговорили про його сміливість і рішучість. Вже наприкінці вересня 1914 року, відразу ж після початку бойових дій, мужність і відвага принесли йому бажану для усіх німецьких фронтовиків нагороду — Залізний хрест 2-го ступеня. Він став першим з лейтенантів свого полку, кому був вручений Залізний Хрест 1-го ступеня: у вересні 1914 року.

Роммель був поранений у ногу, коли бився в штиковій сутичці відразу з трьома французами, оскільки скінчилися набої. Високу нагороду він отримав у січні 1915 року, коли повернувся до строю після 3 місяців лікування в шпиталях.Поле бою перетворило серйозного молодого офіцера на першокласного воїна. Бригадний генерал Десмонд Янг пізніше писав: «З того дня як він вперше побував під вогнем, він перетворився на досконалу бойову машину: холоднокровний, розумний, безжалісний, невтомний, швидкий у рішеннях і неймовірно хоробрий». Один з товаришів Роммеля відгукнувся: «Він був душею і тілом війни»


Влітку 1915 року Ервін Роммель підвищений в обер-лейтенанти і призначений командиром 9-ї роти 124-го піхотного полку, а у вересні 1915 року, його переводять до Вюртемберзького гірсько-піхотного батальйону — добірну частину, створену для виконання особливо небезпечних завдань у горах. Після всебічної загальновійськової підготовки і не менше ретельного спеціального гірськолижного вишколу в Арль-Берг (Роммель на все життя став шанувальником цього військово-прикладного виду спорту і першокласним лижником) гірський батальйон відправлений на фронт. Бойове хрещення відбулося наприкінці 1915 року у Вогезах, у боях з французькими альпійськими стрільцями та добірними частинами противника.27 серпня 1916 Румунія оголосила війну Центральним державам, і наприкінці 1916 року батальйон Роммеля терміново перекидають на Східний (Карпатський) фронт, де він продовжує битися з румунами. Під час румунського походу Роммелю довелося тимчасово виконувати обов'язки командира батальйону, коли він особисто відзначився під час штурму Кошни. Незважаючи на отримане поранення, обер-лейтенант залишився на передньому краї і продовжував керувати військами, котрі штурмували ворожі укріплення. Тут проявився особливий дар Роммеля повною мірою використати військову хитрість у бою. Вже тоді майбутній полководець вмів потайки перекинути резерви, майстерно обійти ворога з флангів, прорватися в тил, оточити, розчленувати і знищити ворожий підрозділ. Сповнений бойового азарту, він міг особисто очолити батальйон гірських єгерів, штурмував бойові порядки ворога, якщо того вимагала логіка бою. Суть його командирського таланту полягала в умінні знайти парадоксальне і несподіване для противника, але логічно бездоганне рішення бойового завдання будь-якого ступеня складності.

У травні 1917 року гірсько-піхотний батальйон переводять на Західний фронт, а в серпні того ж року на Італійський фронт, де Роммель брав участь у штурмі гори Косна та битві при Капоретто. В ході штурму Капоретто Роммель з невеликою кількістю вояків розбив італійців, які багатократно переважали німців у силі. Протягом двох днів безперервних боїв загін Роммеля, втративши лише 6 вбитих та близько 30 поранених, захопив гору Матажюр й примусив капітулювати італійські війська, які мали 150 офіцерів, 9 000 солдатів та 81 артилерійську гармату. За свої самовіддані дії Ервін Роммель був представлений до найвищої прусської нагороди — ордена «Pour le Mérite». Роммель став одним з небагатьох молодих офіцерів, хто отримав таку високу нагороду. Зазвичай нею нагороджували виключно генералів.31 грудня 1917 року молодий офіцер відбув до центру розподілу молодих офіцерів, де і залишався до кінця війни, а в середині грудня 1918 року Роммель отримав призначення до свого старого місця служби — в полк у Вайнгартені. У всіх, без винятку, спогадах тих років про Ервіна Роммеля, ідеться про «задоволення», з яким він бере участь у великих військових операціях і боях локального значення. Він ставився до будь-якої військової операції як до цікавої задачі, що вимагає оригінального і витонченого рішення. Йому подобалося придумувати такі плани, які дозволяли б малими силами перемагати формально сильнішого противника. Нерідко він особисто брав участь в атаках з окопів, перестрілках і розвідці. Здавалося, що він хоче бути відразу на всіх ділянках фронту і заміняти собою всю армію. Всі рішення він приймав швидко, якщо не сказати стрімко, але завжди скрупульозно продумуючи їх і ніколи не випускаючи з уваги можливості уникнути втрат.

1 349 переглядів0 коментарів

Останні пости

Дивитися всі
bottom of page