.png)
Багато європейських країн, включно з Францією, Німеччиною та Італією, не так давно ухвалили рішення про відмову від загального військового обов'язку.
А от Швейцарія такого кроку не зробила і залишається серед небагатьох країн із загальним призовом до армії всіх повнолітніх осіб чоловічої статі.
Та й можливість проходження альтернативної цивільної служби з'явилася тут порівняно пізно, лише 1996 року. Той же, хто відмовлявся служити з міркувань совісті, ризикував потрапити за ґрати.
Швейцарську військову доктрину часів холодної війни цілком можна описати однією-єдиною фразою: "У Швейцарії немає армії, вся Швейцарія – одна суцільна армія".
Готовність до праці, а головне, до оборони була і багато в чому досі залишається невід'ємним елементом швейцарської національної ідентичності.
Кожен швейцарський громадянин зобов'язаний робити свій внесок у зміцнення обороноздатності своєї країни.
Структурно обов'язкова військова служба в Швейцарії складається з трьох основних блоків.
Блок 1: початкова військова підготовка і "учебка", так звана "школа молодого бійця-рекрута" (буквосполучення "RS – Rekrutenschule" відоме кожному швейцарцю без розшифровки).
Блок 2: дійсна служба, яку можна пройти всю відразу, а можна "наїздами", по кілька тижнів аж до набору військовослужбовцем обов'язкової кількості днів служби (термін залежно від посади – від 440 до 680 днів).
Блок 3: якщо після закінчення дійсної служби військовослужбовець не вирішує стати професійним військовим і, отримавши військову освіту, почати офіцерську кар'єру, він відправляється додому і починає "службу в запасі", яка характеризується регулярними призовами на військові збори (шість зборів по 19 днів).
Отже, в середньому швейцарець чоловічої статі в тому чи іншому форматі залишається в розпорядженні збройних сил до 44 років.
Зрозуміло, що в рамках такого підходу до розбудови війська, та ще в ситуації холодної війни і постійного очікування радянського вторгнення, будь-яка відмова від військової служби, наприклад, з міркувань совісті, вважалася ударом по засадах держави як такої і прямою загрозою для її безпеки.
Радянські інтервенції в Угорщину (1956 рік) і Чехословаччину (1968 рік) були досить вагомим аргументом на користь істинності ідеї, що лежить в основі вже згаданої швейцарської військової доктрини.
Будь-якому відмовнику в Швейцарії, особливо з кінця 1960-х років, тобто після придушення "Празької весни", загрожувало жорстоке покарання аж до тривалих термінів тюремного ув'язнення.
І справді, в період з 1968 по 1996 роки за відмову служити в армії до покарання у вигляді позбавлення волі були засуджені близько 12 тис. осіб.
Правда, це зовсім не означало, що всі вони реально відправлялися за ґрати, але менше з тим! Уже одна відмітка про судимість означала серйозну суспільну стигматизацію.
Така практика була, що не дивно, предметом постійної критики з боку, зокрема, міжнародної правозахисної організації Amnesty International.
Не допомагала і пряма демократія: в 1974 і 1984 роках народ на референдумах переконливо висловлювався проти введення альтернативної цивільної служби.
Лише після падіння Берлінського муру і після того, як в листопаді 1989 року аж 36% швейцарців висловилися на референдумі на користь повного розпуску збройних сил, влада усвідомила, що у відносинах народу і армії відбулися якісні зміни.
Відповідно інакше вже повівся народ в рамках прямої демократії, схваливши на референдумі 1992 року конституційну поправку, що передбачала можливість проходження альтернативної цивільної служби.
Відповідне законодавство, однак, почало діяти лише 1996 року – тобто набагато пізніше, ніж в більшості інших європейських країн.
Швейцарська армійська модель настільки сподобалася Ізраїлю, що вони її скопіювали
Але в Швейцарії, на відміну від Ізраїлю, загальна військова повинність не поширюється на жінок. Проте, деякі швейцарки йдуть служити добровільно.
Всі фізично боєздатні громадяни Швейцарії чоловічої статі підлягають призову до 30 років. На практиці ж чоловіків, що отримали швейцарське громадянство після 25-річного віку, рідко забирають на службу. Замість цього вони разом з іншими чоловіками, що не проходили військову службу (наприклад, за медичними показами) додатково платять 3% прибуткового податку щорік.
У 20-ти літньому віці швейцарський солдат проходить початкову військову підготовку тривалістю від 18 до 21 тижня, за винятком гренадерів (це така елітна піхота), в яких вона займає 25 тижнів. Після цього звичайний солдат щорік проводить в армії 3 тижні, поки не відслужить покладені 260 днів – тобто приблизно до 30-ти літнього віку.
Офіцери служать довше: їм потрібно набрати від 500 до 600 днів. Під час служби чоловіки звільнені від роботи, і держава їм платить 80% зарплат. Правда, більшість працедавців продовжують виплачувати повну зарплату співробітникам під час військової служби – в такому разі державна компенсація виплачується працедавцеві.
Швейцарська оборонна стратегія заснована на «принципі дикобраза»: в разі небезпеки згорнутися в клубок і нащетинити голки – тобто зробити так, щоб проникнення всередину країни обійшлося противникові якомога дорожче. Для цього швейцарські тунелі і ключові мости побудовані з пастками для танків.
Армія має можливість оперативно вивести з ладу мости, тунелі, автостради і залізницю: в разі атаки можна знищити від 3 000 до 6 000 різних точок транспортного сполучення. Усередині тунелів і мостів є вбудовані вибухові пристрої, а залізничні мости спроектовані в разі вибуху падати на автостради, що під ними.
У мирних Альпах існують постійні укріплення, покликані служити базами для звільнення родючих долин після потенційного захоплення. Вони включають підземні повітряні бази, що є сусідами із звичайними діючими злітними смугами; запаси, необхідні для функціонування цих баз, зберігаються в печерах.
Якщо юнак учиться в університеті, то він може подати заяву про перенесення служби в армії на пізніший час, або пройти навчання в "школі для новобранців" під час канікул і дещо "запізнитися" на початок навчального року.
Але у випадку, якщо він уже працює, то мусить іти до армії: усі роботодавці у Швейцарії зобов'язані відпускати свого працівника в армію та виплачувати йому від 80 до 100% його заробітної плати: держава, у свою чергу, компенсує роботодавцю ці виплати у повному розмірі.
Парадокс полягає в тому, що молоді громадяни призовного віку, які щороку змушені три тижні бути відсутніми на роботі задля виконання військового обов'язку, в очах деяких роботодавців є менш привабливою робочою силою, аніж іноземці, які не мають таких зобов'язань, або жінки, які можуть служити в армії лише за власним бажанням.
Водночас інші роботодавці, навпаки, вважають, що регулярна служба в армії є запорукою фізичного та психічного здоров'я працівників і не вважають службу серйозною перешкодою кар'єрі.
Військовозобов'язані у Швейцарії зберігають особисту зброю вдома
Рушницю для солдатів, або револьвер для офіцерів. Головним обґрунтуванням такого порядку й досі є потреба швидкої мобілізації – у межах 24-48 годин. Адже кожен знає, куди йому йти у випадку відповідного оголошення.
Традиційно швейцарські чоловіки тримали вдома не лише зброю, а й набої до неї – щоправда, у дуже обмеженій кількості та в спеціальних запломбованих коробках, які дозволялося відкривати лише у випадку війни. Лише в 2007 році, після декількох резонансних убивств та особливо самогубств, здійснених за допомогою армійської зброї, рішенням Ради Федерації було заборонено тримати вдома бойові набої.
Але рушницю та револьвер швейцарські військовозобов'язані й сьогодні тримають удома – хоча, за бажанням, можуть здавати її в спеціальні арсенали.
Після завершення служби чоловікам, як правило, дозволяють залишити собі свою індивідуальну зброю в якості сувеніру. Потрібно лише пройти відповідну експертизу та отримати дозвіл.
Також обов'язковою для призовників залишається щорічна тренувальна стрільба: у період між двома "курсами повторення" кожний військовозобов'язаний має прийти в спеціальний тир та зробити певну частину пострілів, щоби не втрачати набуті навички.
"Зараз це не так помітно, – каже Жан-Філіпп, – але раніше часто можна було на вулиці зустріти чоловіка в цивільному, але із бойовою рушницею, який прямує до тиру, аби виконати свій військовий обов'язок!"
Збройні сили Швейцарії мають специфічну стратегію: оскільки 70% території країни – це гори, то традиційно армія використовувала тактику "барикадування в горах", готувалася до війни спротиву, мінування мостів та вершин тощо. При тому, що все багатство країни – сільське господарство, індустрія, міста – розташоване в долинах.
У швейцарських горах і сьогодні можна побачити залишки укріплень, а також міні-фортець для 2-3 солдат, "точно таких, як у комуністичній Албанії", каже Жан-Філіпп: "Також поширеними були бетонні протитанкові загородження, так звані "зуби" – "за формою дуже схожі на шоколад Тоблерон".
Усі ці залишки у швейцарському пейзажі все ще нагадують про Першу та Другу світові війни.
Джерела:
コメント